Кара швидко і впевнено нахилилася в колодязь; та Ніккі здалося, що вона зараз звалиться вниз. Злякавшись, вона інстинктивно потягнулася, щоб утримати Морд-Сіт за ногу. Але нічого не сталося.

— Сильфіда! — Голос Кари знову прокотився по курній кам'яної кімнаті. Ніккі розділяла її почуття, але знала, що голосно кричати марно.

Не звертаючи уваги на обпалюючу біль у всьому тілі, Нікі, хитаючись, піднялася на ноги. Здається, запаморочення стало трохи вщухати. Над колодязем з'явилася глянцева поверхня, з якої сформувалося особа. На них дивилася Сильфіда.

— Де лорд Рал? — Запитала Кара.

Не відповідаючи на питання Кари, Сильфіда втупилася на Ніккі.

— Ти не повинна так робити, коли ти в мені, — моторошний голос приглушеним луною пробіг по кімнаті.

— Ти маєш на увазі магію? — Припустила Ніккі.

— Мені дуже важко витримати, коли в мені вивільняють таку силу. Подібні речі можуть обернутися неприємностями для тебе і твоїх супутників. Ніколи більше не намагайся використовувати свої здібності під час подорожі — це заподіє вам біль. А може і що-небудь гірше. Це небезпечно.

— У цьому вона права, — підтвердила Кара. — Коли ти почала чаклувати, мене немов ейджем вдарили. Ноги досі погано слухаються.

— Мої теж, — зізналася Ніккі. — Але не могла ж я дозволити звірові захопити Річарда. Потрібно було захистити його. — Відчуваючи незручність навіть при найменшому натяку, що вона нічого не зробила для захисту Річарда, Кара струснула головою. — Для порятунку лорда Рала я зробила б що-небудь і погірше. Ти вчинила правильно — мене не хвилює думка Сильфіди.

— Мене теж, — відповіла Ніки. У той момент вона не піклувалася про Карі або про себе. Вона обернулася до Сильфіди.

— Де Річард? Що з ним сталося? Де він?

— Я не повинна…

Терпінню Кари прийшов кінець. Вона накинулася на Сильфіду, немов хотіла задушити її.

— Де він?!!

Обличчя вислизнуло. Ніккі схопила Кару за одяг і відтягла назад, поставивши її поряд з собою. Червоне від люті обличчя Кари стало одного кольору з шкіряним одягом.

— Сильфіда, це життєво важливо! — Намагаючись бути переконливою, проговорила Ніккі. — Ми були з Річардом — з лордом Ралом, твоїм господарем — коли на нас напали. Тому я скористалася своєю силою. Я хотіла захистити його. Звір жахливо небезпечний.

Бездоганно сріблясте обличчя спотворилося в страху.

— Я знаю. Він поранив і мене.

Ніккі завмерла в подиві.

— Звір поранив тебе?

Сильфіда кивнула. Відблиски світла, кружляючи і переливаючись, плавно струмували вниз, огинаючи сріблясті риси обличчя, схожого на статую. Ніккі побачила неймовірне диво — ігристі ртутні сльози з'являлися на очах Сильфіди і скочувалися по її гладких, блискучих щоках.

— Він поранив мене. Він не хотів подорожувати. — Сріблясті брови нахмурилися, висловлюючи обурення і біль. — Він не мав права використовувати мене таким чином. Він заподіяв мені страждання.

Ніккі з Карою перезирнулися.

Кара виглядала здивованою, але не співчуваючою. Та й для Ніккі все інше відійшло на другий план — вона хвилювалася за Річарда.

— Сильфіда, мені дуже шкода, — сказала Ніккі, — Але…

— Де він? — Прогарчав Кара. — Просто скажи нам, де лорд Рал.

Сильфіда коливалася.

— Він більше не подорожує.

— Тоді де він? — Повторила Кара.

Голос Сильфіди став холодним і байдужим.

— Я ніколи не видаю тих, хто був зі мною.

— Він не просто мандрівник! — Люто крикнула Кара. — Він лорд Рал!

Сильфіда відступила за стіну, всередину колодязя.

Ніккі схопила руку Кари, переконуючи її проявити стриманість і заспокоїтися.

— На нас напало щось лихе, коли ми подорожували разом. Ти це знаєш, — промовила Ніккі, намагаючись пом'якшити загрозливий тон. Але сумнівалася, що їй це вдалося. Наростаюча тривога за Річарда і люті попередження Джебр навіть на мить не залишати Річарда одного заважали їй думати.

— Сильфіда, ця злісна тварюка переслідувала твого господаря, Річарда. Ми його друзі, ти ж це знаєш. Йому потрібна наша допомога.

