Відомо, що зовнішня віконна рама, в яку вставлено шибки, виступає тільки на палець над поверхнею стіни. Спробуйте розбити таку шибку! Що з цього вийде? У всіх випадках те саме: більші чи менші скельця неодмінно впадуть на землю. Неодмінно впадуть на землю скалки, не помітні на перший погляд. Але звичайно в таких випадках падають більші уламки. Прошу вас звернути увагу: на землі, безпосередньо під розбитим вікном, не знайдено ні великих уламків скла, ні малих скалок, навіть скляного пилу. Я оглянув усе в лупу і не помітив ніяких слідів битого скла.
Далі. Колега Славі Ковачев твердить, що злочинець просунув руку крізь отвір шибки і, обпершись ногою об стіну, почав виймати шибки з віконних рам і кидати їх на підлогу. Це твердження, по-моєму, безпідставне. І ось чому. Закріпившись на стіні, людина неодмінно, в будь-якому разі, залишить на її поверхні сліди, навіть якщо роззується. Босоніж чи в шкарпетках — однаково — залишаються відбитки або сліди. А на стіні, безпосередньо під розбитим вікном і коло нього, не виявлено ніяких слідів. Я в лупу оглянув поверхню стіни й не помітив нічого схожого на сліди чи то від взуття, чи то від босих або в шкарпетках ніг. Прошу! — Авакум вийняв з портфеля купу фотографій і розклав їх на столі перед полковником.— Це сектори стіни, зняті крізь спеціальний фільтр, щоб було видно пори тиньку. Сектори нумеровані, і якщо розкласти знімки за номерами, складеться вся поверхня отинькованої стіни на висоті одного метра від землі.— Авакум посміхнувся: — Не помітно ніяких слідів від туристських підківок, чи не так? — Він запалив сигарету і знову повільно заходив туди-сюди.— Мій колега Славі Ковачев твердить, що злочинець, схопившись рукою за залізний прут і обіпершись ногою об стіну, другою рукою став виймати скельця з віконної рами і кидати їх на підлогу. Дозволю собі запитати, чому неодмінно на підлогу, а не на землю? Йому було б значно зручніше кидати ці уламки на землю, ніж усередину, в кімнату. Проте облишмо ці подробиці! Чужа душа — темний ліс, хіба вгадаєш чужі наміри? Правда ж? Повернімося до уламків скла, це простіше.
Отже, злочинець виймає великі й малі уламки скла і кидає їх на підлогу. Ми знайшли й надіслали на дослідження два уламки завбільшки з півтори п'яді й щось із десяток менших — з чоловічу долоню. Тепер прошу врахувати дві обставини. По-перше, підлога в Ілязовому будинку вкрита кам'яними плитами. По-друге, відстань від підвіконня до кам'яних плит становить метр і п'ятдесят три сантиметри. Якщо з такої висоти кинути скло на, камінь, звичайно, воно розлетиться на дрібнесенькі скалочки. Кожна з цих скалочок буде значно меншою за чоловічу долоню. А ми знайшли два уламки, на яких умістяться три чоловічі долоні. Я не дуже розуміюсь на склі, але гадаю, що шибки у вікнах Ілязового будинку не з ієнського скла.
Далі. Мій колега Славі Ковачев твердить, що злочинець підпиляв сталевою пилкою середній залізний прут на вікні, а потім зігнув його, щоб зробити отвір. Правильно, на вікні є підпиляний і зігнутий прут. Але я хочу звернути вашу увагу ось на що. Підпиляні місця прута ширші з внутрішнього боку, тобто з боку, повернутого до кімнати. Якщо ви висите за вікном і тримаєте пилку однією рукою, вам буде в тисячу разів зручніше пиляти прут, що заважає, із зовнішнього боку, а не з внутрішнього. По-друге, якщо ви хочете пролізти кудись і вам заважає залізний прут, перепиляний навпіл, ви, зрозуміло, відгинаєте його. Але як ви це робите? Ви неодмінно відігнете кінець прута від себе, а не до себе. З розповіді мого колеги випливає, що злочинець зробив навпаки, тобто відігнув прут до себе. Мабуть, на світі немає такого дурного і невправного злочинця. Проте, припустімо, що наш злочинець найдурніший і найневправніший і тому відігнув прут до себе. В такому разі доречно спитати: як він проліз у кімнату? Адже злочинець рухається всередину, а прут стирчить назовні, протилежно рухові.— Авакум дістав з портфеля фотографію і поклав на стіл.— Судіть самі,— сказав він,—чи може людина пролізти тут, не залишивши на спиляних місцях частинок одягу та шкіри? Про всяк випадок я оглянув ці місця в лупу і не помітив на них ніяких слідів одягу чи крові.
