Ідею такого блаженного посмертного житя принесло доперва християнство. В словянськім світоглядї не знаходимо нїяких слїдів ідеї моральної заплати по смерти, контрасту долї добрих і злих. Посмертне житє — се продовженнє сьогосвітнього. Як ми бачили вище, по поганським поглядам-хто панував на сїм світї, має пановати й на тім; хто був рабом тут, буде й там. Ідея посмертної нагороди, чи посмертної кари принесена християнством. Хоч слово пекло (від п е к т и — огненне місце) прасловянське, та своє пізнїйше значіннє прибрало воно без сумнїву вже під впливом християнства 20).
Відомости про культ предків дуже бідні. Він зблїд і ослаб супроти культу природних небесних явищ. Можемо властиво зазначити два моменти, один — се тризни в певнім часї по смерти небіжчика і загальнї поминки мертвих, другий-се культ домашнїх духів. Про поминки будемо ще казати низше. Що до культу духів — то тут ми оперуємо фактами сучасної етноґрафії; тільки в давнім культї рода і рожаницї можемо бачити елєменти культу предків, репрезентантів роду 21). В етноґрафічнім же матеріалї український культ предків виступає слабо, далеко слабше напр. як у сусїднїх Білорусинів, де душі предків, „дїди“ вповнї заховали ще свій родовий характер і служать предметом виразного культу 22). Правда, етноґрафічного матеріалу з українського Полїся, найбільш законсервованого, маємо мало, може воно ще дасть нам більш кольоритний образ сього культу. В старих записях з Пинщини маємо дуже інтересно описану трапезу душ в хатї, з одчиненими вікнами, щоб душі могли без перешкоди явити ся 23);але на жаль в новійших записях нема докладнїйших потвержень сього.
В иньших частях України „дідьки“ вже затратили свій родовий характер і помішали ся з ріжними місцевими духами: дідьки домові, що мали властиво представляти духи предків, зійшли на одну лїнію з дідьками млиновими, водяними, болотяними і т. и., стали капризними, більше злими духами, зарівно з бісами й чортами, нїж прихильними духами-покровителями (ся еволюція замітна і у иньших народів і крім впливів християнства, що все зводила до одного бісовського знаменника, толкуєть ся взагалї підозріливим і боязьким чутєм, яке будить небіжчик у первісного чоловіка). Культ же предків переважно не виходить по за останки святочного годовання небіжчиків на могилках в спеціальні днї, тепер звязані з християнськими святами, а давнїйше — з святами натуралїстичними.
Примітки
1) Іпат. с. 33.
2) IX. 8.
3) Гаркави с. 99.
4) Крім такого міркування в основі сього звичаю може лежати ще иньше, що витїкає з давнїх ідей маґічної сили, яку можна дістати над людиною, заволодївши чи якоюсь частиною її тїла чи предметом тїсно звязаним з нею. Той хто заволодїв би річами найблизшого ужитку покійника, здобув би тим самим маґічну силу над ним самим; тому льояльність для небіжчика наказує знищити, вийняти з уживання найблизші йому предмети, аби над ним не висїла така страшна небезпека.
