- Мамо! - Вона підхопилася з ліжка. - Що я скажу чоловікові! Тьху! Та це тільки сон! Куди ніч. Іуди й сон!

Однак заснути їй не вдалося. Сон як рукою зняло. З нею щось сталося. Вона немов уперше з "явилася на світ.

Хотілося чогось яскравого, екзотичного, незвичайного. Вона прийняла ванну із сіллю. Вона вдягла свій китайський халат з драконом. Вона намазала нігті криваво-червоним лаком. Вона зварила кави з кардамоном і випила, запиваючи маленькими ковтками крижаної води. Вона замісила тісто і накрутила різних химерних пундиків (хробаки сьогодні не зголодніють). Вона, готуючи рис з овочами, напхала туди конячу дозу спецій кері, імбиру, чорного перцю, коріандру. Вона сіла у вітальні на дивані.

Першим устав Максим найстарший син. Він, як завжди, безшумно ходив по квартирі, щоб нікого не розбудити, трохи накульгуючи. Він зайшов у вітальню і здивувався, побачивши там маму. Марго, немов уперше в житті, розглядала Максима. Довготелесий, тонкокостий, хворобливий підліток з материнським виразом очей, - він єдиний у цьому світі ставився до неї по-материнськи, намагаючись її оборонити від різних проблем, передусім побутових.

- Привіт, мамусю! А що ти тут робиш?

- Привіт, синку. Нічого, так, щось не спиться...

Він хотів був вийти, однак не втримався і сказав:

- Ти така красива, ма.

Марго посміхнулася. Він часто говорив їй це. А зараз, цього ранку, їй особливо хотілося це почути. Бідний мій хлопчику! Як тяжко ти мені дався-ми з тобою стояли одною ногою на тому світі. Але вижили. Зробити тобі каву? - посміхнувся Максим.

- А тобі?

І вони тихенько засміялися.

Двері "хлопчачої" з шумом відкрилися і гупнули об стінку. Це встав середній син Марго - агресивний, нахабнуватий. безумно красивий і самовпевнений Сергій. Якщо він уставав - ніхто вже не мав права спати. Він наче навмисно гупав дверима, брязкав посудом на кухні, голосно розмовляв. Він теж здивувався, побачивши маму о цій порі в китайському халаті на дивані у вітальні. Однак він нічого не спитав.

- Ходімо побігаємо! - запропонував він матері.

- Сьогодні ні.

Сергій підстрибнув до Марго, міцно обхопив за шию і повалив на диван. Вона зарепетувала:

- Іди ти зі своїми телячими ніжностями!

- Ну, я пішов!

І за ним голосно гупнули вхідні двері. Однак через дві секунди він повернувся.

- Ма, шо з тобою?

Майже водночас в кімнату ввійшли "близнюки''. Так Марго називала свого чоловіка і найменшого сина. Обидва Андрійка схожі один на одного, як дві краплі води; вони стояли в дверях, сонні, розпатлані, з волоссям кольору соломи, в однакових шжамках з ведмедиками, в однакових капцях-собачках. Це було так зворушливо!

Вона розглядала усіх з ніжністю і здивуванням. ''Мої мужчинки, - думала вона. -- Мої дітки..."

Прийшовши на робочу, вона побачила на столі червону троянду. Взявши її в руки, вона помітила, що її колір абсолютно такий самий, як колір її нігтів. І її це не здивувало. Вона подивилася на нового колегу і спитала:

- У вас випадково немає на плечі рубця? Він, здається, теж не здивувався.

-Є.

- А від чого?

- Від яничарської шаблі,- пожартував він дуже правдоподібно.

Нарада в шефа була довга і нудна. Всі особливо терпляче й уважно слухали шефа, адже в нього сьогодні деньнародження. Марго дивилася- на абсолютно лису блискучу голову шефа, і їй у голову почали приходити непристойні думки. Кажуть, що його коханка - референтка Леська любить облизувати цю бездоганно рівну площину. Фе, яка гидота! Що це мені сьогодні в голову лізе. Так, так, що він каже? Ага, зосередитися на роботі з клієнтами. Скільки можна пережовувати те саме! Бездогапно-дзеркальна поверхня. Як це йому вдалося? 11і, це йому просто пофортунило. Дуже сексуальна лисина. Тьху ти! Ну що це зі мною сьогодні робитися! Що за напасть! Спокійно... Спокійно... Робота з клієнтами - на першому плані. Це ясно. Кажуть, він робить манікюр і педикюр. Може, він і брівки вищипує? Ану-ну-ну! Ближче, ближче підійди! Так і є. Вищипує. А Леська, до речі, не вищипує. Принципово. Принципово не кладе макіяж. Каже, що красиву полюбити - раз плюнуть, а от нехай її занедбану люблять. Ось так. 1 люблять. От молодець. Чим же вона їх бере? Натурою, тобто природністю. Природою. Щось у цьому є. Міло, ану повернися до мене личком! Для візажиста — табула раса. За що її люблять? Що ж в ній таке? Наче нічого особливого. Але це "наче" оманливе. Вона особлива. А я? Он як на неї дивиться Свєточка. Повна протилежність: сауна, тренажерний зал, масаж, візаж, манікюр і байдужість чоловіків. "І аm Barby-girl!»- це про неї. А я? Хто я?

