В сумі образ матеріальної культури пізнїх неолїтичних часів, який дають наші розкопки, відповідає досить близько тому образу, який дослїди лїнґвістичні дають індоевропейській культурі на переломі неолїту й металїчно ї культури, перед розселеннєм індоевропейських племен. Се побачимо низше.
Естетичному розвою неолїтичної людності наших країв дає високе свідоцтво мальована й гравірована кераміка з кінця сеї доби (т. зв. передмікенська). Хоч початком своїм вона, мабуть не була свійська, але в кождім разї розвинула ся й держала ся на широкій просторони вашої території роботою свійських майстрів: численні гончарські горни й смітники з невдалим начиннєм і слїдами випалювання свідчать про се виразно. Способи виробу дуже примітивні — начиння роблять ся ще без гончарського колеса, що найбільше вигладжують ся дощечкою, або роблять ся на глиняних правилах; але посуда ся виріжнюєть ся вже дуже високою технікою в виробі і випалюванню глини, що в певних родах зближаєть ся своїм виробом до теракоти. Крім посуди дуже ріднородних, часом дуже оріґінальних і куріозних форм (збанки форми груші або бомби, миски для привішування, підставки, двоякі форми бінокля і т. й.), в великих масах стрічаємо глиняні фігурки людської подоби і звірячої; на посудї теж, хоч і рідше, стрічають ся малюнки людей і звірят. Маємо отже зовсїм серіозні початки артистичної творчости; розумієть ся, вона дуже наівна, але сміливо береть ся до розвязок проблем плястики, помічує реальні форми, рух (малюнки собак). Але все ж таки найбільше вражає богатий і повний смаку орнамент і полїхромія мальованої посуди. Орнаментація зложена головно з ріжнородних комбінацій кривих спіральних лїнїй: на одних начинях, не мальованих, сї лїнїї витискані, чи гравіровані, і взір складаєть ся з комбінацій таких концентричних лїнїй; на посудї мальованій сей орнамент мальований на тлї натуральнім, або на помальованім кольоровім. При тім сей спіральний орнамент визначаєть ся дуже значним артизмом, правильністю, різнородністю й смілїстю комбінацій; ґамма красок — білих, червоних, чорних, каштануватих (на червонім поли чорні або каштануваті взори, на білїм — червоні і т. й.) мав в собі також багато артистичного, як і сама форма посуди, так що сї вироби серед бідної обстанови неолїту і прийнятих звичайно поглядів про некультурність і примітивність тодїшн ього чоловіка вдаряють незвичайно — як щось неможливо високе. Але сума наших відомостей, зростаючи все більше з часом, власне протестує все голоснїйше против таких поглядів на тодїшн є житє як щось дуже примітивне.
Бачимо вже культ небіжчиків, — се незвичайно характеристич- не для чоловіка явище, що вказує на цїлу еволюцію в крузї ідей, звязаних з смертю, матеріальною і духовною істотою чоловіка і т. й. Похорони небіжчиків — принаймні в другій половині неолїтичної доби (бо для ранньої неолїтичної культури похоронів ми досї не можемо на певно виказати у нас), уложили ся вже в певні вироблені, рітуальні форми, і сї похоронні обряди в своїм переведенню вимагали часом чималого накладу кошту і працї (високі могили, може похоронні глиняні будови), а се вказує на велике значіннє, привязуване до сих виразїв пошани і заразом-способів охорони від злоби небіжчиків і шкоди від них.
В рітуалї сїм переходили часом більше або меньше різкі зміни, розширяючись на великі простори. Такі перейнятя обрядів, як і ріжні культурні течії, також не раз дуже розширені, дають характеристичну вказівку на широкі зносини, обмін ідей і продуктів між тодїшньою людністю, бо обясняти сї відміни, як то до недавна роблено, а й тепер часто робить ся — самими лише міґраціями, переходами племен, що, мовляв, переносили з собою певні обряди й культурні форми, нинї вже нїяк не можна 12).
В археольоґії прийнято, що старшим обрядом було хованнє небіжчика в землї, а паленнє трупа — новійшим. Се само по собі вповнї правдоподібно, але з наших находок такого хронольоґічного наступства не можна поки що уставити, бо похоронних находок з часів раннього неолїта не можемо на певно вказати, а в пізнїйшій неолїтичній добі поруч себе виступають обряд ховання і обряд палення.
