Маруся. Ну, то читайте он журнал; а то ви слідкуєте за моїми рухами, й я не можу спокійно робити свого діла.
Хвиля. Дозвольте ж хоч дивитись на вас!
Маруся. З вами можна стратити і святе терпіння! Ви нахаба, яких я ще не бачила! ... Як би я не була певна у своїх моральних силах, то розказала б усе Іванові.
Хвиля. Розкажіть. Він викличе мене на поєдинок, і я його вб’ю.
Маруся. Фу, противний! Що з вами сталось?
Хвиля. Я вас люблю безумно! [28]
Входить Пріська.
Пріська. Маріє Данилівно, Махметка тут.
Маруся. Клич! (Пріська вийшла.) Дуже рада, що так сталося. Я замкну двері перед вами і для охрани поставлю сторожа Махметку.
Хвиля. Не забувайте, що Татари золото люблять.
Маруся. Не міряйте всього золотом. Махметка преданний [29] мені чоловік і за його плечима я буду тут сидіти, як у фортеці.
Хвиля. Нема такої фортеці, яка б після довгої осади [30] не здалась. (Входить Махметка, на вид сильний чоловік.)
Махметха, кланяється. - Доброго здоровля!
Маруся. Здоров, Махметка. Ти хочеш нанятися сторожем до мене?
Махметка. А чого ж не хотіть? Настояще хочу!
Маруся. Ми тут самі баби зостаємся, то ти нас будеш стерегти не тілько від злодіїв, а й від злих мужчин.
Махметка. Махметка сам злий, його знають: раз-два і через паркан сторч головою!
Маруся. Мені такого і треба. Маєш десять карбованців у місяць і харчі. Згода?
Махметка. Маєш вірного пса!
Маруся. З сьогоднішнього дня й зоставайся.
Махметка. Я вже зостався. Будеш довольна. [31] (Виходить.) Махметка слово держить! (Чути дзвінок.)
Маруся. Відчиніть двері.
Хвиля. До речі, подивлюсь, чи міцний замок. (Іде. Двері відчиняються, й показується ефектна, красива артистка Ваніна.)
ЯВА VIII.
Ті ж і Ваніна.
Ваніна, на дверях. - Простіть! Подзвонила й хотіла ждати, коли дивлюсь, двері незамкнені, й я ввійшла. Підходить. Вибачайте, може, не в пору? Артистка Ваніна. А ви, певно, Марія Данилівна, жінка нашого знаменитого артиста?
Маруся. Так.
Ваніна, обніма й цілує. - Дуже рада з вами познайомитись. Ми з Іваном Макаровичем служимо в одній трупі.
Хвиля. Давно?
Ваніна, глянувши на нього, до Марусі. - Їду на сезон і забігла спитати, коли їде Іван Макарович.
Маруся. Сьогодні; прошу сідати.
Ваніна. Познайомте.
Хвиля. Капітан власного судна.
Ваніна. Моряк?
Хвиля. По сухому путі судном не плавають. (Ідучи мимо Марусі.) Одна з багатьох.
Ваніна. Що ви сказали?
Хвиля. Нічого - я кашлянув.
Ваніна, сміється. - Оригінальний кашель.
Хвиля. Морський!
Ваніна, сміється. - Так Іван Макарович їде сьогодні? Дуже рада, що матиму попутчика.
Хвиля, під ніс. Приятного для серця.
Ваніна. О, та в вас сухий бронхіт!
Хвиля. Застарілий, хронічний.
Ява IX.
Ті ж і Іван, з маленьким своїм синком на шиї, скаче конем.
Іван. Гоп, гоп, гоп! Ппрр.! О! Людмила? А ти де тут узялася?
Ваніна, протяга йому руку. - Тільки-що приїхала...
Іван. Руки заняті. Де ж була?
Ваніна. На дачі Ракофукса. Брала морські ванни, їду на сезон і заїхала провідати вас.
Іван. Я зараз. Здам пасажира няні.
Маруся. Чому ж не одпочиваєш?