Здається, закінчилася нарада. Манікюрні жіночі пальчики почали активно нарізати бутерброди, намащувати маслом, ікорочкою, нарізати лимончик, апельсинчик, ковбаску, сирочок, прикрашати' "канапочки" зеленню і тертим вареним яєчком, розкладати одноразові тарілочки і виделочки і чарочки. А Іде що? А це зелені оливки і чорні маслинки (?!).

- З яких це пір у нас на святковому столі .оливки і маслинки?

- Андибер приніс.

Андибер приніс? Марго заплющила очі і пригадала забитий оливками і маслинами рот, і здригнулася.

- Ну як, Марго, тобі співкабінетник?

- Для сєльской мєсності сайдьот...

- Ну, не скажи! Він справжній мужчина,- дала свою оцінку Леська.

- Він такий сексуальний,- сказала Свєточка. "Хвесько Ганжа Андибер!"' - подумала Марго, але вголос сказала:

- Свєта, ну так займися ним!

- Ти мені його віддаєш? - засвітилася вона білозубою посмішкою.

- Ти ж знаєш, я нє по етім дєлам...

- Признаюся чесно, - довірливо почала Свєточка, - я собі вчора розклала карти і бачу: принц на білому коні...

- Тобто Андибер на червоній «Хонді»... - засміялася Леська.

- Не перебивай! Так от: козирний король ліг на козирну даму. Але масть різна - чорна і червона.

Не моя масть. Дама чорна. Трефова. А король -бубновий. Як Андибер.

- Як же вони обоє можуть бути козирними? -поцікавилася Леська.

- Ну, це фігурально. Круті, значить. Так от: бачу масть у дами не моя. Дивлюся - вроді Марго. Гак я і подумала...

- Іди ти... - лайнулася Марго.

- Ні, ти слухай, що було далі. Дальня дорога обом і приємна несподіванка. А далі трефовій любовні клопоти. А королю - сльози.

- Пророчиця ти наша... — нервово засміялася Марго, згадавши рубець від нагайки на чоловічому плечі і повний рот маслин.

*.

Шефове деньнародження відбувалося лише для "свити". Все було дуже благопристойно, за роками відлагодженим планом. Спершу виступила партія романтиків і підлабузників. Пролунало Свєточкине ритуальне голосіння з досить ефектним закочуванням очей під лоба: "Ми Вас так любимо, так любимо!.. Не покидайте нас ніколи!.. Хай Вам Бог дає здоров'ячко... Підкиньте нам на зарплату..." Потім Сидоренковий цап'ячий тенор завібрував, розхитуючи і без того розхитану нервову систему тих. хто мав більш-менш пристойний музичний слух: "Мно-о-о-гая лі-і-і-та!". Потім, коли шеф уже добряче випив, вступила партія скептиків і фаворитів. Ясська промовила тоном строгої цноти, однак за змістом дуже двозначний тост, завершуючи його фразою "За стійкість в і на наших лавах!", від чого шефова лисинка від задоволеніші почервоніла і вкрилася крапельками поту. Марго теж сказала тост, перефразовуючи слова відомого історичного діяча минулого: "Найпаскудніше , що може бути в нашому колективі, - це наш шеф, однак людство ще-досі не мало нічого кращого". Шеф галантно поцілував Марго ручку.

Тобто все йшло за сценарієм. Однак у переломний момент, який віщував плавний перехід до словесних оргій, у кабінет шефа зайшов Андибер. Німа сцена.

У нього був такий вигляд, наче він проскакав на коні чверть України, щоб втрапити на шефове деньнародження, порубавши по дорозі десяток турків, і тепер, смертельно втомленим, але задоволений від того, що таки встиг, не в змозі впоратися зі своїми ногами, що мовби продовжували обіймати конячий круп, переможно дивився на занімілу від подиву й обурення аудиторію. Тобто, одна частина свити здивувалася: що він тут робить у колі наближених, а друга обурювалася з тих самих причин.