Так само відкидають вони теорію Повісти, що до Словян переселив ся цїлий варязький нарід і скупив ся по ріжних містах в більших масах, заслонивши собою тубильну словянську або фінську людність 17). Сьому справдї рішучо противить ся факт, що норманський елємент не зіставив таких значних слїдів анї в мові, анї в праві, анї в побутї, як можна було-б сподївати ся при такій масовій міґрації, і тому приходить ся, ратуючи варязьку теорію, признавати, що на Русь прийшла династия з нечисленною горсткою дружини, і ту норманську горстку зараз же, без слїду майже, проглинув словянський елємент.
Ті теорії, що в противність норманїзму не хотїли бачити в Варягах Повісти Скандинавів, але виходили все таки з звістки про закликаннє князїв, також не годні були ратувати тим оповіданнє лїтописи. Важнїйшою з них була теорія балтийська; вона уважала тих лїтописних Варягів балтийськими Словянами, та мала против себе всї ті арґументи, які має норманізм, з додатком того, що против неї стояла сама Повість, бо вона безсумнїву уважає Варягів Норманами, а на Руси не можна навіть виказати присутности балтийської дружини, як се можна виказати для Норманів. Вся вага письменників, що виступали з балтийською теорією, лежала в полєміцї з норманїзмом, позитивна-ж частина їх розправ стояла занадто слабо, щоб мати яке небудь значіннє.
Друга теорія, яка взяла в спадщину певну частину норманїстів, була ґотська, чи ґотсько-герульська в своїй новійшій фазї. Досї одначе нїхто з її репрезентантів не виступив з цїлою конструкцією початків Руської держави, не пішов далї поодиноких натяків, і ті натяки звичайно не йшли дальше виводу самого руського імени.
Які поправки не робити в теорії чужоземного початку Руси й Київської держави, приймаючи її, приходить ся сей чужоземний початок прийняти на віру, з джерела досить пізнього, як показало ся — штучно укомбінованого, з цїлим рядом основних помилок.
Супроти такого характеру його — наукова обережність наказує в усякім разї не класти варязької теорії лїтописи підвалиною для реконструкції руської історії; її можна, скажім фіґурально, ужити собі для декорації, але нїчого на нїм не годить ся будовати, бо се була-б будова на піску.
З огляду на се постараємо ся розглянути ся в початках руського державного житя, по можности меньше опираючи ся на теорії Повісти, а оперуючи тими даними, які лїтописи дають незалежно від своєї тенденції, та звістками иньших джерел.
Примітки
1) Екскурс II.
2) Порівняти: „бяхуть бо мудри и смыслени и нарицахуся Поляне, от них же суть Поляне Кияне и до сего дне“ (Іпат. с. 5). Кияне — тут очевидно, пізнїйша ґльоса, пор. Толстовський кодекс 1 Новгор. лїтоп.: „отъ нихже суть нынЂ Поляне и до сего дне“; з початку приписано було може тільки слово „Кыевъ“, як в Радивилівськім кодексї (Лавр. с. 9). Потім до сього тексту додано ще поправку: „яже и до сеи братья бяху Поляне“ — погляд просто протилежний, що заперечує, мов би Поляне походили від київських братів.
3) В Повісти: „по сей братьи почаша держати родъ ихъ княжениє въ Поляхъ“ (в новгородській того нема).
4) Absumptis deinde Kyg, Szczyek et Korew, filii eorum et nepotes linea directa succedentes principabantur apud Ruthenos annis multis, donec successio huiusmodi ad duos fratres germanos Oszkald videlicet et Dyr pervenit — кн. I с. 63. В пізнїйших компіляціях маємо версію, що Аскольда і Дира вважає „Києвими племянниками“ (Гилярова Преданія русской начальной лЂтописи ст. 140).
5) Се слово виводять звичайно з давнього норманського vár — віра, обітниця, отже заприсяжена дружина — Томсен, відчит III.
6) Про сей дуже важний для вияснення ґенези лїтописної лєґенди момент див. особливо у Васїлєвского — Варяго-русская и варяго-англійская дружина вь КонстантинополЂ XI и XII вЂковъ, 1874, передруковано в „Трудах В.Г. Василевскаго“, т. І, 1908.
7) Іпат. с. 53.
8) Ак. Шахматов, заговоривши в останнїй книзї своїй (Розысканія о древн. русскихъ лЂтоп. сводахъ с. 309-310) про те, що „упорная традиція указывала на варяжское происхожденіе кіевской княжеской династіи и княжескихъ дружинниковъ“, на доказ сього вказав на слова проложного життя Володимира: „съ бысть сынъ Святославль отъ племени воряжська князь Володимиръ“, і на наведену вже Ключевским апострофу слова на недїлю митаря і фарисея до „благородних“: „не хвали ся родом, не кажи батько у мене боярин і мученики Христові брати менї“: Ключевский толкував се як похваляннє своїм варязьким родом — спорідненнєм з київськими мучениками-варягами. Одначе перший текст треба вважати ґльосою проложного життя, бо маємо тексти без сього додатку (див. Чтенія київ. істор. тов. II с. 28), а наведена Ключевским апострофа, навіть приймаючи його толкованнє, говорить про дружинну моду — хвалити ся варязьким походженнєм, але не має нїчого до династиї. А хоч д. Шахматов наводить се тільки для прикладу, думаю, що більших і виразнїйших прикладів у нього не знайшло ся, коли потім ще покликав ся тільки на родинні звязки Ярослава з варязькими конунґами, мов би то вони „мають значіннє для питання про варязьке походженнє київської княжої династиї . Не тільки про „упорну“, а взагалї про яку не-будь традицію варязького походження династиї трудно говорити — поза лїтописю.