Найстарший обряд ховання, який можна сконстатувати — се похорони т. зв. скорчених скелетів. Небіжчика ховають в ямі (рідше на поверхні землї), й над ним сиплють могилу, часом досить високо (і до сїще бувають могили до 10 м. високі). Найбільш типова форма похорону — де труп лежить на боцї, скорчивши ноги, з притуленими до лиця руками; але вона вагаеть ся значно: часто труп лежить дещо скорчений тільки, або й випростуваний. Особливих рітуальних подробиць в похороні не примітно; стрічаєть ся камяне знарядє й глиняна посуда; часом яма має слїди деревляної цямрини, або обложена каміннем; загалом же обстанова похорону дуже бідна. З такими прикметами виступає він на широкім простори східньої і центральної України (Приднїпровє і далї на схід до долїшнього Поднїстровя). Там де в могильних насипах стрічаємо кілька типів похорону, се звичайно найстарший. В західнїй Українї (Галичинї) звістні кілька випадків такого похорону, але вже без могильних насипів (такі звісні й далї в західнїй Европі). Місцями сей рітуал додержав ся до початків металїчної культури (бронзи й навіть залїза) 13). Зовсім конвенціонально і безосновно його тепер звуть часом „кімерійським”.
При кінцї неолїтичної культури на сїм похороннім типі слїдний новий дуже характеристичний обряд: обсипування, або обмазування небіжчика червоною краскою (охра, окис зелїза) 14). Нахідки таких т. зв. фарбованих скелетів вказують на широке розповсюдненнє сього обряду, особливо в надморськім і степовім поясї: могили такі звісні в дуже великім числї, часом великими гніздами, по кількадесять або кілька соток, від Кубани до Бесарабії; на півночи вони сягають в полудневу Київщину і в порічє середнього Донця, в Харківщинї; звісні і в Сибіри 15). Хронольоґічно сей обряд припадав на кінець неолїту й початки металїчної культури 16). Що до самого крашення були ріжні обяснення, але докладнїйші спостереження не лишають уже місця сумнїву про його походженнє: положений в могилу труп посипав ся або мастив ся зверху краскою, часом лише голова і верхні части, часом цїлий, і з розкладом тіла фарба осідала на костях 4). Зрештою крашеннє небіжчиків звісне і в инших краях — нпр. в Італїї, полудневій Франції, північній і полудневій Америцї, Океанії. Його досить правдопдібно ставлять в звязь з рітуальним значіннєм червоного кольору яко краски жалоби-широко розповсюдненим (включно до „червової китайки” наших козацьких похоронів).
В полудневій Волини і на Поділю червоних скелетів не бачимо, натомість виступав такий варіант: небіжчика клали на поверхні землї, підсипаючи йому під голову ясної глини; зроблені з сеї ж глини валки клались на труп; з ним ховали камінне зварядє і глиняні судини і насипали могилу 18).
На галицькім Поділю і подекуди на Волини стрічаємо похорон трупів в камяннх скринях (кістах), зложених з камяних плит, старанно притесаних, з плитяним же дном і накривкою; разом з трупами знаходили посуду і камінне знарядє. На жаль досї не удалось захопити ні одної такої скринї цїлої, не попсованої, або не спорожненої 19).
Похоронний обряд з паленнєм мерця бачимо також в ріжних відмінах.
В лїсовім поясї — в київськім Полїсю й на Волини, бачимо урни з попілом небіжчика поховані в камяних скринях. Сей похорон стрічаєть ся дослїдникам досить рідко, бо сї скринї не мають над собою могил і лише припадково видобувають ся; але в кількох випадках такі гроби удало ся оглянути докладно. В неглибокій ямі під верхньою верствою землї поставлено довгим чворокутником, на один — два метри довго, вісїм камяних плит, зтесаних з верху, аби не виставали, і зверху накрито девятою великою плитою: в такій скрині (вісті) стояло по кілька горнцїв з попілом і лежали полїровані камінні сокіри 20).
На сходї, в басейні Донця викрито похоронні поля з паленнєм мерців, з грубо зробленою глиняною посудою і такимже грубо-зробленим (може спеціально для похорону) камінним знарядєм 21).
