– Ти, брехлива курво! – крикнув він їй прямо у вухо.

Біль голкою глибоко встромився їй у голову. Вона зайшлася криком, але цей звук здавався недоречно благеньким, порівняно з його голосом. Тут його руки обхопили її за талію і потягли передпокоєм з такою скаженою швидкістю, що хіба пальці її ніг встигали торкатися килима.

Майнув у голові неясний образ себе-фігурки на капоті автомобіля, що несеться з зірваними гальмами, а тоді вони опинилися в залитій яскравим сонцем кухні.

Джуніор знову скрикнув. Цього разу не від люті – від болю.

Світло вбивало його, підсмажувало його виючий мозок, але він не дозволив йому себе зупинити. Вже було запізно.

На повній швидкості він врізався нею просто в покритий пластиком кухонний стіл. Той буцнув її в живіт, та й сам зсунувся, вгатившись у стіну. Цукерниця з перечницею й сільницею полетіли шкереберть. Утробно пирхнувши, повітря вирвалося з її легенів. Тримаючи її за талію однією рукою, а другою вхопившись за слизьке гадюччя її волосся, Джуніор з оберту швиргонув її на «Колдспот»[15]. Вона так важко тріснулась об холодильник, що з того пообсипалася більшість магнітиків. Лице її сполотніло від ошелешення. Уже кровоточили ніс і нижня губа. Кров яскраво блищала на фоні її білої шкіри. Він помітив її погляд, кинутий на полицю з обробним блоком, де стирчали ножі, і коли вона ворухнулася, намагаючись підвестись, він угородив їй коліном просто межи очі, жорстко вдарив. Щось хруснуло, немов десь у сусідній кімнаті хтось впустив велику порцелянову посудину – либонь, тарелю.

«Отак я мусив би зробити Дейлу Барбарі», – подумав він і, стиснувши долонями її пульсуючі скроні, зробив крок назад. Сльози з його очей бігли йому по щоках. Джуніор уже прокусив собі язика – кров струменіла по підборіддю і капала на підлогу, – але сам він цього не помічав. Занадто могутній біль краяв йому голову.

Ейнджі лежала вниз обличчям серед розсипаних магнітиків, на найбільшому був напис: ЩО ПОТРАПИЛО ТОБІ ДО РОТА СЬОГОДНІ, ЗАВТРА ПРОЯВИТЬСЯ НА ТВОЇЙ СРАЦІ. Він гадав, її вимкнуло, та тут вона раптом судорожно затрусилась всім тілом. Пальці в неї тремтіли так, ніби вона готувалася зіграти якийсь складний пасаж на фортепіано. «От тільки єдиний інструмент, на якому грала ця курва, то шкірна флейта», – подумав він. У неї почали смикатися ноги, а вслід за ними вступили й руки. Здавалося, Ейнджі намагається відплисти подалі від нього. Бач, судороги почалися у чортової сучки.

– Припини! – крикнув він, а коли вона випорожнилась, гукнув: – Перестань! Зараз же перестань мені тут таке робити, курво!

Він упав на коліна, між ногами в нього опинилась її голова, котрою вона тепер билася об підлогу, цілуючи лобом кахлі, як ото роблять верблюжі жокеї, коли салютують своєму Аллахові.

– Припини! Зараз же перестань, курвисько!

Вона почала гарчати. На диво гучно. Боже, а якщо хтось її почує? Що, як його тут злапають? Це зовсім не те, як пояснювати його батькові, чому він кинув навчання (дія, на яку Джуніор все ще не спромігся). Цього разу все може обернутися гірше за врізання на сімдесят п’ять відсотків його місячної норми грошей через ту чортову бійку з кухарем – бійку, на яку його підбурила саме ця нікчемна курва. Цього разу Великий Джим Ренні не зможе обробити шефа Перкінса і всіх місцевих задротів. Цього разу…

Раптом у голові йому намалювалася картина – похмурі зелені стіни штатної в’язниці Шошенк. Йому не можна туди, у нього ціле життя попереду. Але він може туди потрапити. Якщо навіть зараз він заткне їй пельку, все одно може. Бо вона розпатякає все згодом. І її обличчя – воно в неї виглядало значно гірше за лице Барбі після бійки на стоянці – говоритиме само від себе.

Хіба що він заткне її цілком.

