Щоб летіли круки з поля

Ляшків-панків їсти.

Присунулися ближче подорожні.

- Ану, мале, ще почитай.

До пізньої ночі читав хлопець «Тарасову ніч», «Катерину» прочитав так, що аж сльози покотилися, а старша дочка за пічкою у хустку обличчя сховала, щоб не бачили, як плаче.

Єсть на світі доля,

А хто її знає?

Єсть на світі воля,

А хто її має?

- Що воно за книга така? - спитав старий. — Скільки живу, такого не чув.

- «Кобзар» зветься, а написав Тарас Шевченко.

- Ану, візьми папірця, — мовив подорожній, — перепиши мені, хлопче, хоч трохи.

Вранці поїхали собі далі шляхом, додому, а за пазухою заховані були рядки з того дивного «Кобзаря», написані простими рідними словами, про недолю, про неволю, і шепотіли уста:

Високії ті могили, Чорніють, як гори, Та про волю нишком в полі З вітрами говорять.

І полинула чутка по всіх шляхах про дивного кобзаря. І чекали люди його пісень і говорили нишком про волю.

Спасибо, что скачали книгу в бесплатной электронной библиотеке OwnLib.ru

Написать отзыв к книге

Эта же книга в других форматах