Незважаючи на його досить критичну, криву посмішку, яку він часто носив і, незважаючи на його прихованість, Джонрок мав швидке дотепний і аналітичний склад розуму. Йому подобався Річард, тому що він був єдиним, хто не допускав думки, що він був дурний і ніколи не вважав його таким. Джонрок був зовсім не дурний.

У кінцевому ж рахунку, він прийшов до висновку, що він був неправий в тому, що Річарду бракувало хоробрості, і попросив його стати його веденим в іграх Джа-Ла. У веденого була досить невдячна позиція, яка піддавалася атакам і ударам з боку супротивників. Для Джонрока ця позиція представляла цінність, оскільки вона дозволяла йому ламати голови солдатів Ордена, і притому за це його винагороджували бурхливими оваціями. Навіть притому, що він був величезним, Джонрок був швидкий — таке поєднання зробило його прекрасним гравцем з правого флангу від Річарда. Він любив бути близько до Річарда протягом гри, і таким чином він міг бачити, як Річард висловлював свій гнів на полі Джа-Ла — таким способом, якого ніяк не очікували інші команди. Разом, удвох їх дует представляв собою грізну пару на полі. Це ніколи не озвучувалося, але вони обидва знали, що це була гідна можливість виплеснути хоч небагато помсти на тих, хто захопив їх.

Табір за залізними гратами, здавалося, тягнувся нескінченно. У Річарда викликало відразу розуміння того, що вони були на рівнині Азеріта навколо Народного Палацу. Він не хотів більше бачити все це і всівся, притулившись до іншої сторони клітки, поклавши зап'ястя на коліна, в той час, як фургон продовжував розгойдуватися і підстрибувати, проїжджаючи крізь нескінченну орду.

Йому було легше на душі від того, що війська Д'хари пішли далеко, інакше до цього часу вони б пропали ні за що. Замість цього ці воїни тепер володіють достатнім часом і можливостями, щоб трощити Старий Світ. Вони, ймовірно, вже зрівнювали з пустелею ті місця.

Річард сподівався, що вони дотримувалися плану — швидко і жорстоко нападати, наносити розрізнені удари всюди у Старому Світі, нічого не щадячи. Він не хотів, щоб хто-небудь в Старому Світі відчував себе в безпеці. Вони повинні були отримати гіркі уроки від тих дій, які виникали з їх вірувань.

Багато солдатів спостерігали за рухом фургона, що проїжджав крізь табір. Виглядало так, ніби це була довгоочікувана подія, така ж, як надходження продовольства. Річард смакував, що вони своє отримають. Знаючи розпорядження, які він дав, це, ймовірно, буде один з останніх обозів постачання, який зумів провезти Старий Світ. Відрізані від поставок армії на рівнині Азеріта, з зимою, що спуститься на них, почнуть переживати важкі часи.

Майже всі солдати, біля яких вони проїжджали близько, пильно роздивлялися клітку Річарда, намагаючись отримати уявлення про нього. Він припускав, що вже були чутки, що поширилися по табору про нього і його команду Джа-Ла. Він зрозумів, що їх репутація випереджала їх, коли вони зупинялися для командних ігор на армійських таборах по шляху. Ці солдати були уболівальниками гри і з нетерпінням чекали турнірів, але, без всяких сумнівів, після того, як неофіційно стало відомо про прибуття команди Річарда — чи команди Рубена, особливо підвищений інтерес був до них. Команда в дійсності належала командеру зі зміїним обличчям. Це була ще одна невелика надбавка до розваги цих солдатів, крім як полоненими жінками. Річард намагався не думати про це, оскільки це тільки дратувало його, тому що не було нічого, що б він міг зробити, перебуваючи в клітці.

Одного разу, після того, як відбулася особливо запекла гра, яку вони все ж таки виграли, Джонрок зізнався Річарду, що здивований тим, чому Річард дозволив так легко захопити себе. Тоді Річард повністю повідав йому правду про те, що сталося. Джонрок спочатку не повірив йому. Тоді Річард попросив його розпитати про це зміїну морду. Той так і вчинив і зрозумів, що Річард говорив правду. Джонрок дуже цінував свободу і вважав, що за цю цінність варто боротися. Це було, коли Джонрок попросив Річарда бути правим веденим.