Джуніор вхопив її за волосся і допоміг ще прикластися лобом об долівку. Сподівався, що так її цілком відключить, і тоді він зможе завершити… ну, те, як його… але вона ще дужче засмикалась у корчах. Почала бити ногами в «Колдспот», і звідти градом посипалися решта магнітних шильдиків.

Він відпустив волосся і стиснув їй горло. Промовив: «Мені жаль, Ейнджі, так не мусило статися». Але йому не було її шкода. Йому було лише страшно, і боляче, і брали сумніви, що ця її агонія посеред дуже яскраво освітленої кухні взагалі коли-небудь припиниться. Аж пальці в нього вже втомилися. Хто міг знати, що це так важко – задушити людину.

Звідкілясь здалеку, з півдня, долетів гуркіт. Ніби хтось вистрелив з величезної гармати. Джуніор не звернув уваги. Джуніор переймався тим, щоб подвоїти свої зусилля, і врешті сіпання Ейнджі почало слабшати. Десь набагато ближче – в будинку, на цьому поверсі – почувся глухий дзвін. Він подивився вгору, очі широко розплющені, спершу подумав, що то дзвонять у двері. Хтось почув гармидер, і вже прибули копи. Голова в нього розривалася, здається, він потягнув собі пальці, і все дарма. Жахлива картина зринула в його уяві: Джуніора Ренні під конвоєм заводять до суду округу Касл на оголошення звинувачення, і якийсь коп накриває йому голову піджаком.

А тоді він упізнав цей звук. Точно так же надзвонював його комп’ютер, коли пропадала електрика і комп був змушений перемкнутися на живлення від батарей.

Бінь… Бінь… Бінь…

«Сумлінністю комп’ютера і власною уявою я мало сам не засадив себе в тюрму», – подумав він, не перестаючи душити. Вона вже не ворушилася, але він здавлював їй горло ще не менш ніж хвилину, відвернувши вбік своє обличчя, намагаючись уникнути запаху її лайна. Як це на неї схоже – залишити на прощання такий гидкий дарунок! Як це на них на всіх схоже! Ці баби! Баби з їхніми племінними хазяйствами! Не що інше, як порослі волоссям мурашники! І вони ще кажуть, ніби всі проблеми від чоловіків!

Він стояв над її скривавленим, обісраним і безсумнівно мертвим тілом, не тямлячи, що йому робити далі, коли з півдня віддалено долинув новий гуркіт. Не гарматний; занадто потужний. Щось вибухнуло. Може, врешті розбився гарнюній літачок Чака Томпсона? А що, цілком можливо; в такий день, коли ти був збирався декого просто вилаяти – зробити деякий втик, і не більше, а вона довела тебе до того, що ти був змушений її вбити, – будь-що могло трапитися.

Завила поліцейська сирена. Джуніор був упевнений: це по його душу. Хтось зазирнув крізь вікно і побачив, як він її душить. Це його спонукало до дії. Він кинувся через передпокій до вхідних дверей, дістався вже до рушника, збитого ним з її голови тим, першим, ударом, і зупинився. Вони ж прямують саме сюди, вони так завжди роблять. Під’їдуть просто під передні двері, яскраві спалахи їхніх нових світлодіодних мигалок лупитимуть стрілами болю в уразливе м’ясо його мозку…

Він розвернувся й знову побіг до кухні. Подивився вниз, перш ніж переступити тіло Ейнджі, бо не міг утриматися. У першому класі вони з Френком іноді смикали її за кіски, а вона показувала їм язика і корчила гримаси, скошуючи очі до перенісся. Тепер її очі вибалушилися з очниць, немов старовинні скляні ігрові кульки, а рот був заповнений кров’ю.

«Це я зробив? Невже насправді я?»

Так. Саме він. І навіть одного цього побіжного погляду було достатньо, щоб пояснити чому. Через оті її падлючі зуби. Через оті її страшелезні ікла.

До першої приєдналася друга сирена, потім третя. Але вони віддалялися. Слава Христу, вони віддалялися. Вони прямували на південь, туди, звідки були долетіли звуки бомбового гуркоту.

Попри це, Джуніор не став баритися. Він, крадучись, подолав заднє подвір’я Маккейнів, сам не усвідомлюючи, що тому, хто міг би його побачити, він просто в очі кричить, що чимось завинив (ніхто його не побачив). За рядком помідорів Ладонни стояв високий дерев’яний паркан, а в нім хвіртка. При ній навісний замок, але він, розімкнутий, висів на штибі. У свої дитячі роки, іноді вештаючись тут, Джуніор ніколи не бачив його замкненим.