9) Див. Гилярова Преданія русской начальной лЂтописи с. 69 і далї, теж у Жданова Русскій былевой эпосъ с. 605, і Халанского Экскурсы въ область древнихъ рукописей — в Трудах предварит. комитета XII арх. съЂзда т. I с. 412-8, 422. В ширших версіях київські братя — розбійники новгородські, засуджені на смерть, але натомість пущені з землї; з тридцятьма иньшими Новгородцями вони приходять на Днїпро й засновують там місто. Цїкаво при тім, що коротшу версію сього оповідання, де говорить ся тільки про побіду Ігоря (в иньших — Олега) над Києм і його братами (з поминеннєм Аскольда і Дира) маємо в досить раннїх компіляціях (Гиляровъ с. 72), і вона повторяєть ся в великім числї збірників. Се промовляє за тим, що ми маємо тут не якусь пізнїйшу модіфікацію лїтописного оповідання, а самостійну версію, і вона аж пізнїйше була злучена з лїтописною, а з сеї контамінації вийшло, що пущених Олегом київських братів побивають Аскольд і Дир, посли Олегові, а сих побиває Олег (як в варіантї „ЛЂтописца вкрЂтцЂ) — Гиляровъ с. 70).
10) Другу версію маємо і в 1 Новгородській лїт., третю — нпр. у. Гілярова с. 139 (хроноґраф XVI в.).
11) Як вже згадував, в пізнїйших компіляціях (Гиляровъ с. 140) маємо версію, що Аскольд і Дир були „Кієві племянники“. Звідси ще оден крок — і Ігор стане Києвим внуком. В новгородській версії Повісти Кий від Ігоря хронольоґічно стоїть зовсїм недалеко: оповіданнє дає таке вражіннє, що Варяги підбили Новгородцїв, а сї їх прогнали дуже скоро по часах київських братів.
12) Говорю тут про Повість в її остаточній редакції, але завязки сих поглядів бачимо і в початковій редакції.
13) Про неї дивись II екскурс.
14) Се звісна фраза, оцїнена вже норманїстом Соловйовим (І с. 115):„БЂша у него Варязи и СловЂни и прочи прозвашася Русью“, і реконструована Шахматовим в такім видї: „БЂша у него мужі Варязи и оттолЂ прозвашася Русию“ (Розыск. с. 542). Пор. вище с. 192.
15) Про се див. в екскурсї II.
16) Див. вище с. 190.
17) „Новугородьци — ти суть людье отъ рода варяжьска, прежде бо бЂша СловЂни“, каже Повість.
ПОЧАТОК, РУСЬКОГО ІМЕНИ, ПЕЧАТКИ ПОЛЇТИЧНОЇ ОРҐАНЇЗАЦІЇ В КИЇВЩИНІ, ДЕСЯТОЧНА ОРҐАНЇЗАЦІЯ; МОЖЛИВИЙ ПОЧАТОК ЇЇ, РОЗВІЙ ДРУЖИННИХ СИЛ КИЇВА, ЗВІСТКИ ПРО НИХ; ХРОНОЛЬОҐІЯ ПОЧАТКІВ КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
Наша держава зветь ся в свійських і в чужих джерелах Руською — так зве її Повість, Араби IX і X в., Візантийцї (Константин Порфирородний). Вони знають, що Русь — се загальна назва і заразом центр сїєї держави, головний нарід, нарід-володар; се імя переносить ся й на той елємент, що передовсїм звязував тодї собою сю державну орґанїзацію,-на дружинну верству, так що імя Руси пристає й до Варягів, котрі перебували на службі в сїй державі, і вони з сим іменем ідуть потім далї, хоч перед тим сї назви не мають. Але заразом імя Руси спеціально звязуєть ся з землею Полян, з київською околицею: се Русь, Руська земля хατ'έξοχήν, і під сим іменем вона противставляєть ся всїм иньшим, як „муж руський“ (Киянин) противставляєть ся під сим іменем людям з иньших країв 1). Сю спеціалїзацію руського імени на Київі й Киянах з одного боку і на її державі з другого найприроднїйше можна обяснити тим, що імя Руси, яке-б не було його походженнє, було спеціальним іменем Київщини, Полянської землї тодї, коли вона ставала центром тої ширшої „Руської“ держави і йдучи з Київа, як з її племінного центра, ся назва обіймала де далї ширші круги 2). Уже з того одного виходило б, що й ся державна орґанїзація мусїла вийти з Київа, коли імя руське, що перейшло потім на цїлу сю державу, ішло з Київа.