На закінчення хочу зосередити вашу увагу ось на чому. Мій колега Славі Ковачев твердить, що злочинець тримався за залізний прут рукою. Це слушно, та тільки наполовину. Я дослідив прут крізь лупу і не помітив на ньому відбитків пальців або долоні. Зате помітив інше — іржа посередині прута трохи стерта, ніби цього місця торкалися вовняною тканиною. Я знайшов — знову-таки за допомогою лупи — на підвіконні серед залізного пилу кілька синіх ворсинок. Не може бути ніякого сумніву в тому, що злочинець працював У рукавицях. Як бачите, він і не архідурний, і не архіне-вправний! Рукавиці плетені з прядива, пофарбованого в сине.— Авакум сів у крісло. Всі мовчали. Трохи помовчавши, Авакум додав: — 3 усіх цих дрібних зауважень, висловлених на основі незаперечних доказів, можна зробити головний висновок, в якому слід шукати ключа до розкриття злочину: вікно на військово-геологічному пункті розбите не із зовнішнього боку.
Славі Ковачев підвів голову.
— Гаразд,— сказав він,— я приймаю цю маленьку поправку. Методій Парашкевов проник на пункт не через вікно, а через двері. Велике діло! Мав чоловік відмикачку і зайшов!
— Ба ні! — засміявся Авакум.— А навіщо було Методієві Парашкевову розбивати вікно зсередини, обережно виймати шибки з рам, залишаючи на них відбитки своїх пальців, і старанно класти їх на підлогу? Навіщо було йому надівати рукавиці, підпилювати залізний прут і згинати його назовні, коли є ключ або відмикачка, яка відмикає надвірні двері й дає змогу тихо ввійти у приміщення і спокійно вийти з нього?
Славі Ковачев почервонів і нахилив голову.
— Моя гіпотеза в даному разі така.— Авакум підвівся і знову заходив по кімнаті.— Особа «ікс», якої ми поки що не знаємо, дістала завдання викрасти з пункту документ стратегічного значення. Це один варіант. Можливий ще й інший: особа «ікс» не діставала ніякого завдання, а попросту хотіла накликати серйозну підозру на людину, неприємну або дуже небезпечну для неї. Є й третій варіант: комбінація перших двох варіантів.
Якимось загадковим чином особі «ікс» вдається роздобути уламки скла з відбитками пальців Методія Парашкевова. Далі річ ясна. Особа «ікс» входить у приміщення пункту вночі проти двадцять третього серпня, відімкнувши двері ключем. Неодмінно ключем, бо при виході з пункту вона знову замкнула їх. Особа «ікс» відчинила вікно і розбила шибку, взявши частину уламків з собою, а на підлозі лишила ті, на яких — у чому вона була переконана — були відбитки пальців Методія Парашкевова. Після цього, щоб пограбування здавалося ще вірогіднішим, вона перепиляла залізний прут, зігнула його і, зробивши це, щасливо зникла. Ви скажете: а як же хлороформ і рушник? А недопалок з відбитками взуття Парашкевова?
Відповісти на ці питання зовсім не важко. Уявіть собі, що ми втрьох живемо в Момчилові і що товариш Манов, наприклад, має ціаністий калій. Про це дехто знає. Тим часом я таємно дістаю таку саму отруту і вбиваю нею свого колегу Славі Ковачева. Ніхто не знає, що я маю таку рідкісну отруту, і тому принаймні якийсь час мене не підозрюють. Але товариша Манова запідозрять зразу ж, бо багато хто згадає, що саме він, товариш Манов, має таку рідкісну отруту. І особа «ікс», знаючи, що в Момчилові тільки Мето дій Парашкевов має хлороформ, вирішує діяти не якоюсь іншою зброєю, а саме хлороформом. По суті, особа «ікс» одним пострілом вбила двох зайців, тобто зробила корисну для себе справу і накликала підозру на іншу людину. В даному разі в особи «ікс» був свій хлороформ. Рушник, на мою думку, особа «ікс» викрала у вчителя вночі проти двадцять третього серпня. Що ж до недопалка, то це просто випадковість. Він, звичайно, вчителів. Проходячи повз вікно, Па-рашкевов кинув недопалок, розтоптавши його ногою.
Як бачите, особа «ікс» не позбавлена винахідливості й комбінативної уяви. її ні в якому разі не можна шукати серед некмітливих і обмежених людей.
