Реклама!.. Великий приборкувач, якого слухається галаслива маса. Вулф усміхнувся ситою, задоволеною усмішкою. Це він підняв рекламу до рівня мистецтва!

З Баттері він побачив три лимонно-жовті аероплани; вони шугали один за одним над затокою у гонитві за покупцями, що прибували до Нью-Йорка. На жовтих крилах стояло: «Ваннамейкер —день розпродажу!»

Кому з усіх цих тисяч людей, що рояться довкола нього, спаде на розум, що це він, С. Вулф, дванадцять років тому придумав «летючі реклами»?

Він блукав по Нью-Йорку, втримуваний відцентровою силою цієї страхітливої молотарки. Цілісінький день. Він обідав, пив каву, то там, то там перехиляв чарку коньяку. Як тільки С. Вулф зупинявся, у нього починала паморочитися голова, і він простував усе далі, далі. О четвертій годині він опинився біля Центрального парку, напівзнетямлений, ні про що вже не думаючи. Він поминув аеродром компанії «Чікаго — Бостон — Нью-Йорк» і йшов туди, куди його вели алеї. Почав накрапати дощ, і парк зовсім обезлюднів. Вулф ступав і дрімав на ногах. І раптом він стрепенувся від глибокого переляку: він злякався власної ходи! Він ішов згорбившись, човгаючи ногами, на підігнутих колінах — достоту, як старий Вольфзон, якого доля привчила до покори. Зненацька С. Вулф виразно почув внутрішній голос: «Син обмивальника покійників!»

Від переляку С. Вулф прокинувся. Де він? У Центральному парку. Чому він тут опинився? Чому не забрався геть, хай йому грець, чому не забіг світ за очі? Чому він цілий день товкся в Нью-Йорку? Хто його тут тримав? Він глянув на годинник. Було кілька хвилин на шосту. Отже, він мав ще годину — адже Аллан умів додержувати слова.

Мозок його напружено працював. У його кишені лежало п'ять тисяч доларів. Цього досить, щоб опинитися звідси далеко-далеко! Він вирішив тікати. Аллан не повинен його схопити. Він роззирнувся — кругом жодної живої душі! Виходить, йому все ж таки пощастило спекатися нишпорок Аллана! Ця перемога підбадьорила С. Вулфа, і він почав діяти блискавично. Насамперед зайшов до перукарні й, поки перукар стриг йому бороду, обміркував план утечі. Він був на площі Колумба. Зараз він доїде підземкою до Двохсотої вулиці, потім пройде трохи пішки, а тоді сяде в який-небудь поїзд.

Коли С. Вулф вийшов з перукарні, до шостої залишалося ще десять хвилин. Дорогою він купив сигари й без семи хвилин о шостій спустився на станцію «Площа Колумба».

На свій подив С. Вулф побачив на пероні серед пасажирів свого знайомого — супутника під час останньої подорожі через океан. Чоловік навіть глянув у його бік, але — на щастя! — не впізнав його. А вони ж щодня грали з ним у курильній залі в покер!

Другою колією блискавкою промчав експрес, сповнивши станцію гуркотом і вітром. Вулф нетерпляче глянув на годинник. Ще п'ять хвилин!

Та раптом його знайомий зник з очей. Озирнувшись, Вулф побачив того чоловіка в себе за спиною — він уважно читав «Геральд». У Вулфа відразу заніміли рухи й ноги. В голові зринула страшна думка! А що, коли це — один із шпигів Аллана, який слідкує за ним від самого Шербурга?!

До шостої залишалося ще три хвилини. Вулф відступив на кілька кроків убік і поглянув крадькома на колишнього свого супутника. Той спокійно читав далі, але в його газеті була дірочка, і крізь неї дивилося пильне око!

У С. Вулфа завмерло серце, коли він зазирнув у те око. Все, кінець! Цієї миті на станцію влетів поїзд, і С. Вулф на очах у нажаханих людей кинувся на рейки. Чиясь рука з розчепіреними пальцями ще спробувала затримати його...

8

Без двох хвилин о шостій С. Вулфа розмололи колеса підземної електрички, а вже через півгодини весь Нью-Йорк сповнили збуджені вигуки:

Екстрений випуск! Купляйте екстрений випуск! Подробиці самогубства банкіра Вулфа! Все про Вулфа! (Англ.)

Продавці газет бігали, мов дикі коні, і вулицями, якими вдень блукав С. Вулф, луною котилося його ім'я:

— Вулф! Вулф! Вулф!

— Вулфа розрізало натроє!

— Вулф! Вулф! Вулф!

Кожен сотні разів бачив на Бродвеї його п'ятдесятисильний автомобіль зі срібним драконом, що гудів, мов сирена океанського пароплава. Усі знали його кошлату буйволячу голову. С. Вулф був частиною Нью-Йорка, і ось цього чоловіка не стало! С. Вулф, що заправляв найбільшим капіталом, яким будь-коли володіли люди! Газети, що симпатизували синдикатові, писали: «Нещасний випадок чи самогубство?» А ворожі: «Спочатку Расмуссен — тепер Вулф!»

