Повірка, спільна слов’янам і німцям, що на Великдень «сонце гуляє» чи «грає», «скаче» 1, яке тепер приймається за один з атрибутів християнського воскресення — тому що «в сей день все веселиться на небі й на землі», — в дійсності, мабуть, було основною, первісною ідеєю сього свята, з котрого виходили вже дальші представлення 2. Не входячи глибше в аналіз їх, поки що зазначимо тільки головні серії мотивів, спиняючись на тих головно, які розвинулись літературно, в захованім для нас матеріалі.

Перше весняне очищення землі огнем, відігнання морозу, зими, смерті і всякої нечисті. — Я почасти вже мав нагоду про се говорити 3

1 Для прикладу наведу записку Дикарева з Вороніжчини: «Великдень такий празник — сонце й те гуляє, сказано: все радується і на небеси і на землі, як ідеш з обідні й дивишся — воно гуля: парости по йому, наче хто мотає туди й сюди». Мат. етн., VI, с. 176.

Може бути, що щось з старого свята сонця затрималось і в толкуванні «Великодня» — що того дня сонце не заходить чи не зайшло на Христове воскресення. Пор. виписку з Закарпатського учит. Євангелія в Етногр. Зб., V, с. 203.

2 За ілюстрацію глибокого поважання до сонця послужить гуцульський привіт сонцю при сході: «всякий, побачивши сходяче сонце, здоймає побожно накриття голови, а звернувшися лицем до сходу, віддає йому глибокий поклін і, хрестячись, шепче слова молитви: Слава тобі, Господи, за личенько твоє господнє, щось ся показало, праведне; слава тобі, просвіщенне!» (Матеріали етнол., XI, с. 7).

3 Див. вище.

і тут не буду вдруге повторяти, тим більше, що в поетичнім нашім запасі воно не представлене особливо. Згадаю тільки, що характеристичний для таких важніших свят момент: добування нового живого огню, в зв’язку з обрядами очищення, — стрічається й тут.

З літературних мотивів зазначу, що незвичайно цікава і досі не розтолкована містерія похоронів Коструба на великоднім тижні 1 і взагалі тема шлюбу з старим і немилим, яка так широко розроблюється в веснянім репертуарі, може бути в деякім ідеологічнім зв’язку з сим моментом: похорону зими.

1 Наводжу один з більших виразистих варіантів:

1 дівчина: — Христос воскрес!

2 дівчина: — Воістину воскрес!

— Чи не виділи сьте де мого Коструба?

— Пішов в старости!

Хор:

Бідна моя головонько,

Нещаслива годинонько!

Що я собі наробила,

Щом Коструба не злюбила.

Приїдь, приїдь, Кострубоньку,

Станем рано до слюбоньку,

Рано-рано, пораненьку

На білому каміненьку!

В дальших строфах замість «пішов в старости» (до іншої дівчини себто) міняються тільки відповіді другої дівчини: «Поїхав по квітку», «Поїхав по напій», «Слабий», «Вже вмер», Хор же повторюється той сам.

Остання строфа:

— Чи не виділи де мого Коструба?

— Вже повезли на цвинтар.

Хор:

Слава Тобі, Христе Цару,

Що мій Коструб на цвинтару.

Лежи, лежи як колода,

Я молода як ягода,

Ой мене для тебе шкода!

Лежи, лежи, щобись не встав,

Бо до мене інший пристав.

Ноженьками затоптала,

Рученьками заплескала.

Сей похорон зв’язують з смертю Купала-Адонія, бачать в нім заворожування зерна і т. д. Але він може стояти в зв’язку і з похороном зими — маючи на увазі, що смерть в сій грі викликає не жаль, а радість. Правда, що єсть варіант і радісний («Ожив, ожив наш Кострубонько, ожив, ожив наш голубонько»), так що можна і се взяти за вихідний мотив. Але я позволяю собі звернути увагу ще на аналогію з великор. «Костромою», котрого теж аналогічно ховають весною або літом, а він означає також те сміття, що палиться на новий рік — Терещенко, VII, с. 116.

Та коли зміст гри не ясний, то в кожнім разі по формі се одна з найбільш інтересних дій, з початками драматичного представлення: неритмований діалог і пісенний хор.

