Річард з мовчазною вдячністю стиснув руку Ніккі і тепло посміхнувся їй. У відповідь чаклунка легенько стиснула його плече; посмішка розтопила занепокоєння, що виникло у Ніккі при вигляді того, як до Річарда повільно повертається свідомість. Річард перегородив Шоті шлях, намагаючись змусити її відступити назад. Але відьма не зрушилася ні на крок.

— Як ти посміла зробити зі мною таке? Як посміла відправити мене туди?

— Я нікуди тебе не посилала, Річард. Все зробила твоя власна свідомість. Я тільки вивільнила думки, які ти придушував. Інакше ці думки вилилися б у нічні кошмари. Я звільнила тебе від кошмарів.

— Я ніколи не запам'ятовую своїх снів.

Шота пильно подивилася в очі Річарда і кивнула.

— Цей сон ти б запам'ятав. І все було б набагато гірше того, що ти тільки що пережив. Краще зіткнутися з таким видінням, коли ти можеш протистояти йому, усвідомлюючи, чим воно є і розуміючи, яка частка правди в ньому міститься.

Річард відчув, як кров прилила йому до обличчя.

— Ти саме це мала на увазі, коли казала, що, ставши моєю дружиною, Келен породить чудовисько? Невже такий був справжній сенс твого заплутаного пророцтва?

Шота залишилася незворушною.

— Воно означає те, що означає.

У пам'яті Річарда знову спливли слова, сказані солдатом Імперського Ордена. Слова про те, що він зробить з Келен, обіцянки, що вона стане матір'ю дітей, які виростуть і будуть плювати на могили тих, хто хоче жити своїм власним життям, тих, хто вірить у все, що дороге і йому теж.

В одну невловиму мить Річард рвонувся до Шоти і схопив її за горло. Від різкого поштовху вони перекинулися через невисокий бортик басейну, впали в фонтан і зникли під водою. Продовжуючи стискати горло відьми, Річард витягнув її з води.

— Так що ж означає твоє пророкування?

По обличчю Шоти струмувала вода. Вона закашлялась. Річард струснув відьму.

— Що означає твоє пророкування?

Річард моргнув. Він стояв на підлозі. Його одяг був сухий. Перед ним стояла Шота. У сухому одязі. Руки Річарда були опущені.

— Тримай себе в руках, Річард, — вигнула брову Шота. — Ти частково все ще в своїх видіннях.

Річард озирнувся навколо. Це була правда. Він не був мокрим. І Шота теж. Кучеряве каштанове волосся — в ідеальному порядку. Річард подивився на Ніккі, та у відповідь тільки спантеличено повела бровою, не розуміючи його замішання. Судячи з усього, так і було — він все ще марив. Келен була тільки видінням… І напад на Шоту — лише гра його уяви… Всього лише його уява, тільки…

— Що ти мала на увазі, коли казала, що дитина Келен буде чудовиськом? — Знову запитав Річард. Голос його звучав уже спокійніше, але загрози в ньому не поменшало.

— Я не знаю жодної Келен.

Річард стиснув щелепи, рипнувши зубами. Він уже подумував, справді, схопити її за горло.

— Відповідай! Що?

Шота застережливо підняла палець.

— Річард, не варто сердити відьму. Тобі це не сподобається.

— Мій гнів теж не доставить тобі задоволення. Тому краще відповідай. Що означало твоє пророкування?

Шота поправила рукави сукні, обережно підбираючи слова.

— По-перше, я всього лише показала тобі різні часи і різні факти. Показала так, як я бачу їх в потоці часу. Я не пам'ятаю жінки по імені Келен, а, отже, не можу пам'ятати нічого, пов'язаного з нею. Так що, я не маю ні найменшого поняття, про яке пророкуванні ти говориш.

Обличчя Шоти прийняло небезпечно-похмурий вираз, який нагадав, що Річард розмовляє з відьмою, одне ім'я якої вселяє страх більшості жителів Серединних Земель.

— Але в цьому потоці майбутніх подій тебе чекає смертельна небезпека.

Вона невдоволено зрушила брови.

— Про яку дитину-чудовисько ти весь час говориш?

Річард відвернувся і втупився на нерухому воду фонтану, знову розмірковуючи про жахи, які побачив. Він не міг змусити себе заговорити про це вголос. Не насмілювався. Він боявся повторити пророкування, зроблене колись Шотою. Адже воно могло означати, що у Келен народиться дитина, зачата чудовиськами з Імперського Ордена. Він боявся, що, висловивши вголос свої побоювання, зробить їх дійсністю. Ця думка завдала Річарду стільки болю, що він рішуче відсунув її вбік. І замість цього вирішив задати зовсім інше питання.

