Віддай плоть і прийми Дух… Суворий і ясний шлях віри. Гостре відчуття власної гріховності, щире розкаяння у гріхах та надія на єдиного Бога – ось ознаки правдивого християнства, прикмети істинної православності. Тому-то меч херувимський – то є у першу чергу меч покаяння! Покаяння ж з плодами самозречення – ключ до смирення. А смирення – єдині двері в загублений Рай... Благословен, хто знайшов їх! Благословен, хто йде цим претрудним шляхом смирення й аскези! Благословен, хто йде во Ім’я Господнє…

ПОЧУЄТЕ – Й НЕ ЗРОЗУМІЄТЕ…

Запитання: Розкрийте, будь ласка, духовний зміст вигнання Ісусом торгівців із храму. Не вірю, що Христос міг поводитися подібним чином.

Відповідь: Про подію, що так вразила уяву читача, розповідають усі чотири євангелісти. Наведу її в інтерпретації святого апостола Івана Богослова:

“А зближалася Пасха юдейська, і до Єрусалиму подався Ісус.

І знайшов Він, що продавали у храмі волів, і овець, і голубів, та сиділи міняльники.

І, зробивши бича з мотузків, Він вигнав із храму усіх, – вівці й воли, а міняльникам гроші розсипав, і поперевертав їм столи.

І сказав продавцям голубів: «Заберіть оце звідси, і не робіть із дому Отця Мого дому торгового!»

Тоді учні Його згадали, що написано: «Ревність до дому Твого з’їдає Мене!»” (Івана, 2 розділ, 13–17 вірші).

“Не вірю, що Христос міг поводитися подібним чином”, – апелює до букви оповіді читач. Скажу лишень: не вірю і я! Не вірю, що Той, про Якого сказано: “Оце Отрок Мій, що Я підпираю Його, Мій Обранець, що Його полюбила душа Моя. Я злив Свого Духа на Нього, і Він правосуддя народам подасть. Він не буде кричати, і кликати не буде, і на вулицях чути не дасть Свого голосу. Він очеретини надломленої не доломить, і гнота тліючого не погасить, буде суд видавати за правдою” (див. Ісаї, 42 розділ, 1–3 вірші), міг би, вкрившись плямами гніву та з піною на вустах, бігати по єрусалимському храму з нагайкою у руці, шмагаючи наліво й направо худобу і людей. Не вірю, що Той, Хто про Себе сказав: “Навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, – і знайдете спокій душам своїм” (див. Матвія, 11 розділ, 29 вірш), міг з сліпою лжеревністю фаната перевертати столи, розсипаючи гроші. Бо є Ревність і ревність. Одна – це “ревнуйте про любов”, а друга: “Бо я свідчу їм, що вони мають ревність про Бога, але не за розумом” (див. 1 Коринфянам, 14 розділ, 1 вірш; Римлянам, 10 розділ, 2 вірш).

Ревність Ісусова – то ревність за розумом! Бо Він є Бог Слово, уособлення і явлення у світ самої Премудрості Божої. А тоді як же зрозуміти історію очищення храму, змальовану Матвієм, Марком, Лукою та Іваном? Як поєднати те, що не поєднується?

Біблія – книга духовна. І розуміти її треба духовно. Основний метод каппадокійської школи богослів’я, що його сформулював отець Церкви Григорій Богослов: “Крізь букву проникай у внутрішнє!” Далеко не всі події, змальовані у Святому Письмі, можна сприймати буквально. І ми повинні відкидати букву там, де вона протирічить Духові! Писання, за святим Григорієм, у першу чергу є Богом даний символ, що вказує нам на духовну реальність, тому-то і недостатнім й облудним є юдейське буквальне розуміння його.

“Тлумачення написаного, яке уявляється на перший погляд (буква), якщо не буде зрозуміле належним чином (тобто по духу), часто призводить до протилежного життю, явленому Духом”, – застерігає святий Григорій Ніський, брат Василя Великого.

“Відкинь непотрібність історії та зніми деревину букви, й дійди до самої серцевини рослини, тобто ретельно досліди внутрішній плід заповіданого, який і споживи”, – навчає святий Кирило Олександрійський.

У даному випадку ми бачимо, що буква оповіді явно протирічить духові Святого Письма. А отже, щоби зрозуміти його належним чином, конче необхідно крізь букву проникнути у внутрішній зміст, зняти “деревину”, “відкинути непотрібність історії” і стати таким чином “здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духу, – бо буква вбиває, а дух оживляє” (див. 2 Коринфянам, 3 розділ, 6 вірш).

