Келен хотіла запитати, чи могло статися таке, якщо б не останні події. Але вона вирішила, що можливо Ніккі і так розкрила набагато більше того, що припускала або мала намір розкрити.

— Мені дуже не хотілося б це говорити, але я підозрюю, що ти і я не зможемо колись побачити підсумок цієї боротьби, але я бачу, що ти й справді вважаєш, що Річард Рал виявиться в змозі зупинити це безумство. Ну, для інших людей, я маю на увазі.

— Не знаю, Келен. Але можу сказати тобі, що він єдиний, хто може це зробити.

Келен знову взяла Ніккі за руку.

— Ну, раз він може, я сподіваюся, що він зможе врятувати тебе. Ти повинна бути поруч з ним. Ти любиш його.

Ніккі заплющила свої закриті очі. Вона відвернула своє обличчя, коли просочилася сльоза, яка повільно прокладала доріжку крізь плями засохлої крові.

— Пробач, — вимовила Келен. — Я не мала права говорити що-небудь подібне. Ти напевно нестерпно сумуєш без нього.

— Ні, — впоралася з собою Ніккі і похитала головою, — все це зовсім не через нього. Все це через той біль, якого мені завдав Джеган. Мені боляче навіть дихати. Мені здається, що у мене зламані ребра.

— Це точно, — сказав Келен. — Якісь з них з цього боку, так чи інакше. Я чула, як вони тріснули, коли він ударив тебе кулаком сюди. Якби у мене в руці виявився ніж в цей момент, я б каструвала цього виродка.

Ніккі заусміхалася.

— Вірю, що ти могла б це зробити, Келен Амнелл. Для мене тепер уже надто запізно, але якщо тобі випаде шанс, зроби це до того, як він візьметься за тебе.

— Ніккі, не втрачай надії.

— Немає достатніх підстав сподіватися на краще.

— Ні, є! Поки є життя, завжди буде можливість змінити речі на краще. Зрештою, хіба не ти чи Річард ввели в гру шкатулки Одена?

— Це зробила я, — відповіла Ніккі. — Від імені Річарда.

— А що, власне, являють собою ці скриньки? Чому в них укладена така магічна сила, що варто заволодіти нею і можна буде дійсно опинитися в змозі, ну не знаю, розтрощити будь-який опір і правити світом?

— Вони призначені зовсім не для цього. Вони були створені, як протидія заклинанню Вогняного Ланцюга.

І тут Келен зрозуміла, що Річард Рал намагається допомогти саме їй. Навіть якщо тепер він і намагається врятувати інших людей від впливу заклинання, це він робить вже після того, як виявив дефект, через який і поширювалося пошкодження на людей. І лише після того, коли він вже намагався знайти спосіб, як йому відновити пам'ять самої Келен.

Оскільки Ніккі було важко дихати, вона знову зайшлася в нападі кашлю, який, очевидно, доставляв їй новий біль. Їй не вистачало повітря. Келен могла почути булькання рідини в її легенях. Ніккі почала панікувати від безуспішних спроб вдихнути повітря. Вона затисла в кулак покривало і вигнула спину, відчайдушно намагаючись втягнути повітря.

Келен швидко стягнула покривало геть і поклала руку безпосередньо поверху живота Ніккі.

— Ніккі, слухай мене. Дихай слідом за моєю рукою. Повільно.

Спантеличені очі Ніккі звернулися на Келен, але вона не могла говорити через те, що задихалася від своїх спроб заковтнути повітря. У неї проступили сльози.

Келен обережно повела рукою по маленькому колу і заговорила настільки незворушно, наскільки могла.

— Заспокойся, Ніккі. Зосередь свої думки на моїй руці. Відчуй де вона лежить. Втягни повітря повільно і рівномірно слідом за рукою. Тобі стане краще. Ти всього лише, намагаєшся вдихнути надто швидко. Ти не одна. Все буде добре. Обіцяю тобі. Вдихни, повільно вдихни, і ти зможеш дихати з легкістю. Дозволь повітрю потрапити в те місце, де ти відчуваєш мою руку.

Келен відчувала, як під її рукою скажено билося серце Ніккі. Вона продовжувала плавно розтирати і говорити обнадійливим голосом.

— Все чудово. Ти отримаєш стільки повітря, скільки захочеш, варто лише тобі заспокоїтися і втягнути його.

Ніккі дивилася на Келен так, немов чіплялася за кожне вимовлене нею слово.

