Кожному вірному християнинові добре відомі слова Господа нашого Ісуса Христа: “Досліджуйте Писання, бо ви думаєте через них отримати життя вічне...” Нагадаю лишень і такі: “І Він нас зробив бути здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духа, – бо буква вбиває, а дух оживляє...” (2 Кор. 3.6).
ВИ Ж ОТЦЯМИ НЕ ЗВІТЬСЯ…
Запитання: Чому ви підписуєте свою рубрику: “Отець Олег Ведмеденко”? Адже сказано: “Ви ж отцями не звіться…”
Відповідь: Дійсно, в Євангелії від Матвія читаємо: “І не називайте нікого отцем на землі, – бо один вам Отець, що на Небі”. Але тут же, в цьому ж розділі читаємо і таке:
“А ви вчителями не звіться, – бо один вам Учитель, а ви всі брати…
І не звіться наставниками, – бо один вам Наставник, – Христос.
Хто між вами найбільший, хай слугою вам буде! Хто бо підноситься – буде понижений, хто ж понижується, той піднесеться” (Мф. 23.8–12)…
Одне з правил екзегетики (науки про тлумачення Святого Письма) наголошує про недопустимість під час дослідження Писання виривати вірш із контексту. У даному випадку контекст полягає в ідеї смиренномудрості: не звіться отцями – бо один вам Отець; не звіться вчителями – бо один вам Учитель; не звіться наставниками – бо один у вас Наставник… Проте ця настанова зовсім не відкидає духовного отцівства, учительства чи наставництва. Навпаки! Апостол Господній Павло пише: “Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже, і, дивлячись на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру” (Євр. 13.7); “Слухайтесь ваших наставників та коріться їм, – вони бо пильнують душ ваших, як ті, хто має здати справу (Господові)” (Євр. 13.17); “Вітайте всіх ваших наставників та всіх святих” (Євр. 13.24) тощо.
Це те, що стосується наставників. А от щодо вчителів:
“І Він [Христос], отож, настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів, щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового (Церкви)…” (Ефес. 4.11–12); “…на що я поставлений був за проповідника та за апостола, – правду кажу, не обманюю, – за вчителя поганів у вірі та в правді” (1Тим. 2.7); “І ви – тіло Христове, а зосібна – ви члени! А інших поставив Бог у Церкві по-перше – апостолами, по-друге – пророками, по-третє – учителями, потім дав сили, також дари вздоровлення, допомоги, управління, різні мови…” (1Кор. 12.27–28).
А про отцівство духовне так каже: “Бо хоч би ви мали десять тисяч наставників у Христі, та отців не багато, а я вас породив у Христі Ісусі через Євангелію… Тож благаю я вас: будьте наслідувачами мене!” (1Кор. 4.15–16). Багато наставників – мало отців, – свідчить апостол! Мало тих, які дійсно народжують духовних дітей для Господа. Мало досконалих, які прикладом свого життя, даром слова мудрості (а не лише слова знання) ведуть до Благодаті. Слово “отець” у біблійній мові є не просто ознакою духовного учительства й наставництва, але ознакою досконалості…
Святий апостол Іван Богослов розглядає чотири ступені духовного зростання: діти, отроки, юнаки і отці.
