(його очей)
старих потертих джинсів. Пустельний вітер зачеше йому волосся назад і висушить піт, що від хвилювання виступив на лобі.
Він ступить через поріг і зцілиться.
Джейк повернув ручку й відчинив двері. Всередині на нього чекали лише пітьма й ряд блискучих мідних гачків. Біля стосів зошитів у кутку лежала чиясь з давніх-давен забута рукавичка.
Серце впало, і зненацька Джейкові захотілося просто прокрастися до цієї темної кімнати з її запахами зими й крейдяного пилу. Він посуне рукавичку вбік і сяде в кутку під гачками для пальт. Він сяде на гумовому килимку, куди взимку зазвичай ставлять чоботи. Він сяде, засуне собі до рота великого пальця, підтягне коліна до грудей, заплющить очі і… і…
І просто поступиться.
Ця думка і полегшення, яке вона обіцяла, були неймовірно принадними. Настане кінець страхові, розгубленості й безладу. Найгіршим був безлад – це постійне відчуття, що життя перетворилося на дзеркальний лабіринт божевільні.
Та, попри все, Джейк Чемберз, подібно до Едді та Сюзанни, мав у собі глибоко заховане сталеве осердя. І зараз воно спалахнуло в темряві, осяявши її синім світлом маяка-дороговказа. Жодних поступок. Нехай у нього в душі вирує божевілля і врешті-решт воно переможе, але Джейк нещадно з ним боротиметься. І нехай його грім поб’є, якщо він поступиться.
«Ніколи! – люто подумав він. – Ніколи! Нік…»
– Джоне, якщо ти вже все шкільне приладдя в гардеробній перелічив, то, коли твоя ласка, приєднайся до нас, – сухим культурним тоном сказала в нього за спиною міс Ейвері.
І поки Джейк відвертався від дверей, рядами учнів розлігся смішок. Міс Ейвері стояла за своїм столом, злегка спираючись на нього пальцями, і зі спокійним інтелігентним виразом обличчя дивилася на хлопця. Сьогодні на ній був синій костюм, а волосся зачесане в звичний вузол. З-за її плеча на Джейка похмуро зирив портрет Натаніеля Готорна.
– Вибачте, – пробелькотів Джейк і причинив двері. Непереборний потяг відчинити їх знову, подивитися ще раз, а раптом там є інший світ з його розпеченим сонцем і пустелею, накотив на хлопчика, але він не піддався і пішов на місце. Петра Джессерлінг вже пускала йому бісики. – Наступного разу візьми мене з собою, – прошепотіла вона. – Тоді хоч подивитися буде на що.
Джейк неуважно всміхнувся і всівся на місце.
– Дякую, Джоне, – мовила міс Ейвері своїм безмежно спокійним тоном. – А зараз, перш ніж ви здасте іспитові твори… а я впевнена, що всі вони будуть гарними, дуже охайними і в чомусь неповторними… я роздам програмний список рекомендованої літератури на літо. Про деякі з цих чудових книжок я розповім…
Говорячи це, вона передала Девідові Суррі стосик друкованих брошур. Девід почав їх роздавати, а Джейк розкрив течку, щоб востаннє глянути на те, що написав на тему «Що таке правда і як я її розумію». Цікавість була непідробною, бо ж він не пам’ятав, чи писав іспитовий твір, так само, як не пригадував підготовки до іспиту з французької.
Одного погляду на титульний аркуш виявилося достатньо, щоб у ньому почала наростати тривога. В центрі аркуша стояв охайний друкований напис «ЩО ТАКЕ ПРАВДА І ЯК Я ЇЇ РОЗУМІЮ, Виконав Джон Чемберз». І все було б гаразд, якби він з якогось дива не приліпив унизу дві фотографії. На одній з них були двері (мабуть, це двері будинку №10 на Даунінг-стрит у Лондоні, подумав Джейк), а інша зображувала поїзд на залізниці. Кольорові знімки вирізано, поза сумнівом, з якогось журналу.
