Життєствердне звучання творів Дж. Кері походить від його філософських поглядів, концепції життя, що засновується на вірі в безмежні творчі сили й можливості людини. В одному з інтерв'ю письменник дав таке стисле її формулювання: «Як на мене, визначальним фактом життя є вільний розум. Для добра чи для зла, людина — це вільний творчий дух. Саме цим і твориться той примхливий світ, в якому ми живемо. Світ, безперервно оновлюваний та життєдіяльний і водночас небезпечний, повний трагедій і несправедливостей. Світ, у якому ніколи не припиняється зіткнення між новими ідеями і старими уподобаннями, між новим мистецтвом, новими винаходами й старими установами». Як бачимо, оптимізм Кері цілком вільний від ідилічності, він поєднується зі свідомістю драматичної суперечливості життя, його трагедійності.
Звідси притаманне письменникові розуміння історії як вічної, безперервної боротьби нового зі старим, «безперервної революції», що охоплює всі сфери життя і кожної миті змінює світ. Рушійна сила цієї «безперервної революції» — динамічна природа людини. Темпи розвитку людини не збігаються з темпами розвитку суспільства, і насамперед цим, за Кері, породжуються драматичні суперечності й трагічні колізії буття. Відповідно письменник визначає два основні філософсько-психологічні типи серед людей: новатора і консерватора. Новатори руйнують старе, усталене в суспільстві, науці, мистецтві та інших сферах життя, консерватори спрямовують свої зусилля на збереження стабільності, охорону усталених форм і відносин. Обидва вони визнавалися письменником фігурами трагічними, але трагічними по-різному. Та зрештою гарантом прогресу людства виступає у Кері нездоланний імпульс до творення, закладений у людині, її прагнення звільнитися від всіляких пут, що накладає на неї суспільство.
Кері називав себе політичним письменником — у широкому і досить-таки специфічному значенні, вважаючи, що основна тема його творчості — свобода людини. При цьому свободу, відповідно до своїх суспільно-політичних поглядів, він розумів не як відсутність юридичних обмежень, а як надання людині можливостей вільно творити. Діяльність того чи іншого уряду, ту чи іншу політичну систему він оцінював перш за все з такого погляду: чи надає вона людині реальну можливість виявити і розвинути свої творчі здібності з найбільшою користю для суспільства і самої себе. Тому не дивно, що Кері засуджував фашизм, колоніальну політику, ряд інших негативних явищ у суспільно-політичному житті свого часу. Разом з тим письменник вважав, що будь-яка держава, незалежно від її соціального ладу, ворожа вільній творчості людини, що конфлікт людини з суспільством закладений у самій природі їхніх стосунків. Але, якщо основною темою творчості письменника і можна назвати зіткнення вільного розуму і творчого духу людини з суспільством, то щоразу, в кожному його романі це зіткнення набуває форми конфлікту, зумовленого конкретними історичними, політичними, соціальними, психологічними, економічними та іншими причинами. А це характеризує Кері як письменника-реаліста, що йде до узагальнень від конкретики життя, його дійсних суперечностей і колізій, не підміняючи їх універсально-трагічними схемами буття.
Творчий шлях Кері — це утвердження властивого йому бачення світу й пошуки адекватної форми. На цьому шляху письменник пройшов кілька етапів. Його зріла творчість розпочинається «африканським циклом» романів, до якого входять: «Аїса врятована» (1932), «Гостя з Америки» (1933), «Африканська відьма» (1936) і «Містер Джонсон» (1939). В основі цих романів — життєвий досвід, набутий письменником, як уже зазначалося, під час служби в колоніальній адміністрації в Нігерії. Мислячі службовці, подібні до самого Кері, усвідомлюють непотрібність своєї діяльності, неможливість подолати прірву, що пролягає між ними й африканцями. Безперечна симпатія письменника до африканців, «дітей природи», які за своїм потенціалом суспільного й духовного розвитку нічим не поступаються європейцям. Особливо цікавив Кері породжуваний колоніалізмом тип африканця, який одержав європейську освіту й виховання, складності його долі. Ця тема глибоко, з тонким психологізмом розробляється в романі «Містер Джонсон», який є кращим в «африканському циклі».