Іван. Ліг - не спиться. А тут Івасик прийшов... Ну, козаче, держись, візьми батька за чуба! Так. Гоя, гоп, гоп! (Скаче конем за двері.)
Ваніна. Ах, яка чудова картина! І хто б подумав, що великий артист Іван Макарович такий примірний сім’янин? У мене сльози на очах!
Хвиля. У вас на мокрому місці очі.
Ваніна. Моряк привик до води, й йому скрізь мокро, тільки душа, очевидно, суха й не почува сімейних радощів.
Хвиля. А ви сімейні!
Ваніна. Я женщина й артистка: ілюзії легко находять стежку до нашого серця.
Хвиля. Зрозумів! Іван грає ролю батька, а ви плачете?
Маруся. Даремно! Іван прекрасний сім’янин і благородний батько перш усього, а потім уже артист.
Хвиля. І поет...
Маруся. Щоб ви знали! Одно достоїнство не виключає другого, а тільки доповня й робить чудовий, гармонійний акорд, який чарує душі всіх!
Ваніна. Правда, свята правда! (Цілує її.) Іван Макарович ніжний, благородний чоловік, а через те загальний кумир.
Хвиля. І ваш?
Ваніна І мій! Ха, ха, ха! У вас, власне кажучи, язичний бронхіт, вам би не вадило полічитись!
Хвиля. Тут нема добрих лікарів. Один, правда, є; коли ж і той, під упливом поезії, не хоче практикувати! Може б ви взялися полічити мене?
Ваніна. Приїжджайте до нас у Харків, там ми вас скоро вилічимо!
Хвиля. Боюсь, щоб мій бронхіт не обернувся в карманну сухоту. [32]
Ваніна. А мені здається, що вам нічого боятись; у вас і зараз, певно, карманна сухота. Ха, ха, ха!
Хвиля. Хто сам сміється свойому остроумію, той не остроумний!
Маруся, засміявшись. - Еге, ви вже ображаєтесь! Явна признака, що сіли на міль..
Хвиля. На такій мілі сидіти приятно.
Ваніна. Ха, ха, ха! Де ви його взяли? Їй-Богу, оригінальний моряк! Я дуже люблю оригіналів!
Хвиля. А я дуже люблю гарних жінок!
Ваніна, до Марусі. - З ним не заскучаєш!
Маруся. Докучить! (Входить Іван.)
Ява X.
Ті ж і Іван.
Іван, до Ваніни, подає руку. - Ну, тепер доброго здоровля! (Ваніна робить рух, хоче поцілувати Івана, Іван держить її за руку, до Хвилі:) А що: правда, Людмила Павлівна гарна й весела молодиця?
Хвиля. Бой [33] жінка!
Іван. А тобі, Людмило, як здається мій друг?
Ваніна. Бой чоловік!
Хвиля. Пара п’ятак.
Ваніна. Дешева рибка - погана юшка! Я до тебе... я до вас, Іване Макаровичу, на хвилинку, - мене там ждуть.
Хвиля. Хто?
Ваніна. А ну, вгадайте.
Хвиля. Звичайно: поклонник таланту.
Ваніна. Я не талант.
Хвиля. Гарненькі жінки всі з талантом.
Ваніна. Спасибі.
Хвиля. Вибачайте, чим Бог послав, тим і частую!
Ваніна. От чудак! З вами не зговориш... [34]
Хвиля. Так договоришся! (Іван і Маруся сміються.)
Ваніна. Та ну вас к чорту! Дайте побалакати з Іваном Макаровичем.
Хвиля. Сип!
Ваніна, тупа погою. - Та постійте бо хоч хвилину!
Хвиля. Ні, я краще посиджу. (Сідає.)
Ваніна. Ха, ха, ха! От іще морський чорт! Як же ви себе почуваєте, Іване Макаровичу?
Іван. І добре й погано: добре, бо відпочив, погано, бо знову починається противна суєта, для якої я мушу покидати свій рай!
Ваніна. А ваша дача справжній рай!
Іван. Це не моя - я тут гість; дача Марусина, і цей рай без неї не був би раєм!
Ваніна підходить до вікна. Іван іде до неї і стає поруч.