Що то за “бич”, яким Христос виганяє торгівців із храму? Чим бичує Він тих, хто торгує священичим саном (“воли”), смиренням (“вівці”), миром душевним (“голуби”)? Тих, хто міняє (підмінює) духовні цінності на матеріальні? Служить водночас і Богові й мамоні? Цей бич – Слово Боже, “бич язика” (див. Йова, 5 розділ, 21 вірш) сплетене в тугий батіг викривальної проповіді! “Прив’яжіте святковую жертву шнурами аж до наріжників жертівника!” – закликає псалмоспівець Давид (Псалом 117(118), 27 вірш). Духовної жертви, прив’язаної до жертовника Любові духовними ж шнурами волі нашої, освяченої Волею Божою, що виражена у Слові Його, бажає від нас Господь (див. 1 Петра, 2 розділ, 5 вірш). Мірничим шнуром Слова, золотою тростиною Закону вимірює Вседержитель і храми сердець наших (див. Єремії, 31 розділ, 39 вірш; Об’явлення, 21 розділ, 15 вірш)...

Чому ж зодягли богонатхненні євангелісти цю реальну подію проповідницького служіння Сина Божого притінюючим покровом притчі? Чому “Це все в притчах Ісус говорив до людей, і без притчі нічого Він їм не казав” (Мф. 13.34)? Чому Біблія є книгою, “написаною всередині (духовно-символічний та містичний зміст) й назовні (буквально-історичний та морально-етичний зміст)” і “запечатаною сімома печатками” (див. Об. 5.1)? Тому, що Бог є Любов, і печатки ці “знімаються тільки Христом”, тільки Духом Його, Духом Любові. Бо Благодать (у тому числі й благодать розуміння Святого Письма) відходить від тих, хто зачерствів душею. Втрата смирення й любові неодмінно призводить до втрати “ключа Давидового” – ключа розуміння, як втратили його (втратили доступ до Древа життя) ще праотці наші Адам і Єва. Тут покарання, але тут й милосердя Творця, Законодавця та Вседержителя нашого: “Кого люблю, того й караю”; “Наверніться, і будете жити”…

“Я тому говорю до них притчами, що вони, дивлячися, не бачать, і слухаючи не чують, і не розуміють.

І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: «Почуєте слухом, – і не зрозумієте, дивитися будете оком, – і не побачите…»

Затовстіло бо серце людей цих, тяжко чують вухами вони, і зажмурили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути вухами, і не зрозуміти серцем, і не навернутись, щоб Я їх уздоровив!” (Мф. 13.13–15).

“ПО ЇХНІХ ПЛОДАХ ПІЗНАЄТЕ ЇХ…”

