Західнї краї:
ТРАКИЙСЬКА КОЛЬОНЇЗАЦІЯ, ҐЕТИ Й ДАКИ, РИМСЬКА ОКУПАЦІЯ, КАРПАТСЬКІ НАРОДИ: БЕСИ, КОЙСТОБОКИ, КАРПИ, ЇХ НАЦІОНАЛЬНІСТЬ; ТРАКИЙСЬКА КУЛЬТУРА Й ПОБУТ; ОСТАНКИ ТРАКИЙСЬКОЇ КОЛЬОНЇЗАЦІЇ — РУМУНСЬКЕ ПИТАННЄ.
Отак на степових просторах нашої території протягом якої тисячі лїт, аж до II-III в. християнської ери панували кочовничі й напів кочовничі народи головно іранського племени і культури. В краях гірських, карпатських бачимо під той час групу народів, що найправдоподібнїйше могли належати, як і їх полудневі наддунайські сусїди, до тракийської галузи індоевропейських племен-галузи колись сильної, широко розповсюдненої по обох сторонах Чорного моря — на европейськім і малоазійськім боцї, але непривітною історичною долею зведеної до незначних слїдів в теперішнїх винародовлених і зроманїзованих Волохах-Румунах. Одначе тракийська національність тих карпатських народів тільки гіпотетична, бо відомости наші про сю карпатську людність далеко біднїйші, нїж про степову. Та й відомости про тракийську кольо-нїзацію, до котрої ми зачисляємо карпатські племена, дуже небогаті й біднійшають власне в напрямі з полудня на північ 1).
Відомости про наддунайську тракийську людність маємо від Геродота, з V віку перед Хр. На чорноморськім побережу між Дунаєм і Балканом сидїли Кробізи, а на полудень від них Терізи; вище по Дунаю, за Янтрою (Атріс) сидїли Ґети, „найхоробрійші й найсправедливійші між Траками“ 2). Дунай уважав ся границею між Траками й Скитами, але був нею здебільшого тільки. Вже Геродот, кажучи, що за Дунаєм починаєть ся „властива стара Скитія“ 3), натякає, що в дїйсности осади скитські вже й тодї переходили за Дунай в пізнїйшу Малу Скитію (Добруджу). З другого боку-ґетські осади місцями переходили за Дунай. В IV в. тут, на лївім боцї Дунаю, воював з Ґетами Олександр Македонський. Тут була „Ґетська пустиня“, де трохи не пропало військо Лїзімаха (313-218) в походї на ґотського короля Дроміхайта; сама держава Дроміхайта була на лївім боцї Дунаю, в теперішній Валахії 4). Але ґетські осади сягали й далї на схід, коли прийняти (а се дуже правдоподібно), що Тіраґети Страбонових часів були приднїпровські Ґети, може відірвані від решти свого народа бастаряським клином. Страбон уміщує їх між Ґетською пустинею й кочовищами Язиґів, а Плїнїй, кажучи про залюднений Тіраґетами острів на Днїстрі, говорить очевидно про устє Днїстра 5).
На північ від Ґетів, на Мароші (Μάρισος), значить — в теперішнїм Семигородї, сидять у Геродота Аґатірси, нарід, по його словам, близький Скитам 6), але з тракийськими звичаями. Завважену Греками близькість Аґатірсів до скитських сусїдів можна толкувати близкістю тракийського народа до Іранцїв взагалї, а самі Аґатірси належали з усякою правдоподібністю до Траків. Перехована у Стефана Візантийця ґльоса поясняє, що Аґатірсами звали Греки Травсів 7), а тракийський нарід Травсів знаємо в Родопах 8); за приналежністю Аґатірсів до Траків промовляють і деякі побутові подробиці напр. татуірованнє. Пізнїйше на їх місцї виступають Даки; з II в. перед Хр. маємо уже звістку про їх боротьбу з Бастарнами 9). Тракийська народність Даків не має сумнїву, і з цїлою правдоподібністю можна прийняти, що се нове імя покрило Аґатірсів, а може й иньші сусїдні тракийські народи, наслїдком якоїсь полїтичної переміни 10).
В І в. перед Хр. Ґети й Даки сполучились в одну полїтичну цїлість — сильну державу Бойребісти (Бурвісти), що дала себе знати страшними походами наоколо, між иньшим — зруйнованнєм Ольбії й иньших грецьких кольонїй аж до Апольонїї 11). Розпавшись по смерти Бойребісти, ся ґетсько-дакийська держава доходить знову великої сили в кінцї І в. по Хр. під рукою Декебаля, талановитого орґанїзатора й полїтика, що в союзї з иньшими сусїднїми народами розпочинає боротьбу з Римом (в 80-х рр.). Вона йшла для нього щасливо на початках (за Доміціяна). Але відновлена Траяном, війна ся, по тяжких напруженнях, закінчилась руїною дакийської держави (коло 106 p.). На її місцї утворено римську провінцію Дакію і кольонїзовано ріжноплеменним людом з иньших провінцій.
