В книжній лїтературі зістала ся про Володимира традиція головно як про апостола християнства, та память про його християнські чесноти. Джерела свої й чужі сходять ся нa тім поглядї, що той колись роспустний поганець в високій мірі перейняв ся потім духом християнства, як релїґії любови й милосердя. Почавши від Тітмара, що опираєть ся, правдоподібно, на українській і взагалї східно-словянській репутації принесеній в Нїмечину вояками, що ходили з Болеславом на Київ, — Іларіон, лїтопись, старе житиє. Похвала Якова — всї сї старші джерела підносять сю сторону характеру Володимира 6). На рахунок сїєї чесноти йдуть і ті пири Володимира, котрих глубше полїтичне значіннє пробував я вище вияснити. „Кто исповЂсть многыя твоя мощныя милостыни и дивныя щедроты, яже къ убогимъ творяще, къ сирымъ же и бодящимъ“, кличе Іларіон, додаючи, що ті „щедроты и милостыня до нинЂ въ человЂцЂхъ поминаемы суть“. Лїтопись і житиє близше знайомлять нас із сими переказами „въ человЂцЂхъ“. Житиє оповідає про празникові „трапези“ в Володимировім дворі — ставив він три трапези: одну митрополиту з епископами й иньшим духовенством, другу нищим і убогим, третю собі і боярам своїм і всїм мужам своїм (вар.: всїм людям). Ширше росповідає лїтопись: Володимир, каже вона, казав усїм старцям і убогим приходити на княжий двір і брати собі всякі потрібні припаси й гроші, але що хорі і калїки не могли самі приходити на княжий двір, то він звелїв возити возами всякий припас: хлїб, мясо, рибу, всяку городину, мед і квас в бочках і питати, де є хорі й убогі, що не можуть ходити, та давати їм усе потрібне. Що дня, чи при князеви, чи без нього, уряджував ся пир на дворі, в „гридницї“, для „бояр, гридей, соцьких, десяцьких і нарочитих мужів“, і не жаловано там нїчого 7). Трапило ся раз, що дружина на підпитку почала відказувати на князя: „зло єсть нашимъ головамъ, да (дав) намъ єсти древними лжицами, а не серебряными“, і Володимир казав задоволити й сю забаганку, зробити срібні ложки, кажучи: „серебром і золотом не здобуду дружини, а з дружиною здобуду й золото й срібло: і дїд і батько мій здобув з дружиною золото й срібло“. Як бачимо, оповіданнє кладе особливий натиск на ласку Володимира до дружини — відгомін спеціально дружинної традиції.
При особливих нагодах, каже лїтопись, споряжав Володимир пири для великої маси народу: на свято Спаса, на храм церкви в Василеві (виставленої на памятку, як він виратовав ся від Печенїгів), Володимир робив великий пир, скликав бояр, посадників і „старійшин“ з усїх міст „и люди многы“, частував і обдаровував їх: на пир готували 300 перевар меду, убогим роздавано 300 гривен срібла. Вісїм день трівав сей празник, а по нїм безпосередно наступав на Пречисту храм у Київі — Десятинної церкви, й тут знову робив ся „празникъ свЂтелъ“ для „безчисленного множества народа“. „И тако по вся лЂта твораше“ Володимир.
Народня память ухопила найбільше сї Володимирові пири. В Володимировім ціклю, що переховав ся тепер в народі великоросийськім та (в фраґментах) білоруськім, але веде свій початок очевидно з полудня, центром все виступає двір Володимира і на нїм „почестний пир“. Коло сього центра ґрупує той епос ріжні походи Володимирових „богатирів“, але в них сам Володимир відограє зовсїм пасивну ролю: він тільки, пируючи, загадує ріжні поручення своїм „богатирям“, які й поносять всякі працї для Руської землї:
„А й у солнышка да у Владиміра
Пированьицо было по третій день.
Солнышко идетъ на вечери,
А почестный пиръ идетъ на весели,
Вси-то на пиру да напивалиси,
Вси же на честномъ да наЂдалиси,
Вси же на пиру и поросхвастались.
И спроговóритъ солнышко Владимірь стольне-кіевской:
,НечЂмъ солнышку Владиміру похвастати!
,Не выправлены дани выходы
,За двЂнадцать годъ да за тринадцать лЂтъ,
,За тринадцать лЂть да съ половиною.
Сидять же тутъ три руськіихъ могучіихъ богатыря:
Старый козакъ да Илья Муромецъ,
Мóлодой Добрыня сынъ Никитиничъ,
Михаилъ Потыкъ сынъ Ивановичъ.