Він повернувся до Шоти.

— Чому гнів не допоміг мені закликати мій дар?

Шота важко зітхнула.

— Річард, тобі потрібно усвідомити дещо. Не я викликала твоє видіння. Я лише допомогла тобі вивільнити твої підсвідомі думки. Твої власні думки. Я не створювала ніяких видінь, так само, як і не наповнювала твій розум своїми ідеями. Єдине, що я зробила — дозволила твоєму мисленню звільнитися. Я нічого не можу сказати про твоє видіння, тому що не знаю, що саме ти бачив.

— Тоді, чому ти…

— Я лише знаю, що ти — той, хто повинен зупинити Орден. Я допомогла тобі вивільнити твої власні пригнічені думки, щоб ти це краще зрозумів.

— Зрозумів що?

— Те, що необхідно зрозуміти. Я знаю не більше твого, і розумію лише, що побачене вельми тебе засмутило. Я б сказала, що я — всього лише посильний, який передав послання, але не читав його.

— Але ти змусила мене побачити те, що…

— Ні, Річард, не змусила. Я відхилила для тебе фіранку, але не я викликала дощ, який ти побачив у вікно. Ти намагаєшся звинувачувати мене за дощ, замість того, щоб усвідомити, що я всього лише підняла завісу і дозволила тобі побачити його своїми очима.

Річард підняв очі і мигцем глянув на Ніккі — вона не вимовила ні слова. Він подивився на Зедда: той стояв на верхньому щаблі, недбало склавши руки, і просто спостерігав за подіями. Дід завжди вчив його сприймати дійсність такою, яка вона є. Навчав не відгороджуватися, подібно до багатьох, від дійсності, не надіятися на сліпу віру в невидиму руку долі, яка спрямовує та контролює події. Незрозуміло, чому тоді він сам не діяв саме так, а намагався звинуватити Шоту в тому, що вона змусила його побачити щось, чого він не бачив, або не хотів бачити.

— Пробач, Шота, — сказав він уже тихіше. — Ти права. Ти дійсно просто показала мені дощ. Я не повинен був звинувачувати тебе у тому, що здійснюють інші, нехай я навіть поки не знаю, що робити з побаченим. Прости мене.

Шота скромно посміхнулася.

— У цьому і полягає одна з причин, чому ти, Річард, — той самий, єдина людина, здатна зупинити це безумство. Ти готовий бачити правду. Саме тому я привела Джебр, як свідка того, що несе нам рука Ордена. Тобі необхідно було знати всю правду про події.

Річард кивнув. Він відчував себе все гірше, і готовий був впасти в відчай, тому що навіть не уявляв, як зробити те, що, на думку Шоти, повинен зробити. Він зібрався з силами і рішуче глянув на Шоту.

— Ти проробила довгий шлях, і витратила багато сил, щоб привести сюди Джебр. Твоє життя і твоє майбутнє точно так само залежать від цієї боротьби, як і моє, як життя всіх вільних людей і всіх володіючих даром. Якщо Орден переможе, ми загинемо. Всі. Включаючи тебе. Можливо, тобі є що сказати. Можливо, сказане тобою допоможе мені продумати свої дії, щоб зупинити це безумство? Мені потрібна будь-яка допомога, яку ти можеш надати. Отже, тобі є що мені сказати?

Відьма втупилася на Річарда так, ніби думки її блукали десь дуже далеко.

— Кожного разу, коли я даю тобі інформацію, — нарешті мовила вона, — ти обурюєшся, немов я — її творець, а не просто вісник.

— Навколо панує смерть, рабство, тортури, а ти раптом вирішила образитися, що хтось зачепив твої почуття?

Шота мимоволі посміхнулася його оцінці.

— Ти думаєш, мої одкровення з'являються прямо з повітря, і я зриваю їх, немов груші з гілки?

Посмішка розтанула, пильний погляд відьми спрямувався кудись у далечінь.

— Хіба можна в двох словах пояснити, якою ціною здобувається це таємне знання? І мені не хотілося б займатися настільки важкою і невдячною справою, якщо це лише викличе новий вибух невдоволення. Таке знання — річ дуже дорога.

Річард засунув руки в задні кишені.