Друга — стріча весни і привітання її. Мотив весняних дарів, представлених в величезній масі варіантів, північноукраїнських і білоруських, — привіт і заразом замовляння, по тому ж принципу величальних описів: описане має збутись, має прийти:

— Ой весна-красна, що нам принесла?

— Ой винесла тепло і доброє літечко!

Малим дітонькам побіганнєчко,

Старим бабонькам поседіннєчко,

Красним дівонькам на співаннечко,

А господарям на робітячко1.

— Весна красна, що нам винесла?

— Коробочку жита витрясла.

Старим бабам поседіннєчко,

А молодим погуляннечко,

А дівочкам по віночкові,

А хлопчикам по кийочкові 2.

Принесла вам літечко,

І зелене зілєчко:

Хрещатий барвінок,

Запашний васильок 3.

— Весна красна, що ти нам принесла?

— Коробочку з веретільцями,

А скрипочку із червінцями.

Старим дідам по києчку,

Старим бабам по серпочку,

Малим дітям по яблочку,

А дівчатам по віночку,

А хлопчатам по батожочку

(Волинь).

Малим діткам — ручечки бити,

А дівонькам та й погуляти,

А господарям поле орати,

А господиням кросенця ткати,

А старим дідам раду радити,

Раду радити — пиво варити,

А к якому дню — свят Великодню.

(Підляше — варіант поправляю).

Мотив сей дуже часто виступає при забавах як вступ до сатиричних паралель дівоцького і хлоп’ячого стану, дівоцької і парубоцької краси, в такій приблизно формі:

Рання весна вскресла —

Що же сь нам принесла?

Принесла я росу — дівоцькую красу,

Дівоцькая краса, як навесні роса,

В меду ся купала, в вині випливала,

Рання весна вскресла —

Що же сь нам принесла?

Парубоцьку красу, як у зимі росу, і т. д 4

1 З різних північноукр. варіантів. — Чуб., III, с. 109.

2 Кобрин. пов. — Сб. ак., 89, №10.

3 Слобідщина, Сб. хар., XVII, 18.

4 3 галицьких варіантів Гол., II, 177 і д. (відновлюю старе слово «дівоцький» замість новішого «панянський»).

Кращий варіант волинський:

Весна наша красна, що ти нам винесла?

На житєчко росу, на парубків красу,

Парубоцька краса, як зимняя роса:

В смолі потопає, в дьохтю виринає.

Весна наша красна, що ти нам винесла?

На пшеницю росу, на дівочок красу, і т. д.

Далі: привітання весни й її доньки-панянки, чи «мізинного (малого) чада-дитини», дуже інтересний образ, який своїми асоціаціями дуже цікавив наших дослідників. Маємо його то в формі весняного заспіву:

Ой весна, весна та весняночка,

А де ж твоя донька та паняночка?,

то в формі двохорової гри, в різних варіантах, які далеко повідходили, очевидно, від початкової теми, розвиваючи символіку «воріт», котрі відкриваються то весні й її чадові, то парубкам-женихам, а далі історичним фігурам, які чимнебудь зачепили народну уяву.

Фольклористи-історики особливо заінтересувались сими історичними наверствуваннями: виступає тут «Володар» замість «воротаря», і князь Роман, котрому кінець кінцем, чи його слугам, відкриваються ті символічні ворота.

Фольклористи-міфологи пробували відтворити ту космічну стать, котрій відкриваються весняні ворота. Потебня в дусі старих міфологічних теорій уявляв собі зорю, що, відчиняючи небесні ворота, випускає з них росу, яка паде на землю, ототожнена з медом. Костомаров, який ще перед Потебнею підчеркував символічний характер образу, добачав в нім новий хліборобський рік, що приходив з весною. Фамінцин вказував на паралель античної Деметри і її доньки Персефони, котра з весною вертається на землю. Інші в основі сього образа шукали ідеї, аналогічної з міфом про Адонія, і т. д. 1.

Я не можу пускатися в детальний розбір сеї символіки. Наведу лише кілька варіантів, які з різних боків підводять нас до сього затемненого поетичного образу:

— Воротаре, воротарчику, вітвори ворітонька!

— Хто воріт кличе? — Князеві служеньки.

— А що за дар везуть? — Яренької пчілки!

— Ой ще ж бо нам мало! — Що ж ми вам додамо?

— Що ж ви нам додасте? — Дочку мізиночку,

— Молодую дівоньку в рутянім віночку!