— Що сталося з ними? Адже Ви говорите про них, як про минуле, — Чисторосові ставало дедалі цікавіше, адже за лічені хвилини перед ним відкривалося те, що власними силами доріжани дізнавалися б не один рік, а може, й не один десяток років.
— Далі з’явилася річ, яку хотіли мати всі, але ніхто не збирався ділитися нею. Чи то гонми, чи то вари знайшли у горах дімант. Хоча він був врослий у скелю, проте жодної огранки чи шліфовки не потребував. Його назвали Яйце Світу. Ящери й першоістоти швидко збагнули силу цього каменя, який дозволяв створювати найсильнішу магію. А всі тогочасні народи воювали перш за все з допомогою магічних сил, які намагалися підсилити будь-якою ціною. Через цей діамант розміром із яйце птахоящера почалася війна. Спочатку в битві зійшлися карпентери й синкани, й усе це відбувалося в підгірних долинах, де жили вари. Тоді ці білошкірі велети стали на сторону синканів, а лісові демони пішли за карпентерами. Спрагу влади, яку повинен був дати діамант, підживлювали ящери. Змії стали союзниками Півночі, Розписи приєдналися до армії Півдня. Війна тривала десятки років. Згодом карпентери залучили до союзу кіатів, які досі не втручались у цю лиховісну різню. Війна зачепила й поселення есенеїв, які до того часу, крім звичайних містечок і сіл, створили два міста-фортеці, де жили переважно науковці й білі маги. Одне з цих міст — дім Книг на острові Скел посеред Внутрішнього моря великих рівнин. Інше було збудоване на крайньому північному мисі нашої землі й називалося домом Еспріна на честь одного з наймудріших людей цього народу, який оволодів дуже глибокими знаннями і в дечому перевершив магію першоістот. Через кілька років есенеї вже воювали на стороні синканів, і земля перетворилася на суцільне поле битви, — Права потупила погляд, ніби згадуючи ті часи чи уявляючи собі, як мудрі й сильні істоти, осліплені жагою влади, піднімають зброю один на одного, забувши про все інше.
— Чим закінчилась ця війна, хто взяв Яйце? — тихенько спитав Чисторос.
— І одна, і друга сторони намагалися використати природні стихії. Одні палили інших блискавками, заливали потопами, повертали ріки у степ, а гори розсипали по рівнинах, розкривали землю й прикликали вогненні сили, піднімали морські хвилі й ті змітали все навколо, заходячи далеко на суходіл. Землетруси ховали цілі міста під землею, лава палила поселення разом з їхніми мешканцями. Тоді на світ з’явилися ми — Прави. Небесний Отець створив вісім Прав, прекрасних дів, найпрекрасніших зі своїх ангелів, і дав їм владу над стихіями, над природними силами. Кожна Права може жити дуже довго, якщо не вічно, бо вічність — поняття дуже відносне у світі скороминучих речей. Ми розселилися по землі й почали налагоджувати розладнану систему природи. Чаклуни й маги брали щось з одного місця й нарощували його в іншому. Якщо вони влаштовували пожежі й посухи, то в інших краях через це починалися морози, якщо десь починався потоп, то в іншому місці земля розтріскувалася від спеки, бо там припинялися дощі й не було навіть вранішньої роси. Прави зрівноважували все це, повертали стихії на свої місця, борючись при цьому із самими чаклунами, які постійно намагалися нас здолати. Я, як Права Блакитного Снігу, виправляла покручі погоди, повертала хмари в небо, поїла дощами спраглі землі, охолоджувала снігом і кригою розплавлені гірські вершини. Крім мене, на Заході діяла Права Чорної Скелі, на Півночі — Права Морської Піни і Права Небесного Сяйва, на Півдні — Прави Червоного Піску і Чистого Вогню, на Заході — Прави Зеленого Листу й Тихої Ходи. Можливо, десь є й десята, яку ми називаємо Правою Зоряного Часу, але в цьому ніхто не впевнений. Її ніхто не бачив, і вона не була разом з нами. Швидше за все, це наша легенда, яку ми самі собі придумали, бо й наші знання і можливості мають свої межі, на відміну від нашої фантазії.
— Якщо Прави безсмертні, то як Морфід міг хотіти вбити Вас? Він не знав про Ваше безсмертя? — поки всі слухали, зовсім забувши про їжу, Вермига Риболап непомітно навіть для себе доїдав третій шматок смаженини.
