Туанетта (до Аргана). Їй-право, пане, тепер я рішуче на вашому боці і зрікаюся всього, що я говорила вчора. До вас завітали добродій Діафуарус-батько й добродій Діафуарус-син, вони прийшли вас провідати. Ну, та й зятя ж ви матимете! Зараз ви побачите такого красунчика, такого розумника — найрозумнішого в світі! Він промовив тільки два слова, а мене вже всю підхопило! Він і вашу дочку причарує, ось побачите!
Арган (до Клеанта, який вдає, що хоче вийти). Не тікайте, добродію. Бачте, я віддаю дочку мою заміж, і до неї саме завітав її наречений, якого вона ще ніколи не бачила.
Клеант. То забагато честі для мене, добродію, бути свідком такого приємного побачення.
Арган. Він син знаменитого лікаря. Весілля справимо за чотири дні.
Клеант. Чудово…
Арган. Сповістіть про це її вчителя музики, щоб вів теж прибув на весілля.
Клеант. Обов’язково подам йому звістку.
Арган. І вас я теж запрошую.
Клеант. Ви робите мені надто велику честь.
Туанетта. З дороги, з дороги! Вже йдуть!
ЯВА 6
Добродій Діафуарус, Тома Діафуарус, Арган, Анжеліка, Клеант, Туанетта, лакеї.
Арган (прикладаючи руку до свого ковпака, не знімаючи його). Добродій Пургон, добродію, заборонив мені ходити з непокритою головою. Ви самі лікарі; ви знаєте, як це може тяжко відбитися на здоров’ї.
Добродій Діафуарус. Ми відвідуємо хворих, щоб допомагати їм, а не турбувати.
Арган і добродій Діафуарус говорять одночасно.
Арган. Я приймаю, добродію…
Добродій Діафуарус. Ми прийшли сюди, добродію…
Арган. … з великою радістю…
Добродій Діафуарус. … мій син Тома і я…
Арган... честь, що ви її мені робите…
Добродій Діафуарус. … засвідчити вам, добродію…
Арган. … І я хотів би…
Добродій Діафуарус. … наш захват…
Арган... особисто до вас завітати…
Добродій Діафуарус. … від тієї величезної ласки, що ви її нам робите…
Арган. … щоб запевнити вас у цьому…
Добродій Діафуарус. … виявляючи бажання прийняти нас…
Аpган. … проте ви знаєте, добродію…
Добродій Діафуарус. … в лоно вашої високошановної…
Apган. … що таке бідолашний хворий…
Добродій Діафуарус. … високошановної родини…
Арган. … який може тільки…
Добродій Діафуарус. … і запевнити вас…
Арган. … сказати вам…
Добродій Діафуарус. … що в кожній справі, яка залежатиме від нашої професії…
Арган. … що він завжди шукатиме нагоди…
Добродій Діафуарус. … як і в усьому іншому…
Арган. … дати вам можливість упевнитися, добродію…
Добродій Діафуарус. … ми завжди будемо готові, добродію…
Арган. … що він увесь цілком до ваших послуг!
Добродій Діафуарус. … довести вам нашу ретельність. (До свого сина). Отже, Тома, підійдіть, виголосіть ваше привітання.
Тома Діафуарус (до добродія Діафуаруса). З батька починати?
Добродій Діафуарус. Так.
Тома Діафуарус (до Аргана). Добродію, я прийшов сюди, щоб привітати, визнати, возлюбити і вшанувати вас, як другого батька, але такого другого, якому — насмілюся запевнити! — я повинен завдячувати більше, ніж першому. Перший мене породив, але ви мене обрали. Він мене прийняв з необхідності; ви ж прийняли мене ласкаво з власного бажання. Все, що я маю від нього, е витвір його тіла; а те, що я дістаю від вас, є витвір вашої волі; і що духовні якості вищі за якості тілесні, то більше завдячую я вам, і то ціннішим є для мене майбутнє моє породичання з вами; заради нього я й прийшов нині до вас, щоб заздалегідь висловити вам за нього мою найпокірнішу подяку та найглибше моє шанування.
Туанетта. Хай живуть школи, з яких виходять такі мастаки!
Тома Діафуарус (до добродія Діафуаруса). Чи добре я сказав, мій батьку?