“Пишу я вам, дітоньки, – читаємо у Першому соборному посланні улюбленого учня Христового, – що гріхи вам прощаються ради Ймення Його (через покаяння та прихід до віри – це перший крок, “у вірі – добродійство” (див. 2Петра 1.5–9))…
Пишу, діти, вам (синодальний переклад: “Пишу вам, отроки…”), бо ви пізнали Отця (пізнали волю Отчу посередництвом Слова: “в добродійстві – роздумування”, – другий щабель на шляху до досконалості)…
Пишу вам, юнаки, бо перемогли ви лукавого (показавши “в роздумуванні – стриманість, а в стриманості – терпеливість”)…
Пишу вам, батьки (отці!), бо ви пізнали Того, Хто від початку (пізнали Сущого, досягли “з’єднання віри й пізнання Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти, щоб більш не були ви малолітками, що хитаються й захоплюються від усякого вітру…” (див. Ефес. 4.13–14), явили “в терпеливості – благочестя, а в благочесті – братерство, а в братерстві – любов”)” (1Ів. 2.12–14)…
Сказано в книзі Левит, 10-й розділ, 10-й вірш: “Розрізнюйте між святістю й між несвятістю, і між нечистим та між чистим”. Не в тому суть слів Господніх, щоб буквально не зватися вчителями, наставниками або отцями, – але щоб не бути вчителями свого вчення, своїх настанов; не бути “отцями”, які народжують своїх послідовників! Щоб не повстали серед нас “мужі… що будуть казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою…” (див. Дії 20.28–30)! Щоб ніхто не казав: “Я Павлів, а я Аполлосів, а я Кифин…” (див. 1Кор. 1.12), але щоб були вчителями Вчення Божого, наставниками заповідей Його. Отцями, які народжують духовних синів не собі, але Богові: “у Христі Ісусі, через Євангелію…” Саме тому Церква й засвоїла священнослужителям своїм це взяте з апостольських слів духовне звання: “отець”, і не в моїй владі міняти церковну традицію…
Що ж до відповідності пастирів церкви якостям, які розуміються під цим високим званням, то, згідно Слова, всяк сам дасть відповідь перед Богом за кожну справу, кожне слово, кожну думку свою. Як і навчає апостол: “Ти хто такий, що судиш чужого раба? Він для Пана свого стоїть або падає…” (Рим. 14.4). Втім, безперечно, позитивним моментом є те, що застосування духовного титулу стає постійним нагадуванням слузі Божому про той ступінь служіння, якого чекає від нього Господь, і про той рівень досконалості, якого потребує це служіння.
“Отож, благаю вас я, в’язень у Господі, щоб ви поводилися гідно покликання, що до нього покликано вас,
зо всякою покорою та лагідністю, з довготерпінням, у любові терплячи один одного,
пильнуючи зберігати єдність духа в союзі миру…” (Ефес. 4.1–3).
БЕЗСМЕРТЯ АДАМА
Запитання: Чи справді Господь створив Адама безсмертним? Маю на увазі фізичне тіло. Щось не дуже віриться мені в казку про Кощія Невмирущого…
Відповідь: Воістину, устами немовляти промовляє правда! І запитання це, здавалося б таке наївне, в дійсності є дуже серйозним. Бо не так просто, як бачиться, відійти від тих байок, про які застерігав нас іще святий апостол Павло. Бо й сьогодні значні кола ортодоксально орієнтованих віруючих, по букві тлумачачи Святе Письмо, щиро вірять у фізичну безсмертність перших людей. Як висловився Григорій Савович Сковорода: “Вір цьому груба давнино. Наш вік – просвіщенний!..”
В дійсності ж, за словом преподобного Серафима Саровського, Адам був створений “діючою тваринною істотою, подібно до інших живучих на землі одушевлених Божих створінь”, тобто маючим смертне тіло. Безсмертною в людині є тільки душа, і то безсмертною лише до моменту свідомого відступу від свого Творця, до повного відпадання від благодаті Божої через хулу на Духа Святого: “А лякливим, і невірним, і мерзким, і душогубам, і розпусникам, і чарівникам, і ідолянам, і всім неправдомовцям (всім, хто свідомо відкинувся від правди, повністю відмежувався від Духа смирення й любові, упав на дно нерозкаяності. – Авт.), – їхня частина (тут – доля. – Авт.) в озері, що горить огнем та сіркою (а відтак рано чи пізно й вигорить дотла. – Авт.), а це – друга смерть! (смерть повна й остаточна. – Авт.)” (Книга Об’явлення).
Святий Макарій Єгипетський також писав про безсмертя душі, а не плоті (плоть і кров Царства Божого не спадкують!), – душі, створеної на образ Божий; душі, як вмістилища духа:
“Як небо й землю створив Бог для життя людині, так і тіло й душу людські створив Він на помешкання Собі, щоб вселятися й впокоюватися в тілі її ніби в домі Своїм, маючи за прекрасну наречену кохану душу, сотворену на образ Його…”
Тіло й душа – то помешкання Божі. І безсмертним є тіло не фізичне, а духовне – ефірне, тонке, “тонка оболонка душі” за висловом святителя Феофана Затворника. Біологічне ж тіло – це “порох земний”, дочасна храмина, яка після виходу із неї душі до пороху й повертається.