Вулф! Вулф! Вулф!

Хлопчики-газетярі, викрикуючи це ім'я, здіймали на заповнених туманом вулицях хмари куряви. Їхні крики нагадували хрипке завивання вовків, що шматують здобич.

Аллан довідався про жахливу смерть Вулфа через п'ять хвилин після нещастя. Один із детективів подзвонив йому по телефону.

Пригнічений, не в змозі працювати, Аллан ходив з кутка в куток у своєму кабінеті. На вулицях стояв туман, і тільки тьмяно освітлені призахідним сонцем хмарочоси височіли над цим сизим морем. Унизу вирував, гуркотів Нью-Йорк: у місті вибухнув скандал! Минуло чимало часу, перше ніж Алланові пощастило порадитися з головою синдикатського прес-бюро та з тимчасовим директором фінансового відділу. Цілу ніч Алланові ввижався образ Вулфа — такий, яким він бачив його востаннє: смертельно блідий, він лежав у кріслі й задихався...

«Це тунель!» — сказав собі Аллан. Він відчув, як його обступають з усіх боків нещастя й небезпеки, і затремтів. Він бачив, що настають часи безнадії. «Тепер потрібні будуть цілі роки...» — думав він, блукаючи без сну по кабінету.

Смерть Вулфа не дала заснути цієї ночі тисячам людей. Коли застрелився Расмуссен, люди нервували. Смерть Вулфа злякала цілий світ. Синдикат похитнувся! Всі великі банки світу вклали в тунель мільярди, вклала мільярди промисловість, мільярди вклали всі народні верстви — аж до продавців газет. Хвилювання поширилося від Сан-Франціско до Петербурга, від Сіднея до Капштадта. Преса всіх континентів підігрівала побоювання. Акції синдикату не просто падали— вони стрімко котилися вниз! Смерть Вулфа стала початком «великого землетрусу».

Нарада головних акціонерів синдикату тривала дванадцять годин і скидалася на жорстоку, пекельну битву, в якій зчіплювалися навіть звичайно стримані люди. Другого січня синдикат мав платити проценти й за кредит — сотні мільйонів доларів, величезні суми, для яких не було достатніх ресурсів.

Нарада опублікувала заяву про те, що фінансове становище синдикату склалося не блискуче, однак є підстави сподіватися на його поліпшення. Ця заява розкрила в погано завуальованій формі всю фатальну правду.

На другий день десятидоларові акції можна було купити за один долар. Ціла армія приватних осіб, що піддалися кілька років тому загальній спекулятивній лихоманці, виявилася розореною. Більше десятка жертв забрав цей перший день. Люди йшли на штурм банків. В облозі з ранку до вечора перебували не тільки ті з них, що брали активну участь у справах синдикату, але й багато таких, які не мали з ним нічого спільного. Клієнти забирали свої вклади. Десятки, сотні закладів мусили зачиняти свої каси — не вистачало готівки. Криза 1907 року проти цієї була жартом. Кілька невеликих банків не витримали вже першого набігу. Але й великі аж до підмурівків двигтіли від хвилі, що на них накотилася. Марно намагалися вони заспокоїти громадськість усілякими заявами. Банки «Нью-Йорк Сіті», «Морган і К°», «Ллойд», «Амерікен» виплатили за три дні карколомні суми. Телеграфісти від знесилення падали з ніг. Розкішні будівлі банків усю ніч стояли яскраво освітлені, директори, касири, секретарі цілими днями не роздягалися. Гроші чимдалі дорожчали. Коли внаслідок паніки 1907 року денний процент за готівку підіймався до вісімдесяти й навіть до ста тридцяти, то тепер він підскочив від ста до ста вісімдесяти! Позичити тисячу доларів іноді взагалі було не можливо. «Нью-Йорк Сіті» підтримав Гульд, Ллойдів банк відчайдушно захищався сам, «Амерікен» дістав допомогу від «Лондонського банку». Якщо не брати до уваги цього банку, то від європейських банків годі було одержати жодного цента: вони самі з гарячковою поквапністю переходили до оборони. На біржах Нью-Йорка, Парижа, Лондона, Берліна, Відня курс акцій падав, як ніколи. Сила силенна фірм припинили будь-які виплати. Не минало дня без банкрутств, не минало дня без жертв. Спосіб, у який наклав на себе руки Вулф, поширювався, як чума: щодня розорені кидалися під колеса поїздів підземної електрички. Фінансовий організм п'яти частин світу дістав незагойну рану, і йому загрожувала небезпека зійти кров'ю. Торгівля, транспорт, промисловість — могутня машина сучасності, яка споживає мільярди і викидає мільярди, оберталася дедалі повільніше, дедалі важче, і з години на годину здавалося, що вона ось-ось зупиниться зовсім.