Добродій Діафуарус. Optime[6].
Арган (до Анжеліки). Ну ж бо привітайтеся з добродієм.
Тома Діафуарус. Поцілувати її?
Добродій Діафуарус. Так, так.
Тома Діафуарус (до Анжеліки). Пані, небо справедливо настановило вас за другу матір, бо…
Арган. Це не моя дружина; ви звертаєтеся до моєї дочки.
Тома Діафуарус. А де ж вона?
Арган. Вона зараз прийде.
Тома Діафуарус. Почекати на неї, мій батьку?
Добродій Діафуарус. Кажіть тим часом привітання нареченій.
Тома Діафуарус. Панно, подібно до того, як статуя Мемнона гармонійно бриніла, коли на неї падало сонячне проміння, так само оживаю і я від солодкого захоплення, коли з’являється сонце вашої краси; і як квіточка, що зветься геліотропом, як нам розповідають натуралісти, завжди повертає обличчя своє до сонця, так само і серце моє віднині завжди повертатиметься до променистих світил ваших очей, мов до свого єдиного полюса. Дозвольте ж мені, ясна панно, покласти в цей день на вівтар ваших принад, як жертву, моє серце, сповнене єдиного бажання мати високу честь — бути на все життя вашим, ясна панно, найшанобливішим, найпокірнішим та найвірнішим слугою й чоловіком.
Туанетта. Он воно що — наука! Яких ото мудрих речей можна навчитися говорити!
Арган (до Клеанта). Ну, що ви на це скажете?
Клеант. Скажу, що цей добродій творить чудеса і що коли він такий же добрий лікар, як і промовець, то вельми приємно бути його пацієнтом.
Туанетта. Атож. Це щось нечуване, якщо він так само чудово лікує хворих, як і виголошує свої промови!
Арган. Ей, мерщій крісло мені й стільці для всіх гостей!
Лакеї приносять крісло та стільці.
Сідайте тут, моя донечко. (До добродія Діафуаруса). Ви бачите, добродію, що всі в захваті від добродія вашого сина. Яке щастя бути батьком такого талановитого юнака!
Добродій Діафуарус. Не тому, що я його батько, добродію, а просто я маю всі підстави казати, що він мене дуже тішить. Всі ті, хто його знає, вельми його вихваляють, бо ж він таки й справді добрий хлопчина. Щоправда, ніколи не було в нього ані жвавої уяви, ані блискучого розуму, що ми їх спостерігаємо в деяких інших юнаків; але саме через це я ш чекав, що в нього обов’язково розів’ється розсудливість — якість, конче потрібна для нашої професії. Маленькою дитиною ніколи не був він, як то кажуть, ані жвавий, ані меткий. Він був завжди тихенький, спокійний, мовчазний, ніколи й рота не розтуляв, ніколи не бавився дитячими іграшками й не грався з іншими дітьми. Великої праці треба було докласти, щоб навчити його читати; в дев’ять років він ще й літер не знав. «Нічого, — думав я, — дерева, що пізно цвітуть, дають кращі плоди. Різьбити на мармурі багато важче, ніж на піску, але те, що на ньому вирізьблено, зберігається набагато довше, і ця нездатність до науки, ця млявість уяви є доказом майбутньої розсудливості». Коли я віддав його до школи, йому нелегко було вчитися, а проте він перемагав усі труднощі і його завжди хвалили за старанність та за терпіння. Нарешті в поті чола він досяг-таки свого: з честю одержав учений ступінь; і я можу сказати не вихваляючись, що протягом останніх двох років його практичних вправ жодний кандидат не мав більшого успіху на диспутах, ніж він. Тут він усім нагнав доброго страху, і не минає жодного засідання, на якому б він вельми завзято не обстоював протилежної думки. Він незламний у суперечці, непохитний, мов турок, у своїх принципах, ніколи не відстукається від своїх міркувань і обстоює кожне своє твердження з допомогою найхитріших вивертів логіки. Але особливо подобається мені в ньому те, що він, за моїм прикладом, сліпо вірить нашим стародавнім учителям і не надає ніякої ваги, навіть слухати не хоче про так звані відкриття нашого віку щодо кровообігу та про все інше, подібне до того.