Навіщо я це зробив? І цікаво коли?
Він перегорнув аркуш і втупився в першу сторінку іспитового твору, не вірячи власним очам і не розуміючи, що перед ним. А потім, коли крізь первинний шок почало пробиватися розуміння, Джейк відчув, як його охоплює жах. Нарешті це сталося. Нарешті він дійшов до такої межі, коли інші помітять, що він несповна розуму.
3
ЩО ТАКЕ ПРАВДА І ЯК Я ЇЇ РОЗУМІЮ
Виконав Джон Чемберз
Я покажу вам страх у жмені землі.
Т. С. «Бутч» Еліот
Спочатку я подумав: він бреше безсоромно.
Роберт «Санденс» Браунінґ
Правда – це стрілець.
Правда – це Роланд.
Правда – це В’язень.
Правда – це Дама Тіней.
В’язень і Дама одружені. Ось правда.
Правда – це придорожня станція.
Правда – це Велемовний Демон.
Ми йшли під горами, і це правда.
У підгірному краї були монстри. Це правда.
Один з них мав газову колонку «Амоко» між ніг
і вдавав, буцімто це його пеніс. Це правда.
Роланд допустив, щоб я помер. Ось правда.
Я досі його люблю.
Ось правда.
– Надзвичайно важливо, щоб ви всі прочитали «Володаря мух», – говорила міс Ейворі чистим, але якимось невиразним голосом. – А прочитавши, маєте поставити собі деякі питання. Часом гарний роман нагадує низку загадок у загадках, а цей роман – дуже гарний, один з найкращих у літературі другої половини двадцятого століття. Тож спершу спитайте в себе, яке символічне значення може мати мушля. По-друге…
Далеко. Дуже-дуже далеко. Тремтячою рукою Джейк відкрив другу сторінку іспитового твору, залишивши на першій пляму від поту.
Коли двері перестають бути дверима?
Коли їх розчиняють, ось у чому правда.
Блейн – це правда.
Блейн – це правда.
Що це таке – на чотирьох колесах і смердить?
Сміттєзбиральна машина, і це правда.
Блейн – це правда.
З Блейном треба завше бути напоготові.
Блейн – негідник, ось у чому правда.
Я впевнений на всі сто, що Блейн небезпечний,
ось у чому правда.
Що це таке – чорно-біло-червоне?
Це зебра зашарілася, ось у чому правда.
Блейн – це правда.
Я хочу повернутися, ось у чому правда.
Я мушу повернутися, ось у чому правда.
Якщо я не повернуся, то схибнуся, ось у чому правда.
Я не зможу вернутися додому, якщо не знайду камінь
троянду двері, ось у чому правда.
Чух-чух, ось у чому правда.
Чух-чух. Чух-чух.
Чух-чух. Чух-чух. Чух-чух.
Чух-чух. Чух-чух. Чух-чух. Чух-чух.
Мені страшно. І це правда.
Чух-чух.
Джейк поволі підвів очі. Серце калатало так сильно, що він бачив перед собою яскраве світло, наче відбиток спалаху, світло, що пульсувало, наближаючись і віддаляючись із кожним титанічним ударом його серця.
Перед його внутрішнім зором постала картина: ось міс Ейвері віддає його твір матері й батькові. Коло міс Ейвері зі скорботним виглядом стоїть містер Бісет. Джейк почув, як міс Ейвері промовляє своїм чистим безбарвним голосом: «Ваш син потребує невідкладної допомоги лікарів. Якщо вам потрібен доказ, погляньте на цей іспитовий твір».
«Останні три тижні Джон ходив сам не свій, – додає містер Бісет. – Часом він якийсь наляканий і постійно перебуває в якомусь заціпенінні… так, наче думками він десь далеко… якщо ви розумієте, про що мені йдеться. Je pense que John est fou… comprenez-vous?7
Знову міс Ейвері: «Можливо, ви тримаєте вдома якісь психотропні ліки і він їх знайшов?»