— Лорд Рал може бути поранений. — Додала Кара.

Ніккі кивнула, на підтвердження слів Кари.

— Ми повинні знайти його.

У кам'яній кімнаті повисла хвороблива тиша. Ніккі примушувала себе бути терплячою, щосили стримуючи запаморочливу біль, намагаючись придумати, що робити далі.

— Ми повинні бути з Річардом, — повторила вона.

Сріблясте обличчя піднялося з колодязя, витягаючись на сріблястій гнучкій шиї. Сильфіда запитливо подивилася на Ніккі.

— Ти бажаєш подорожувати?

Ніккі насилу стримала лють.

— Так. Вірно. Ми бажаємо подорожувати.

Кара, повторюючи вираз Ніккі, вказала вниз, в колодязь.

— Так, правильно. Ми хочемо подорожувати.

— Я не буду використовувати в тобі свою магію, обіцяю. — Ніккі наблизилася до Сильфіді. — Ми бажаємо подорожувати. Прямо зараз.

Сильфіда прояснилася, немов забувши про все.

Здавалося, вона поспішала виконати їх бажання.

— Ви залишитеся задоволені. Підійдіть, ми будемо подорожувати.

Ніккі встала коліном на стіну. Стегна нили від напруги. Не звертаючи уваги на жахливий, пекучий біль, що заповнював все тіло, Ніккі полізла на широку кам'яну стінку. Вона була рада, що нарешті знайшла спосіб змусити Сильфіду підкоритися. Якщо вона не каже їм, де Річард, то доставить їх до нього.

— Так, ми будемо подорожувати, — важко дихаючи, сказала Ніккі.

Сильфіда сформувала руку, обхопила Ніккі за талію, допомогла піднятися.

— Тоді йдіть. Куди ви бажаєте подорожувати?

Кара видерлася на стіну і встала поряд з Нікі.

— Туди, де знаходиться лорд Рал. Достав нас до нього, — вимовила вона, удавано посміхаючись, — і ми будемо задоволені.

Сильфіда завмерла, втупившись на неї. Рука втягнулася, розчинившись в мляво колишеться поверхні. Сріблясте обличчя стало безпристрасним і неприступним.

— Я не видаю інформацію про інших клієнтів.

Ніккі стиснула кулаки.

— Ніякий він не клієнт! Він твій господар! Він в біді! Ми його друзі! Достав нас до нього!

Блискуче лице відсунулося.

— Я не можу цього зробити.

Мить Ніккі і Кара стояли мовчки, не знаючи, що робити, як переконати Сильфіду допомогти. Ніккі хотілося кричати, плакати чи випустити таку магію, яка змусить Сильфіда підкоритися.

— Якщо ти нам не допоможеш, — нарешті вимовила вона спокійним тоном, — я зроблю так, що ти відчуєш набагато більшу біль, аніж заподіяв тобі звір. Будь ласка, не змушуй мене вдаватися до цього. Ми знаємо, ти хочеш захистити Річарда. Ми теж хочемо врятувати його.

Сильфіда завмерла в тиші, перетворившись на срібну статую, Немов намагаючись оцінити загрозу.

Кара притиснула пальці до скронь.

— Схоже, ми намагаємося вмовити відро з водою, — пробурчала вона.

Ніккі люто подивилася на Сильфіда.

— Ти діставиш нас до свого господаря. Це наказ!

— Краще виконай її наказ, — додала Кара, — інакше, коли вона з тобою закінчить, ти відповіси мені.

Морд-Сіт схопила ейдж, збираючись пригрозити їм Сильфіді, але тут же застигла як укопана, втупившись на зброю. Кров прилила до лиця. Тільки білі руки виділялися на тлі червоної шкіри її облачення.

Ніккі нахилилася поближче і поклала руку їй на плече.

— Що трапилося?

Розкриті губи Кари, нарешті, заворушився.

— Він мертвий…

— Про що ти?

Блакитні очі Кари наповнилися нестримуваний тривогою.

— Мій ейдж мертвий. Я не відчуваю його.

Незважаючи на сум'яття в переляканим голосом Морд-Сіт, Ніккі не розуміла його причини. Ейдж, що не заподіює болю — навряд чи відповідна підстава для паніки. Але, незважаючи на це, неприхований страх був заразливий.

— І що це означає? — Запитала Ніккі, боячись почути відповідь.

Сильфіда спостерігала з далекого краю колодязя.

— Ейдж черпає силу з наших уз з лордом Ралом — від його дару.

Кара простягнула зброю, як доказ.

— Якщо ейдж мертвий, значить, лорд Рал теж мертвий.