Розставивши ноги, мiцно впершись у вологу землю, знову пiдтримуючи праву руку лiвою, Сергiй випустив у стрiльця одна за одною три кулi. Цiлився в плече, та куди вцiлiв — не бачив.

Зiгнувши ноги в колiнах i завалившись назад, Головний упав на спину.

Побачивши, що старший вийшов з ладу, рудий вiдстрибнув убiк, наче заєць, а тодi, нагнувши голову, мов спринтер перед забiгом, побiг пiд прикриття будинку-трупарнi. Автомат, який рудий стискав у випростанiй руцi, бив бiйця по ногах.

Схилившись над Головним, капiтан переконався — поранений, бiк залитий кров’ю. Жити буде, не смертельно. Легко висмикнувши з його руки автомат, Бражник жбурнув зброю вбiк i широкими стрибками побiг за останнiм супротивником.

Той саме вибiг на дорогу. Незграбний рух — послизнувся, впав, перекинувся на спину i просто так, лежачи, перехопив автомат, закричав, а тодi, немов пiдбадьорюючи себе, натиснув на спуск. «Калашников» затремтiв у його руках, вiялом розкидаючи довкола свинець. Така слiпа стрiлянина була найбiльш небезпечною: саме вiд таких куль, слiпих та дурних, у афганських кишлаках солдати та сержанти Радянської Армiї, не лише салабони, а й досвiдченi воїни, в один момент могли перетворитися з людей, у яких на гражданцi лишилися батьки та коханi дiвчата, на безiменних «двохсотих» та «трьохсотих», поранених та мертвих.

Бражник знову ластiвкою кинувся на землю, перекотився, спробував обiйти рудого збоку.

Падiння капiтана той, мабуть, розцiнив по-своєму. Як свою маленьку перемогу, не iнакше. Тому сiв, швиденько почав мiняти магазини. Вiд’єднавши використаний, полiз у кишеню за новим. Рiжок нiяк не хотiв витягатися.

А Бражник раптом опинився поруч, зовсiм поруч, просто нависнув над рудою головою. Дуло «ТТ» дивилося бiйцевi просто в лоб.

— Не треба! — вигукнув Сергiй. — Кидай! Лапи вгору! Все! — i до чогось додав: — Мiлiцiя, твою мать!

Рудий, не зводячи з капiтана на диво порожнiх очей, повiльно пiднiс руки догори.

Автомат лежав прикладом на колiнi. Ударом носака Бражник вiдкинув зброю якомога далi. Живий факел далi качався по грязюцi, кричав, якимось дивом йому вдалося трохи загасити полум’я. Тепер вiн просто крутився довкола власної вiсi, гидотно скавулячи.

Бражник уже готовий був наказати полоненому допомогти товаришевi. Та враз щось нове привернуло його увагу. Якийсь рух при в’їздi в Пiдлiсне, бiля джипу.

Його об’їжджав легковик з мiлiцейською сигналкою на даху.

Допомога.

Тримаючи й далi рудого полоненого на стволi, Сергiй помахав рукою.

Побачивши цей жест доброї волi, з машини просигналили у вiдповiдь. Вона наближалась настiльки швидко, наскiльки легковик мiг пересуватися по розхлябанiй мокрiй ґрунтовiй дорозi. Нарештi машина загальмувала, з-за керма вибрався якийсь розхристаний, помiтно наляканий або чимось стривожений старший лейтенант Коля Пузир.

Формений кашкет зачепився за стелю автомобiля, впав з голови на сидiння.

На ходу Пузир тяг з кобури пiстолет.

— Ти чого сам? — запитав Бражник. — Герой? Отримав есемеску, бачу!

— Ага, — коротко i якось не в такт промовив Пузир. Зупинився, переводячи погляд з Бражника на обгорiлого бiйця, з нього — на пiдстреленого Головного, далi — на рудого полоненого i знову — на Бражника. — Що тут у тебе?

— Сам бачиш. Вiйна. До переможного кiнця.

Бражник опустив пiстолет.

— Ага, — повторив Пузир, копнув рудого. — Встати! Встань, я сказав, сука!

Рудий повiльно пiдвiвся, машинально i марно намагаючись витерти руки об бруднi джинси.

— Вперед! Туди iди! — Коля показав стволом на подвiр’я хати-трупарнi, де розiгрувалась основна драма.

Рудий понуро поплентався вперед. Старший лейтенант пiшов за ним, мов справжнiй конвоїр, час вiд часу штовхаючи його стволом мiж лопатками. Бражник замикав невеличку процесiю.