— Я не казала, що Прави безсмертні. Ми можемо загинути так само, як і прості смертні. Але не від старості, бо всі свої дві тисячі років я така, якою ви бачите мене зараз. Нас можна вбити певною зброєю, заклятою магією першоістот. А це зовсім не дивина у нашому світі. Тільки вари, онда й майстерність у бою бережуть моє життя. Кожна Права володіє певним видом магії. І хоча ми не можемо використовувати її заради власної користі, все-таки це допомагає у житті, — Чисторос подумав, що господиня розповідає про свої вразливі місця не тільки тому, що це не є секретом для її ворогів, а й тому, що вважає їх, доріжан, якщо не друзями, то, принаймні, союзниками. Це називалося довірою. Вона читала їхні душі своїм всепроникним поглядом і бачила, що зла ніхто із них не носить у серці.
— Війна закінчилась без переможця, — продовжувала Права. — Обидві сторони знищили одна одну. Малі народи першоістот зовсім здрібніли, зненавиділи всіх інших і боролися проти всіх. Уцілілі ящери усамітнились в тих місцях, де їх ніхто не міг знайти. Більшість кіатів загинуло в битвах, а частина відійшла вглиб південних пустель. Есенеї вижили лише в домах Книг та Еспріна. Інші їхні поселення були зруйновані, а мешканці знищені… — господиня зробила паузу й кивнула на страви, які ще парували на столі. — Може, ми будемо їсти і розмовляти? Бо я не збираюся кожних п’ять хвилин підігрівати все це.
— А камінь, діамант? Де він? — Чисторос притягнув до себе хліб і почав різати його на товсті скибки.
— Яйце Світу зникло. Одні кажуть, що його викрали гонми й воно знищило їх своєю силою, інші стверджують, що берегові дракони викинули його в море, а треті говорять, що діамант забрали з собою есенеї в дім Еспріна. Де діамант насправді, не знає жодна із Прав. Бог не наділив нас таким знанням. Ми мали впорядковувати світ, а не оберігати цей найцінніший артефакт.
За столом почався рух. Усі брали товсті скиби хліба, накладали на них м’ясо і тушковані овочі й починали їсти. Доріжани намагалися повторювати манери варів, щоб підлаштуватися до місцевого застільного етикету.
У перервах між пережовуванням їжі (апетит у Прави виявився неабияким!) діва продовжувала розповідати.
— Після першої війни Півночі й Півдня карпентери й синкани практично зникли. Есенеї, щоб підтримувати зв’язок між своїми домами, збудували прекрасну дорогу, вклавши в неї багато своїх знань. Більшість її таємниць досі не розгадана. Саме ця дорога від дому Книг на острові Скел до дому Еспріна на північному мисі й пролягає через вашу долину.
Вигук здивування пройшовся рядами доріжан. Їхню Єдину Дорогу створили не ангели, а земні істоти, люди?
— З часом із допомогою Прав усе ставало на свої місця. Там, де мали рости ліси, вгору потягнулися дерева, де мали шуміти ріки, потекла вода, море повернулось у своє лоно, гори перестали кипіти лавою. Із прабатьківщини есенеїв прибуло ще кілька кораблів з представниками різних народів, які селились у різних долинах нашої землі. Так з’явилися поселення в долині Водоспадників, які досі, як і ви, не знали, що, окрім їхньої, існують й інші землі зі своїми народами. Так у дельті ріки Синкан поселилися гирляни, вправні мореплавці; так заселилися долина Часів, берег Хвильників, маленька долина Крижаної річки в горах, де тепер живуть рипли. Певна частина прибульців розбрелася лісами, давши початок лісовіям і дібровникам. Два флоти із заходу доставили сотні армавірів і талері, які заселили великі рівнини. З армади, яка прибула зі сходу, вийшли коти, які поселились у Червоних горах, на захід від Внутрішнього моря. Ще одна східна флотилія, яка складалася з багатьох великих човнів і плотів з очерету, привезла каракотів, які заселили південні межі рівнин. Частина з них перейшла до кочового способу життя, змішавшись у пустелі з кіатами й давши найчисельніший народ нашої землі. Останні переселенці як зі заходу, так і зі сходу були швидше втікачами, а не мандрівниками, бо несамохіть покинули ті землі, де жили споконвіку. І батьківщину есенеїв, армавірів, талері та ще кількох невеликих народів, і край кіатів, котів і каракотів знищило протистояння магів, які там жили. На ці землі Небесний Отець відправив по дві Прави, щоб тримати в покорі природні стихії. Але Прави спокусилися владою, багатством, розкішшю, вседозволеністю простих смертних і вступили в союз з різними противниками, таким чином почавши війну і між собою. Ці війни на далеких західних і східних землях закінчились однаково. Система природи була невиправно порушена, й море поглинуло обидва материки. Принаймні, так розповідали нащадки тих, хто переселився сюди.