— Ти все робиш правильно. Ти в порядку. Я не дозволю тобі померти. Всього лише зосередься на моїй руці. Дозволь повітрю дістатися до моєї руки. Повільніше. Повільніше. Ось так, трохи легше… легше. Ось так. Ти все робиш правильно. Думай тільки про мою руку і продовжуй повільно дихати.

Дихання Ніккі заспокоїлося. Було схоже, що вона нарешті отримала те повітря, якого вона так відчайдушно потребувала. Келен продовжувала м'яко потирати живіт Ніккі трохи нижче ребер і переконувати заспокоюватися.

Весь цей час Ніккі міцно трималася за іншу руку Келен. По закінченні деякого часу криза минула, і Ніккі почала дихати вільніше. Їй була необхідна набагато більша допомога, ніж та, що могла запропонувати Келен. Їй захотілося, щоб швидше з'явилася Сестра.

— Слухай, Ніккі, можливо нам більше не представиться шансу поговорити знову, але ти не думай зневірятися. Тут є людина, яка, як мені здається, збирається щось придумати.

Ніккі проковтнув, оскільки вона відновила самовладання собою.

— Про що ти верзеш? Яка ще людина?

— Він гравець Джа-Ла. Він ключовий у своїй команді, яка належить командеру Карго.

— Карго, — вимовила вона з огидою. — Я знаю його. Те, що він творить з жінками, набагато мерзотніше по винахідливості, навіть в порівнянні з Джеганем. Карго — збоченець. Уникай його.

Келен вигнула брову.

— Ти хочеш сказати, що якщо на черговому святковому балу йому надумається запросити мене на танець, мені потрібно буде відхилити його пропозицію?

Ніккі злегка посміхнулася.

— Буде чудово, якщо ти вчиниш саме так.

— Так чи інакше, я дещо знаю про ключового з команди коммандера Карга. Він мене знає. Я бачу це по його очах. Ти побачиш його на грі Джа-Ла.

— Я ненавиджу Джа-Ла.

— Ти мене не так зрозуміла. Ця людина зовсім інша. Він — небезпечний.

Ніккі насупилася на Келен.

— Небезпечний? Яким чином?

— Я думаю, що він чогось домагається.

— На що це схоже?

— Не знаю. Він хоче, щоб в таборі ніхто не зміг його впізнати.

— Та як же ти змогла ти змогла дізнатися про це?

— Це довга історія, але він придумав спосіб обвести кожного, хто міг би впізнати його. Він пофарбував червоною фарбою своє обличчя — а також всіх гравців у своїй команді — дикими символами, — Келен нахилилася ближче. — Можливо він убивця чи хтось в цьому роді. Може статися і так, що він має намір прикінчити Джегана.

Ніккі знову закрила очі, втрачаючи інтерес.

— Я б не живила свої надії подібними речами на твоєму місці.

— Якщо ти побачиш очі цієї людини, ти зміниш свою думку.

Келен хотілося поставити Ніккі тисячу запитань, але тут почулися голоси за входом. Потім вона почула, як якась жінка прогнала раба.

— Здається, йде Сестра. — Келен стиснула руку Ніккі. — Будь сильною.

— Не думаю, що…

— Будь сильною задля Річарда.

Ніккі втупилася в неї, не здатна вимовити ні слова.

Келен стрімголов відскочила подалі від ліжка. Покров над входом відкинувся і Сестра Ерміна переступила через поріг, тягнучи за собою Джилліан.

— Ну, і чого ти від мене хочеш? — Запитала Верна, коли вони пройшли повз факел, паруючий в залізному утримувачі. — Щоб я дістала Ніккі з повітря?

— Я хочу, щоб ти з'ясувала, куди пішли вони з Енн, — сказала, Кара. — Ось, чого я хочу.

Що б не говорила Морд-Сіт, Верна теж хотіла знайти Ніккі і Енн, не менше, ніж Кара. Просто вона не показувала це так явно.

Наряд з червоної шкіри, який наділа Кара, виділявся на тлі дівочої білизни мармурових стін подібно кривавій плямі. Настрій Морд-Сіт здавався під стать кольору її одягу і ставав тільки гіршим, по мірі того, як дні проходили, а пошук не давав результатів.

На деякій дистанції за ними слідували ще кілька Морд-Сіт, разом з підрозділом Внутрішньої гвардії палацової варти. Трохи позаду була Еді, в той час, як Натан особисто очолював пошуки.

Верна розуміла почуття Кари й була дивним чином рада їм. Нікі була більше, ніж завдання охорони для Кари, більше, ніж жінка, яку Річард доручив Карі охороняти. Нікі була такою ж, як і Кара.