— Я в змозі, — пробурмотів Перший Чарівник. Томас гнівно потряс кулаком з затиснутими в ньому паперами.

— Зорандер, через твою самовпевненість ми всі загинемо! Одного разу створена, пелена почне рости і поглине все живе! Я вимагаю показати мені книгу, в якій ти знайшов це заклинання. Я вимагаю дати мені її на вивчення. Всю цілком, а не частково!

Чарівник Першого Рангу призупинився і підняв палець.

— Томас, якби книга призначалася тобі, то ти був би Чарівником Першого Рангу і мав доступ в анклав. Але ти не Перший Чарівник і увійти туди не можеш.

Томас почервонів.

— Це не що інше, як просто крок відчаю! Чарівник Зорандер клацнув пальцями. Папери вилетіли з руки старого чарівника, загорілися і перетворилися в попіл, який тут же підхопив вітер.

— Іноді, Томас, єдине, що залишається, — це піти на відчайдушний крок. Я — Чарівник Першого Рангу і зроблю те, що повинен зробити. І крапка. Більше нічого не хочу чути. — Він повернувся і схопив за рукав найближчого офіцера. — Піднімайте рицарів. Зберіть всю кавалерію. Ми негайно вирушаємо в Пендісан Річ.

Офіцер притиснув кулак до грудей і миттєво зник. Інший офіцер, постарший і явно вище рангом, відкашлявся.

— Чарівник Зорандер, чи можу я дізнатися, які ваші плани?

— Цей Анарго, — відповів чарівник, — який є правою рукою Паніза Рала, сіє смерть на нашій землі. Якщо говорити просто, я збираюся посіяти смерть на їхній землі.

— Відправивши рицарів в Пендісан Річ?

— Так. Анарго засів в Конні Кроссінг. З півночі до Пендісан Річ рухається генерал Брайнард. З півдня на з'єднання з ним йде генерал Сандерсон, а з південного заходу наступає Мардейл. Ми прийдемо туди з уланами і приєднаємо до їх сил всю кавалерію.

— Анарго не дурний. Ми не знаємо, скільки при ньому чарівників і взагалі людей, наділених даром, але нам добре відомо, на що вони здатні. Вони не раз змушували нас відступати. — Офіцер ретельно підбирав слова. — Нарешті ми нанесли їм нищівний удар. Чого, по вашому, вони вичікують? Чому просто не заберуться назад в Д'хару?

Зедд уперся рукою в стінку і подивився на величезне місто внизу.

— Анарго обожнює грати. Він задумав відмінний спектакль. Він хоче, щоб ми вирішили, ніби їх втрати серйозні. Пендісан Річ — єдине місце в горах, де армія може пройти швидким маршем. Конні Кроссінг — великий плацдарм, але недостатньо широкий, щоб ми могли швидко маневрувати і затиснути їх з флангів. Він намагається заманити нас у пастку.

Офіцер навіть не здивувався.

— Але чому?

Зедд через плече глянув на офіцера.

— Цілком очевидно, що він сподівається розбити нас у вирішальній битві. Він знає, що ми не допустимо, щоб його армія і надалі загрожувала нам звідти, і йому відомі наші плани. Він сподівається заманити туди мене, вбити і таким чином покінчити з загрозою, джерелом якої є особисто я.

— Отже, — почав вголос міркувати офіцер, — ви вважаєте, що, з точки зору Анарго, гра варта свічок? Зедд знову спрямував погляд на Ейдіндріл.

— Якщо Анарго виявиться правий, він може виграти в Конні Кроссінг всю війну. Прикінчивши мене, він спустить з ланцюга своїх чарівників, які переб'ють наші основні сили, а потім, уже не зустрічаючи серйозного опору, рушить до серця Серединних Земель — Ейдіндріла. Анарго має намір ще до снігів покінчити зі мною, знищити всі наші війська, закувати народи Серединних Земель в кайдани й урочисто вручити батіг Панізу Ралу.

Офіцер спантеличено втупився на чарівника.

— І ви збираєтеся зробити саме те, на що він розраховує, і їдете туди, щоб зіткнутися з ним? Зедд знизав плечима.

— А у мене є вибір?

— Але якщо вам ясний його план, можна хоча б щось зробити наперед.

— Боюся, що не можна. — Зедд зніяковіло махнув рукою і повернувся до Еббі. — У рицарів швидкі коні. Сподіваюся, що ми прибудемо туди вчасно — і тоді покінчимо з нашою справою.