Запитання: Сьогодні газети буквально пістрявіють оголошеннями різноманітних цілителів, знахарів, провісників народної медицини, які пропонують стражденним свої послуги, обіцяючи чудодійне зцілення мало не від усіх хвороб. Розумію, що серед представників т.зв. нетрадиційної медицини є й справжні цілителі, які мають цей дар від Бога, але не знаю, як відрізнити їх від тих, що послуговуються темними силами, або й просто є шарлатанами? Відповідь: Дійсно, з історії Церкви нам відомо, що у перші віки християнства цілительство займало чільне місце в житті християнських общин. При кожному храмі, в кожній громаді вірних обов’язково були люди, у яких серед дарів благодаті Божої домінувала харизма цілительства і які щедро використовували цей дар во благо Церкви. Віруючі тих часів не послуговувалися світськими лікарями. Навпаки – світські, навертаючись до віри й приймаючи Христа своїм Спасителем, приходили у Церкву, аби припасти до цілющого джерела благодаті Господньої. З часом, коли за пророцтвом апостольським “любов багатьох охолола”, через те, що фарисейська розчина проникла і у життя Новозавітної Церкви, зменшилася й ряснота Благодаті (не якісно, але кількісно). І, як результат, сьогодні інституція християнського цілительства окремими особами є фактично втраченою й офіційно перейшла в іншу якість, точніше збереглася лише в одній якості, набувши статусу священнодійств, здійснюваних виключно духовенством, зокрема, в таїнстві соборування (воно іще має назву “маслосвяття” або “єлеоосвячення”). Проте існуюче положення зовсім не означає, що благодать Всесвятого Духа не проливається на окремих віруючих та вірних членів Церкви Христової. Адже здатність до прояву прихованих неординарних, так званих надприродних якостей, потенційно закладена в кожній людині, тільки знаходиться вона в зародковому, точніше у “сплячому” стані, будучи прикритою “звірячими шкурами”, каїновою печаттю, завісою гріха, яка знімається лише Христом (див. Буття, 3 розділ, 21 вірш; також 4 розділ, 15 вірш; Євангеліє від Матвія, 27 розділ, 51 вірш). І не втратила й до сьогодні свою силу обітниця Господня, дана нам через апостолів: “І сказав Він [Христос] до них [до учнів Своїх]: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте (Євангелія – грецькою “блага, добра звістка”)! Хто увірує й охреститься (слово “хреститися”, грецькою “баптисма”, означає “повне занурення”, – тут: Хто увірує і повністю зануриться у Благодать віри смиренної, підніметься до висот досконалості, до висот здобуття Духа Святого), – буде спасенний, а хто не ввірує – засуджений буде. А тих, хто ввірує, супроводити будуть ознаки такі: у Ім’я Моє демонів будуть виганяти, говоритимуть мовами новими, братимуть змій; а коли смертодійне що вип’ють, – не буде їм шкодити; кластимуть руки на хворих, – і добре їм буде!” (Євангеліє від Марка, 16 розділ, 15–18 вірші). Отже, як бачимо, і нині діє благодать Божа через тих, хто відрікся себе, і йде “царським шляхом” духовного удосконалення. Бо Господь наш Ісус Христос “і учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!” (Послання святого апостола Павла до євреїв, 13 розділ, 8 вірш). Тільки, на жаль, літепла щодо віри номінальна церква сьогодні майже втратила здатність розрізняти “між святістю й між не святістю, і між нечистим та між чистим” (див. Левит, 10 розділ, 10 вірш), і однаково негативно ставиться як до окультних практиків, які, не маючи “розуму Христового”, не очистивши Святеє Святих серця свого Святим Духом Любові, механічно розвивають в собі екстрасенсорні здібності, так і до духовно просвітлених вірних, які ліствицею смирення піднялися до висот Благодаті й отримали дар зцілень від Господа. Як же, дійсно, розрізнити: від Господа той чи інший дар чи від лукавого? Силою Духа Святого творить людина чудеса (у тому числі й чудеса зцілення) чи силою “бога віку цього”, сатани, що злодій він “і грішить від початку”? Людина просвічена Духом дасть відповідь на це запитання одразу, при першому ж контактуванні, бо дар розпізнавання духів є одним із провідних духовних дарів. Але якщо не відкрився у нас іще цей дар, якщо отримали лише тільки “зачаток Духа”, або й зовсім не народилися згори? Тоді маємо найвірніше мірило, найправдивіший Канон – Слово Боже, і до нього удаваймося в усіх аспектах нашого життя… Сказав Господь: “По їхніх плодах ви пізнаєте їх. Бо хіба ж виноград на тернині збирають, або фіги – із будяків (“Тернина” у біблійній мові – символ омани багатства віку цього – див. притчу про сіяча: Матвія, 13 розділ, 22 вірш; “будяччя” – образ нелюбовності, агресії, владолюбства. “Тернина й осот” – символи духу насильства й користолюбства)? Так ото родить добрі плоди кожне дерево добре, а дерево зле плоди родить лихі. Не може родити добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити. Усяке ж дерево, що доброго плоду не родить, – зрубується та в огонь укидається. Ото ж бо, – по їхніх плодах ви пізнаєте їх!” (Мф. 7.16–20). От вам і відповідь на поставлене запитання! Відповідь наскільки ясна, настільки ж і проста. По плодах! І якщо, завітавши до офісу якого-небудь новоспеченого “цілителя”, ви побачите на дверях таксу: “Діагностика – 10 «умовних одиниць», лікування – 40”, – то чимдуж утікайте від гріха подалі! Бо чи можна уявити собі, щоб Христос або учні Його виставляли подібні умови? Уявити, що тінь апостола Петра оцінювалася б, скажімо, в 100 динаріїв, а хустки й пояси з тіла Павлового у 300? “Ніхто двом панам служити не може, – бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматися одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні (мамона – язичеський бог багатства)” (Мф. 6.24). Це щодо “тернини”. А щодо “будяччя” – то скільки разів доводилось чути про зверхність у поводженні, честолюбство, роздратування, ба навіть гнівливість “авторитетів” від цілительства! Це також вірна ознака того, що далеко не Дух Христів царює у серці означених “чудотворців” і не Дух Святий промовляє їхніми устами. Бо “навчіться від Мене, – говорить Господь, – Я ж тихий і серцем покірливий…” (див. Мф. 11.29). Бо “від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та відає Бога! Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов!” (Перше соборне послання святого апостола Івана Богослова, 4 розділ, 7–8 вірші). Не пізнав, а, отже, і не отримав від Нього ні влади, ні сили зціляти “недужих усіх”… Отож, по їхніх плодах ви пізнаєте їх!