Провінція Дакія, як її описує Птолємей (III. 8), обіймала край між Тисою, Дунаєм, верхнім Дністром і Серетом, тим часом як чорноморське побереже, себ то грецькі кольонїї, як Тіра, Ольбія й ин., зачисляло ся до Нижньої Мезії. Головним огнищем римської кольонїзації й римського житя була долина середнього Маріса (Мароша) і Сама (Самош). Приналежність до Римської держави карпатського згіря і тим більше закарпатських країв була більш або цїлком номінальна. Як далеко сягали на північ римські укріплення, досї не вияснено докладно. Останки римських граничних валів бачать в земляних валах Галицького Поділя (в розї між Збручом і Днїстром) і в Бесарабії в двох великих „Траянових“ валах, що рівнобіжно протинають межирічє Прута й Днїстра 12): але римський початок сих валів все ще гіпотетичний, і звязки їх з якоюсь системою римських укріплень досї не вияснені.
Римська окупація Дакії трівала трохи більш як півтора столїтя. Увесь сей час Дакія зіставалась відокремленим передовим укріпленнєм Римської держави (від провінцїї Панонїї її відділяла територія Язиґів між Дунаєм і Тисою); удержувати її було дуже тяжко, і коли в серединї III в. з особливою силою розпочались напади на Римську державу сусїднїх народів, Аврелїан, для улекшення оборони, постановив вирікти ся сеї провінції. Римську і романїзовану людність виведено в Тракію і Мезію, Дакію полишено (274), а щоб страта була меньше болючою, утворено нову провінцію Дакію на правім боцї Дунаю в Мезії.
Аж по упадку дакійської держави за Траяна виступають на верх дрібнїйші прикарпатські народи. На жаль, Птолємей, головне джерело, наробив великої плутанини в розміщенню прикарпатських народів, так що трудно віднайти їх дїйсне розміщеннє 13). Ідучи від верхівя Висли на схід сидять у нього 'Ανάρτοι, Αρσιη̃ται, Σαβω̃κοι, Πιεγγι̃ται, Βίεσσοι, Κοιστοβω̃κοι, Καρπιανοί 14). З сих народів більш інтересні для нас остатнї три, Беси сидять під „Карпатськими горами“, що припадають у Птолємея на верхівя Днїстра й Сяна; чи сидять вони на полудневім чи на північнім боцї гір — такої докладности від Птолємея не можна жадати. Койстобоки (Costoboci римських джерел) сидїли на схід відти. У Птолємея се імя повторяєть ся двічи, роздїлене Днїстром і Певкинськими горами (Карпатами); з сього можна б виводити, що сидїли вони по обох боках гір, але можливо припустити й скомбінованнє двох звісток про те саме“ 15). У всякім разї вони на полудневім згірю Карпатів були. Карпи-імя, очевидно, звязане з назвою Карпатів — теж двічи згадують ся у Птолємея (Καρπιανοί і 'Άρπιοι), в обох разах далї на схід, в сусїдстві Бастарнів і Тіраґетів 16) — десь нїби коло Днїстра й Прута, хоч імя Карпатів у Птолємея прикладаєть ся як раз до більш західньої їх частини, коло верхньої Тиси (тому деякі учені тут уміщують Карпів).
Сї три народи виступають в історії під час Маркоманських війн і по них, як герої пограничних війн і розбійничих нападів на римські землї. Найменьше з них звістно за Бесів; поминаючи невповнї ясні звістки про них з над нижнього Дунаю у Овідія, вони згадують ся тільки як участники Маркоманської війни, разом з Койстобоками. Але за Койстобоків знаємо більше: маємо звістки, що вони пускали ся в далекі походи, заходили в Ахайю та Македонію, грабуючи скільки сили (похід 165 р.). З одної написи знаємо й імя їх короля-Пієпора 17). Напади їх мабуть були причиною, що коли Вандали під час маркоманських війн прийшли в Дакію — шукати тут осад собі, то римський намісник напустив їх на Койстобоків, і Вандали дійсно побили їх й опановали їх землю, і після того за Койстобоків не чути більше 18).
Не так легко відчепились Римляни від Карпів. Перший датований їх напад на Мезію маємо з 230-х рр. III в., але з оповідання Петра Патриція, те належить до тих же часів, бачимо, що Карпи вже вважали тодї себе спеціялїстами до таких нападів, ще лїпшими від Ґотів, славних тодї своїми нападами на римські землї 19). При нагодї брали вони участь і в походах Ґотів. Цїсарі Филип Араб і Аврелїян звісні своїми побідами над Карпами; Аврелїян по своїй побідї осадив частину Карпів на римських ґрунтах 20). Розпочате ним пересадженнє Карпів на римські землї довершено за Ґалєрія й Діоклєтіана: по якійсь близше нам незвісній війнї переведено на римські ґрунти (правдоподібно-до Панонїї й Мезії) решту Карпів — цїлий нарід їх, разом з Бастарнами. Тим способом звичайно задовольняв тодї Рим докучливих сусїдів, і сей перехід Карпів та Бастарнів був мабуть скорше добровільний, нїж вимушений 21). Можливо, що на се вплинув і натиск чорноморських Ґерманців від полудневого сходу, а може й натиск Словян на північнім згірю Карпатів (взагалї історія кольонїзації карпатського згіря тих часів для нас майже не істнує). Після того тільки раз, при кінцї IV в. згадують ся якісь Карподаки, що разом з ватагами Гунів і Скірів пробували перебитись за Дунай 22). Може се були останки тих панонських осадників?