На рубежі 30—40-х pp. Кері написав романи про дітей — «Чарлі — мій любий» (1940) і «Будинок дітей» (1941). Письменник вбачав у кожній дитині творця, любив спостерігати за дітьми, за тим, як проявляється в їхній уяві і вчинках притаманне їм вільне творче «я». І знову ж таки, як і в романах про дорослих, ці риси підлітків, змальованих Кері, спонукають їх до зіткнення із зашкарублими суспільними установами й моральними нормами. Ці конфлікти набувають великого драматизму, зокрема в романі «Чарлі — мій любий», де автор звинувачує суспільство за те, що воно не спроможне було зрозуміти героя-підлітка й скалічило його долю.
Суспільна філософія Кері й погляди на завдання літератури вимагали широких епічних полотен, які охоплювали б значні проміжки часу, відображали б зміну епох і поколінь, що відбувається через «безперервну революцію» — через боротьбу нового зі старим, того, що утвердилося, але приречене зникнути, і того, що невтримно пробиває собі дорогу до життя. Вдячний матеріал для таких полотен давала Кері англійська дійсність кінця XIX — першої третини XX ст. з її війнами і соціальними потрясіннями, жіночою емансипацією і «революцією в мистецтві», крахом вікторіанства з усією шкалою його життєвих цінностей, кризою моралі і т. ін. Все це спонукало Кері звернутися до жанру роману-хроніки, і з-під його пера виходять такі твори, як «Замок Корнер» (1938), «Місячне сяйво» (1946) і «Тривожна радість» (1949).
Але найбільш повно задумам Кері відповідала форма трилогії, і саме трилогії стали вершиною його творчості. У передмові до першої з них Кері так пояснював: «Я мав намір показати трьох людей, які живуть у своєму власному світі, керуючись у житті своїми власними уявленнями... Вони повинні знати одне одного і мати певний зв'язок у сюжеті, проте бачити зовсім різні грані характерів одне одного... Кожний з трьох моїх головних героїв мав в оповіданні від першої особи розкрити свій світ у властивому йому стилі... Тим самим я сподівався не тільки повніше передати складність життя, але й досягти тривимірної глибини характеристик персонажів».
Трилогії Кері з такою побудовою, з застосуванням множинних поглядів на зображуване не були поодиноким явищем в тогочасній західній літературі. До подібної композиції, що мала забезпечити різнобічне, «стереоскопічне» зображення дійсності, вдавалися й інші письменники, зокрема В. Фолкнер у широковідомій трилогії про Сноупсів.
Кері запланував написати три трилогії про три сфери людської діяльності, де, як він вважав, творча сила і вільний розум людини розкриваються з найбільшою повнотою та інтенсивністю: про мистецтво, політику й релігію. Проте він встиг створити лише дві трилогії, замість останньої (письменник знав, що йому вже не лишається часу для трилогії) він написав «узагальнюючий» роман «Полонені й вільні» (1957).
Першу трилогію Кері («Сама собі дивуюся» 1941; «Бути пілігримом», 1942; «З перших рук») називають «трилогією про митця». Основна проблематика трилогії входить до твору з образом живописця Галлі Джімсона і розкривається через зіткнення героя з суспільством. Джімсон — закоханий у життя митець, який прагне художньо відтворити його глибинні істини. Він не бажає пристосовуватися до смаків публіки і тому змушений зазнавати образ і принижень з боку суспільства, яке його фактично перетворює на парію, позбавляє можливості працювати. Створений, на перший погляд, у комедійному плані, образ Галлі Джімсона сповнений істинної трагічності. Хоча протест Джімсона не виходить за межі етичної та морально-побутової сфер, як людина-творець він несе загрозу сталості суспільства, його моральним та естетичним догмам. В філософсько-соціальному плані антиподом Джімсона виступає адвокат Уїлчер. Від його імені написаний роман «Бути пілігримом», герой якого, стоячи на порозі смерті, осмислює історію своєї сім'ї, а через неї — історію Англії другої половини минулого — першої третини нашого століття і приходить до розуміння закономірності змін, відмирання любого його серцю старого. Роман «Бути пілігримом» вирізняється широтою проблематики і масштабністю, показує «безперервну революцію» в різних сферах життя. Проте ідейним центром трилогії став роман «З перших рук», написаний від імені Джімсона; в цьому творі, при вужчому охопленні дійсності, письменник глибше проникає в життя, його суперечності й конфлікти, переконливіше розкриває його приховані рушійні сили.