Испрогóворитъ Владимірь стольне-кіевской:
,Ай же вы три русьскіихъ могучіихъ богáтыря!
,Старый казакъ да Илья Муромецъ,
,Вы съЂздитé-тко въ Каменну Орду,
,Въ Каменнýю-то Орду въ большу землю,
,Повыправте-тко дани выходы
,За двЂнадцать годъ за тринадцать лЂтъ;
,За тринадцать лЂтъ да съ половиною.
,Молодой Добрыня сынъ Нивитиничъ!
,СъЂздитé-тко вы да нé-в-большу землю,
,Не въ большую-ту землю да въ Золоту орду,
,Тамъ выправтé-тко дани выходы
,За двЂнадцать годъ за тринадцать лЂтъ,
,За тринадцать лЂтъ да съ половиною.
,Третьіи могучи богáтырь да Михайло Потыкь сынъ Ивановичъ
,Ты съЂзди-тко въ землю во Подольскую,
,Тамъ повыправь-ко ты дани выходы
,За двЂнадцать годъ да за тринадцать лЂтъ,
,За тринадцать лЂтъ да съ половиною‘.“ 8).
При всїх глубоких змінах, які ся билинна традиція перейшла на великоруськім ґрунтї 9), хто зна — чи не переховала ся в сїм моментї реальна память про ті пізнїйші роки Володимирового князювання, коли він перед усїм віддавав ся внутрішнїм культурним справам своєї держави, зложивши воєнні справи на синів і бояр.
Примітки
1) Малышевскій Когда и гдЂ впервые установлено празднованіе памяти св. Владимира (Труды кіев. академіи 1882, І), Голубинскій Исторія канонизаціи с. 63-4, Исторія церкви І2 с. 185-6.
2) Недавно ролю Володимира як реформатора правних відносин Руси особливо різко поставив Ґец (Goetz) в своїй книжцї Das russische Recht (1910), але його виводи мають сильно гіпотетичний характер і прийняті досить скептично в наукових кругах.
3) Іпат. с. 35.
4) Іпат. с. 90.
5) Іпат. с. 505.
6) Тітмар VIII. 52, Іларіон — Чтенія київські II с. 56-7, Житиє і Похвала Якова ibid. с. 21-2 і 15, лїтопись — Новг. с. 73-4, Іпат. с. 86-7.
7) Лїтопись Переяслава Суздальского розмальовує далї се оповіданнє: „И бываше на обЂдЂ томъ множество отъ мясъ-и отъ скота и от птиць и от звЂрины и от рыби драгоцЂнны и овощіа от ласла (sic) и от всякого учиненія рукъ теловЂчь и от питіа вина разна и от мЂд разныхъ, перцю же выходила колода безо князя, а при князи 3 колоды на недЂлю, а колода 8 бочекъ“ (с. 34).
8) Билина про Михайла Потика-Гильфердингъ І с. 63.
9) Про се особливо праці Халанскаго Великорусскія былины кіевскаго цикла і Миллера Очерки русской народной словесности.
ПРИМІТКИ.
1. Грецька кольонїзація північного берега Чорного моря.
Грецькі оселї північного берега Чорного Моря мають велику лїтературу, з котрої вичислимо тілько дещо важнїйше або новійте (деяка дрібнїйша лїтература в другім виданню).
Загальнїйше: моноґрафія Бека в II т. Corpus inscriptionum Graecarum (розд. XI). Koehler Gesammelte Schriften I — II, 1850. Уваровъ ИзслЂдованія о древностяхъ южной Россіи, 1851 (теж по французьки 1855). Кене Описаніе музеума кн. В. Кочубея I — II (теж по французьки 1857). E. Muralt Les colonies de la côte nord-ouest de la mer Noire depuis le Danube jusqu’ au Boug — Mémoires de la société d’ archéologie de St. Petersbourg, П. Беккеръ Берегъ Понта Евксинскаго отъ Истра до Борисθена — Записки одеські т. III. Thirion De civitatibus quae a Graecis in Chersoneso Thaurica conditae fuerunt, 1884. Bürchner Die Besiedelung der Küsten des Schwarzen Meeres durch die Milesier, 1884. G. Herzberg Kurze Geschichte der altgriech. Colonisation, 1892 (Gütersloh). E. Meyer Geschichte Alterthums II § 286 — 9, 419. Толстой і Кондаковъ Русскія древности т. I. Кулаковскій: Прошлое Тавриды, 1906. Stern Die griechische Colonisation am Nordgestade des Schwarzen Meeres im Lichte archäologischer Forschung (Klio, 1909). Латишев — ряд більших і меньших статей зібраних в збірнику Ποντικά, Спб, 1909.