Еббі тільки кивнула. Вона була рада, що її прохання задоволено, і разом з тим їй було соромно від того, що її молитви почуті. Вона обливалася потім від жаху, думаючи про те, що накоїла. Їй то якраз плани д'харіанців були відомі відмінно.

Над висохлими нутрощами, що розкладалися, роїлися жирні мухи. Це було все, що залишилося від призових свиней Еббі. А всю племінну худобу, подаровану батьками їй на весілля, забрали загарбники.

Чоловіка Еббі вибрали батьки. Филип був уродженцем невеликого містечка Лінфорд, де мати з батьком купували свиней. Еббі місця собі не знаходила від хвилювання, думаючи, кого ж батьки виберуть їй в чоловіки. Вона сподівалася, що він виявиться людиною легкої і веселої вдачі й буде здатний з посмішкою зустрічати життєві негаразди.

А вперше побачивши Филипа, вона вирішила, що він самий серйозний чоловік в світі. Його обличчя, здавалося, взагалі не знало, що таке посмішка. І всю ніч після цієї зустрічі Еббі проплакала в подушку з-за того, що їй належить прожити життя з таким похмурим чоловіком.

Тільки потім Еббі зрозуміла, що Филип — дуже працьовита людина і дивиться на життя з веселою усмішкою. Просто в їх першу зустріч він намагався зберігати серйозний вираз обличчя, щоб її батьки не вважали його шибайголовою, недостойною їхньої дочки. Дуже швидко Еббі переконалася, що Филип — чоловік, на якого можна повністю покластися. Коли народилася Яна, вона вже міцно любила його.

І ось тепер життя Филипа, як і життя багатьох інших людей, залежить від неї.

Закидавши могилу матері землею, Еббі встала і обтрусила руки. Огорожа, яку Филип так часто лагодив під цікавим поглядом Яни, була вся переламана. Повернувшись до будинку, Еббі виявила, що двері комори вибиті і все, що могли з'їсти люди і звірі, зникло. Еббі не могла пригадати, щоб в її будинку коли-небудь панував такий безлад.

Це не має значення, сказала вона собі. Тільки б Яна повернулася до неї живою і здоровою. Огорожу можна полагодити. Свиней коли-небудь купити. А ось Яну замінити не можна ніколи і ніким.

— Еббі, — запитав Зедд, озираючись по сторонах, — як вийшло, що твого чоловіка і дочку і всіх інших взяли в полон, а тебе — ні?

Еббі пройшла в розбиті двері, розмірковуючи про те, що ніколи її будинок не здавався їй таким крихітним. До того, як вона потрапила в замок Чарівника, їй уявлялося, що більше її будинку і бути не може. Тут часто звучав сміх Филипа. Присутність чоловіка робило будинок затишним і радісним. А на каміні він вуглиною малював для дочки всяких звіряток.

— Під цією кришкою — льох, — показала Еббі. — Там я і була, коли почула те, про що вам розповідала.

Зедд носком чобота ткнув металеве кільце, за яке піднімалося люк.

— Вони забирали з собою твою сім'ю, а ти сиділа там? І не побігла на допомогу доньці, коли та плакала і кликала тебе?

— Я розуміла, що якщо вилізу, — голос Еббі злетів, — то мене вони теж схоплять. І знала, що єдина надія спаси своїх близьких — перечекати, а потім побігти по допомогу. Моя мати часто говорила, що навіть чаклунка буде повною дурепою, якщо стане діяти сама. І завжди вчила мене спочатку думати, а потім щось робити.

— Мудра порада. — Зедд повісив на цвях продірявлений ківш, а потім ласкаво поклав руку Еббі на плече. — Я розумію, як тобі було важко чути плач дочки, але все ж зберегти витримку і вчинити правильно.

— Твоїми устами говорять добрі духи, — прошепотіла Еббі. Потім вона показала пальцем в ліве вікно:

— Там, по той бік річки Конні, знаходиться місто. Вони забрали Яну з Филипом, а потім повели всіх звідти. У них були й інші полонені, яких вони захопили раніше. Їх військо розташувалося табором на пагорбах за містом.

Зедд підійшов до вікна й кинув погляд на пагорби.

— Скоро, я сподіваюся, цій війні прийде кінець. Добрі духи, нехай вона закінчиться!

Пам'ятаючи попередження Матері-Сповідниці, Еббі ні разу не запитала чарівника про його дочку і загиблу дружину. Всю дорогу до Конні Кроссінг вона розповідала йому про Яну і про те, як дочка її любить. Зараз Еббі думала, що ці розмови, напевно, завдавали йому зайвого болю — адже він при цьому згадував про свою доньку, яку сам прирік на смерть, щоб врятувати життя багатьох людей.