Руданський С. В. ПІСНІ ПРЕСЛІВ’Я Спив до дна я прикрий келих За здоров’я долі, І з похмілля моє серце Розривають болі. Нащо ж, мила, мої думи, Нащо твої чари, Коли з ними враз по серцю Бродять чорні хмари? Правда, мило мені було, Як ти обіймала І опущене покрів’я З думки підіймала І на розум накидала, - Правда, мило було!.. Моє серце в цілім морі Розкоші тонуло. Я забув про все на світі, На все не вважав-єм, Я й себе забув самого, Мало пам’ятав-єм. Спам’ятався - а ти щезла… Розум холодіє, Лиш нещасна моя думка Росте та повніє. В якім смутку, в якім жалю З нею я блукаю, В яких болях на чужині На світ породжаю. Породжаю, оглядаю… Мила моя, мила, Чи ти мене, моя мила, Не щиро любила? Чи я тебе, моя мила, Не любив, як треба? Чи то мені така доля Випала із неба? Чого ж дума така пишна, Чого ж слово бідне? Дитя моє недоспіле, Дитя моє рідне! Згубив би я тебе разом, Як Час свого сина, Але, може, тебе прийме Мати Україна! Петрополь, 10.VII 1859
СИРОТИНА Я БЕЗРОДНИЙ... Сиротина я безродний, Десь загину в чужині - І ніхто очей холодних Не закриє там мені. І нерідною рукою Буду в землю я зарит, І тепленькою сльозою Ніхто хроба не зросить… 4 мая 1852 года ТИ НЕ МОЯ Ти не моя, дівчино дорогая! І не мені краса твоя; Віщує думонька смутная, Що ти, дівчино, не моя! Ти не моя! За личко гарне Справляє хтось колодія… Мої ж літа проходять марне, Бо ти, дівчино, не моя!.. Ти не моя!.. І брови чорні Милує інший, а не я, І інший хтось тебе пригорне, А ти, дівчино, не моя!.. Ти не моя, голубка сива!.. Щаслива доленька твоя, Моя же доля нещаслива, Бо ти, дівчино, не моя!.. Ти не моя! Но що ж я маю? Чим похвалюсь тобі і я? Хіба лиш тим, що тя кохаю; Но ти, дівчино, не моя!.. МЕНЕ ЗАБУДЬ, МОЯ ДІВЧИНО!... Мене забудь, моя дівчино! Спокійно жий, щаслива будь, Цвіти хоть рожой, хоть калиной, - Мене забудь, мене забудь!.. Мене забудь - і тяжким смутком Не розбивай біленьку грудь: Шукай собі коханка хутко, Мене забудь, мене забудь!.. Мене забудь, мене не треба! Та якби я коли-небудь Тебе забув… - о боже з неба, Мене забудь, мене забудь!.. 19 февраля ПІСНЯ Не дивуйтесь, добрі люди, Добрі люди, ви, сусіди, Що задумуюсь між вами, Що журюся я завсігди. Літа мої молодії… Що ж по тому? Що ж по тому, Як без щастя, як без долі Жити в світі молодому? Моє щастя за горами, Може, другим помагає. Моя доля враз з Дунаєм В синє море упливає. Життя моє! Життя моє! Ти - покошеная нива. Не зосталась, не пригнулась Жадна квіточка щаслива. Серце сохне, серце чахне, Душа рада в холодочок; Но де гляну, подивлюся - Тільки камінь та пісочок. Серце сохне, серце чахне, Як в полі билина тая, Поки його не пригорне Де могила сировая. І пригорне могилонька!.. Хто ж рідненький там заплаче? Хіба ворон чорнокрилий, Пролітаючи, закряче!.. І пригорне могилонька!.. Хто ж за мене спогадає? Як подумаю за сеє, З жалю серце розпукає… Не дивуйтесь же ви, люди, Не дивуйтесь ви, сусіди, Що задумуюсь між вами, Що журюся я завсігди! 29 июня 1854 года. Кам[енец]-Подол[ьский] ПОВІЙ, ВІТРЕ, НА ВКРАЇНУ... Повій, вітре, на Вкраїну, Де покинув я дівчину, Де покинув чорні очі… Повій, вітре, з полуночі. Між ярами там долина, Там біленькая хатина, В тій хатині голубонька, Голубонька-дівчинонька. Повій, вітре, до схід сонця, До схід сонця, край віконця. Край віконця постіль біла, Постіль біла, дівча миле. Зупинися нишком-тишком Над рум'яним білим личком, Над тим личком зупинися, Чи спить мила - подивися. Як спить мила, не збудилась - Нагадай їй, з ким любилась, З ким любилась і кохалась І кохати присягалась… Як заб'ється їй серденько, Як дівча зітхне тяженько, Як заплачуть чорні очі, Вертай, вітре, к полуночі. А як мене позабула, Як нелюба пригорнула - Ти розвійся край долині, Не вертайся з України… Вітер віє, вітер віє; Серце тужить, серце мліє… Вітер віє, не вертає, Серце з жалю замирає. |