Куди Річард одного разу направив свій гнів через Меч Істини, тепер він направляв його через броц і гру Джа-Ла. Навіть його власна команда, настільки, наскільки вони любили свого веденого, в такій же мірі і боялася його. Крім Джонрока. Джонрок не боявся Річарда. Він розділив спосіб гри Річарда — наче гра була життям-чи-смертю.

Це було продемонстровано на деяких з їхніх супротивників зі складу військ Імперського Ордена, які були про себе надто високої думки. Зовсім нічого незвичайного не було в тому, що гравці, особливо противники команди Річарда, можуть бути серйозно поранені, або більше того, бути убитими протягом змагання. Один з людей команди Річарда загинув під час гри. Йому в голову вдарили важким броцем, коли він дивився в іншу сторону. Удар зламав його шию.

Річард пам'ятав прогулянки з Келен по вулицях Ейдіндріла, коли вони спостерігали гру дітей в Джа-Ла. Він видавав офіційні м'ячі, і вони обмінювали свої важкі броці на більш легкі, які були придумані Річардом. Він не хотів, щоб вони ранились, граючи в цю гру. Тепер всі ті діти втекли з Ейдіндріла.

— Схоже, це буде поганим місцем для нас, Рубен, — вимовив тихим голосом Джонрок, роздивляючись велетенський табір через невелике вікно. Його голос прозвучав нехарактерно похмуро. — Дуже погане місце для нас, як для рабів.

— Якщо ти думаєш, що ти — раб, тоді ти — раб, — сказав Річард.

Джонрок озирнувся і дивився на Річарда довгі хвилини.

— Тоді я — теж не раб, Рубен.

Річард кивнув.

— До твоїх послуг, Джонрок.

Людина повернулася до спостереження нескінченно протяжного табору перед очима. Він, ймовірно, ніколи не бачив нічогоподібного цьому у своєму житті. Річард пам'ятав своє власне здивування, коли він у перший раз покинув свій Хартлендський ліс, щоб відкрити для себе те, що знаходилося за його межами.

— Подивися на це, — пробасив Джонрок низьким голосом, втупившись крізь прути.

Річард не відчував бажання дивитися.

— А що там?

— Багато чоловіків — солдат — але не таких, як інша частина солдатів. Вони всі виглядають однаково. Краще озброєні, більш організовані. Побільше. Виглядають люто. Їм кожен намагається звільнити дорогу.

Джонрок озирнувся назад через плече на Річарда.

— Готовий тримати парі, що це — імператор, прийшов подивитися на нас проїздом, прийшов подивитися, які претенденти проти його команди прибувають на турнір. Як з чуток, тримаю парі, що тип, що охороняється усіма тими великими охоронцями в кольчузі — Джеган власною персоною.

Річард повернувся до маленького отвору, щоб поглянути. Він схопився за прути і ткнувся в них обличчям, щоб розгледіти краще, оскільки вони прої'жджали близько від охоронців і їх підопічного.

— Схоже, ймовірно він і є Імператор Джеган, точно, — сказав Річард Джонроку.

Імператор дивився в іншу сторону, розглядав деякі з інших команд Джа-Ла із числа Імперських солдатів Ордена. Вони не були замкнені в фургони, оббиті залізом. Джеган спостерігав за їх гордим маршем в шеренгах, супроводжуваним знаменами їх команд.

А потім — він побачив її.

— Келен!

Вона обернулася на його голос, не розуміючи, звідки він пролунав; Річард схопився за прути щосили так, що вони мало не зігнулися. Незважаючи на те, що вона не була далеко, він зрозумів, що вона, ймовірно, не може почути його у всьому цьому шумі. Всі солдати навколо вітали парад прибуваючих команд.

Її довге волосся розсипалися по її плащу. Річард подумав, що його серце розірветься, — так сильно воно билося в його грудях.

— Келен!

Вона ще більше повернулась у його бік.

Їх очі зустрілися. Він дивився прямо в її зелені очі.

Коли Джеган почав обертатися, вона тут же відвернулася, дивлячись туди, куди й він. Він повернувся разом з нею. А потім вона пішла, сховавшись позаду солдатів, фургонів, коней, і наметів, що розчинялися вдалині.

Річард сповз по стіні, задихаючись.

Джонрок сів біля нього.

— Рубен — щось не так? Ти виглядаєш так, ніби побачив примару, що гуляє серед усіх тих солдатів.