Роздивившись пiдпаленого тепер уже зблизька, капiтан переконався: той бiльше перелякався, нiж справдi обгорiв. До цього часу вiн остаточно вивалявся в багнi, збивши, таким чином, вогонь. I стало видно: на бiйцевi — коричнева шкiряна куртка, штани з чорної шкiри, на руках — шкiрянi рукавички. До своєї ролi вiн готувався серйозно i старанно. Або його готували.

Вогонь все ж встиг полизькати обличчя, i зараз, пiдбадьорюючи себе тихеньким скавчанням, боєць мастив писок товстим шаром вологої грязюки. Головний теж ворушився, стогнучи, та вставати не поспiшав.

— Ага. Так, значить… — промовив Пузир, обвiвши поглядом тепер уже всю картину.

— Пакувати будемо? — запитав Бражник. — Викликав групу?

Пузир мовчав. Мабуть, патрульний у своєму професiйному життi з таким видовищем ще не стикався. Тому намагався обмiзкувати i вирiшити, що ж йому годилося у подiбному випадку робити. Як дiяти, аби у капiтана не виникло жодних сумнiвiв у його, Колi Пузиря, компетентностi та професiйностi.

Сiрi грудневi сутiнки вже майже зовсiм заковтнули Пiдлiсне.

За звичкою Сергiй глянув на годинник, перед цим витерши брудний циферблат. Весь бiй зайняв трiшки бiльше двадцяти хвилин. Повiдомлення Пузиревi вiн переслав трiшки ранiше, хоч i ненабагато. Може, хвилин на п’ять-десять.

Нехай на осмислення iнформацiї та прийняття рiшення — хвилин п’ять…

Калькулятор у Сергiєвiй головi працював швидко.

Вiд появи джипу до появи Пузиря — навiть грубо — хвилин двадцять п’ять. Навiть не пiвгодини, як не намагатися натягнути час. Вiд мiлiцейського посту на трасi сюди, до Пiдлiсного — щонайменше сорок хвилин. Навiть якщо дорогу знаєш. Пузир запевняв: вiн сюди не їздив. Мiсце розташування покинутого села знає, та сам тут нiколи не бував. Потреби особливої нема.

Плюс грязюка…

За двадцять п’ять хвилин на мiлiцейському легковику вiд траси сюди можна хiба долетiти. Якби машина вмiла лiтати. А вона не вмiє лiтати.

Одначе Коля Пузир тут i зараз. Значить, вiн весь час був десь поруч.

За яким чортом? Чому не…

Старший лейтенант Пузир нацiлив пiстолет на рудого, натиснув спуск.

Пострiл.

Бражник встиг пiднести свою зброю майже одночасно з наведеним на нього «Макаровим». Та замiсть пострiлу клацнуло: вiн погано порахував, випустив у бою всю обойму, перезарядити пiстолет не встиг. Та й потреби не було…

Його очi на мить зустрiлися з очима Пузиря.

Пострiл.

Кiру Березовську дуже хвилювала вiдсутнiсть зв’язку з Бражником.

Отримана iнформацiя вiдразу зняла якщо не всi питання по так званiй аномальнiй зонi, то в усякому разi бiльшiсть iз них.

Починаючи з ранку вiвторка, коли його знайшли, Вiктор Шамрай приходив до тями лише один раз i то — на короткий час. Путнє щось сказати не мiг, не розумiв, де вiн i що вiдбувається. Пiсля того лiкарi вирiшили зробити йому iн’єкцiю i поставити крапельницю, аби спробувати хоч трохи привести потерпiлого до тями.

Тодi ж у нього взяли кров на аналiз. Тiло не обстежували як слiд. Чому — Кiра могла пояснювати всiм, кого це цiкавить, дуже довго. Медики та експерти, своєю чергою, готовi пояснювати ще довше. Одначе проблеми цi пояснення однаково не вирiшать: результати аналiзу кровi прийшли лише в четвер. Тобто — сьогоднi зранку, коли Кiра шукала вихiд на спецiалiста з паранормальних явищ.

Аналiз показав: у кровi Шамрая виявлено речовину невiдомого походження. Назва та хiмiчний склад її поки що уточнюються, але достеменно виявлено — речовина мiстить беладонну.

Обстеживши потерпiлого, лiкарi нарештi знайшли на його тiлi два слiди вiд голки. Двiчi йому щось вкололи в лiву руку. Крiм того, знайшли слiд, який зазвичай лишається вiд доторку електрошокером. За висновками лiкарiв, гематома на потилицi таки є результатом удару твердим тупим предметом. Та ця травма належить до категорiї легких i удар здатен хiба збити з нiг, зовсiм не вимикаючи при цьому людську свiдомiсть.

Тодi як електрошок, та ще й на додачу укол з беладонною, цiлком можуть у восьми випадках з десяти викликати амнезiю. Тобто, призвести до втрати свiдомостi i, як наслiдок, повної або часткової втрати пам’ятi.