5) Головною працею зістаєть ся написана тому більш як сорок лїт моноґрафія Котляревського О погребальныхъ обычаяхъ языческихъ Славянъ, 1868, передрукована в III т. його Собранія сочиненій (Сборникь II отд. петерб. академії, т. XLIX, 1891). Визначні прикмети сїєї працї і богатий зібраний в нїй фактичний матеріал були причинами, що після того словянський похоронний рітуал мало звертав на себе увагу дослїдників. Працю Котляревського належить одначе доповнити новійшим археольоґічним матеріалом (що тодї майже ще не істнував). Важнїйші публїкації дослїдів могил вичислені вище, с. 245-6. Див. також: Яроцкій Краткій отчетъ о раскопкЂ кургановъ РЂчицкаго могильника (коло Овруча) — Труды общества изслЂдователей Волыни, І. Йогож Могильники по среднему теченію р. Уборти — Археологическая лЂтоп. Ю. Р. 1903, тамже с. 329 короткий реферат йогож про розкопки на вододїлї Уші й Уборти. Еременко Раскопки кургановъ Новозыбковскаго уЂзда — Труды отд. слав. археологіи т. I. Самоквасовъ СЂверянскіе курганы — Труды XI съЂзда т. І. Бобринскій II с. 179. Сперанскій Раскопки кургановъ въ Рыльскомъ уЂздЂ — Археолог. извЂстія и замЂтки 1894. Антоновичъ Дневники раскопокъ въ Чернигов, губ. (Труды предв. ком. XIV съЂзда). Про дослїди на дреговичський території — Ол. Грушевський Пинское ПолЂсье І с. 4 і далї. Загальні характеристики (одначе дещо довільні часом) в працях Спицына ОбозрЂніе губерній въ археол. отношеніи (Труды отд. слав. археол. т. І, II, IV) і Разселеніе древне русскихъ племенъ по археологическимъ даннымъ (Ж. M. H. П. 1899, VIII). Про пережитки старого похоронного обряду в сучаснім побутї Ящуржинскій Остатки языческихъ обрядовъ сохранившіеся въ малорусскомъ погребеніи (Кіев. стар. 1890, 2)
6) Пригадую сказане вже вище (с. 271) про скептичні замітки що до приналежности сього оповідання до Словянської Руси (ЗамЂтки о Русахъ ибнъ Фадлана и другихъ арабскихъ писателей — Ж. M. H. П. 1881, VIII, Спицынъ ор. с.); не можна виключити се оповіданнє з кругу матеріалів про Словянську Русь, як і иньші арабські звістки про Русь IX-Х в.
7) Гаркави с. 129
8) Труди III зїзду І с. 205-6.
9) Котляревський (О погребальныхъ обычаяхъ — Собраніе соч. III с. 124-6) толкував се в звязку з санскр. stûp як горб, могила
10) Труди III зїзду І с. 206
11) В порічю Тетерева Антонович констатував з 282 могил 164 похоронів в ямі, 70 на поверхнї землї, 88 на підвисшенню. В порічях Горини й Случи — Мельник на 252 могил знайшла 164 похоронів у ямі, 54 на поверхнї землї, 83 на підвисшенню. За Припетию похорон на поверхнї землї має до 70%, при тім чим дальше від Припети, тим більше переважає сей тип. В полудневій Сїверщинї переважає похорон в ямі, в північній — на поверхнї землї.
12) Про сей обряд і його сучасні пережитки (паленнє свято-іванської трави при похоронї й т. и.) див. в Трудах XI съЂзда т. II с. 128.
13) Невисокі насипи і бідний інвентар могил сильно відріжняють сї похорони від могил т. зв. скитської доби.
14) Ібн-Русте с. 40, 127.
15) Іпат. с. 36.
16) Іпат. с. 7.
17) Ibid. с. 150.
18) Так толкує його ще Беринда: „цвЂтникъ или садъ“.
19) Іпат. с. 336, 593 (пор. 549), пригадати можна теж і числені наші Рай-городки і городки.
20) Мікльосіч Christliche Terminologie с. 49, Крек 2 с. 422, Котляревський op. c. 204.
21) Див. Афанасєва II с. 67 і далї, Махаль гл. VI, Веселовский op. c. гл. XIII.
22) Матеріали Шейна в LI т. Сборника петерб. акад. Десь з білорусько-українського погранича з Литвою записаний клясичний обряд годовання душу Менеція De sacrificiis et ydolatria veterum Borussorum, Livonum aliarumque vicinarum gentium (Scriptores rerum Livonicarum, II c. 391): подані туї обрядові реплїки виразно вказують на словянську людність. Пор. Котляревського О погреб, обычаяхъ с. 149.
23) Zienkiewicz O uroczyskach i zwyczaiach ludu Pińskiego (1853) c. 31.
ПОГАНСЬКИЙ КАЛЄНДАР, СВЯТА
Як релїґійні вірування епохи по розселенню взагалї, так і свята, східно-словянські мали переважно натуралїстичний характер і виходили з головних моментів обороту сонця та звязаного з ним річного розвитку й упадку земного житя. При тім одначе й тут бачимо певні початки персонїфікації тих моментів і навіть антропоморфічного їх представлення: хоч багато тут можна рахувати на пізнїйшу, тисячлїтню еволюцію, але безперечно — початки таких представлень належать ще до передхристиянських часів. Згадаємо дещо головнїйше, поминаючи неясне або непевне і користуючи ся теж головно з сучасної етноґрафії (бо лїтературні відомости маємо пізнї — XVI--XVII в., і то дуже бідні).
