Лише в 1073 році, згідно з дослідженням архієпископа Чернігівського Філарета, вперше в ростовській землі з’явився єпископ-грек Леонтій і спробував проповідувати християнство серед фінського етносу. В ростовській землі 1073 року він не знайшов ні єдиного християнина, який би його підтримав. Укотре серед безсумнівних фактів історії знаходимо незаперечні докази:

1. До 1073 року на території мерянської землі не помічено присутності слов’ян. Усі язичники, що повстали проти Леонтія, належали до "заблудлої чуді". Фінський етнос ростовсько-суздальської землі християнську релігію до кінця XI століття не сприймав.

2. До 1073 року на території ростовсько-суздальської землі не було князя Рюриковича. Навіть більше того — на тій землі була відсутня будь-яка князівська адміністрація. Тому що по ста роках християнства в Києві серед Рюриковичів не існувало князів-нехристів.

3. Усе це, та логіка подій 1073 року в мерянській землі приводять до висновку; на період 1073 року так звана ростовсько-суздальська земля не входила — і не могла входити — до складу єдиного Великого Київського князівства. Усі вигадки про входження країни Моксель (ростовсько-суздальської землі) до Київської держави з 882 до 1073 року суперечать елементарній людській логіці і є звичайними російськими вимислами, або, як говорив М. М. Карамзін, — "доважком брехні, яким так наповнена історія". Особливо — московська. Нагадаю: про боротьбу мерян із першими представниками християнської проповіді говорили й класики російської історії. Ось слова академіка В. Ключевського:

"Сліди цієї релігійної боротьби зустрічаються у двох стародавніх житіях древніх... святих, що належать до другої половини XI ст., єпископа Леонтія та архімандрита Авраамія (Ростовського. — В. Б.): із житія першого, ростовці затято протистояли християнству, прогнали двох перших єпископів Феодора та Іларіона й умертвили третього — Леонтія" [8, с. 43].

Ми вже говорили про всіх трьох. Цікавий життєвий шлях нового героя — Авраамія Ростовського — пояснює процес започаткуання прийняття християнства фінським етносом. Зокрема — мерянами. Пізніші "Житія російських святих" змішують Авраамія Ростовського з Авраамієм Чухломським, подвижником XVI ст." [9, с. 92].

Однак плутати не варто. І мер я, і мордвсц і чухлома, кожне із цих фінських племен у свій час мало свого, по суті, першого носія християнства — Авраамія. Служіння Богу Авраамія Ростовського відбувалося, скоріше за все, у 1080—1120 роках. Цілком імовірно, що він був одним із тих діток-мерян, яких навчав грамоті й хрестив єпископ Леонтій. Тобто, якщо виходити з логіки подій, які відбувалися в мерянській землі в другій половині XI століття, то Авраамій Ростовський народився орієнтовно в 1062—1065 роках. Підтвердження тому — слова професора Д. О. Корсакова; "Авраамій був засновником, призвідником Монастирської колонізації,.. Святий Авраамій був тубілець, місцевий житель Ростовської області. Він навчений був... грамоті і з юних літ виказував схильність до самоти, до споглядального життя. Залишивши рідний дім, він пішов до лісу і побудував собі біля озера Неро (!) відокремлену хатину... Леонтій заманював до себе дітей язичників ласкою та пригощаннями. Авраамій учить їх грамоті... Авраамій засновує монастир... Тридцять років проводить Авраамій у своїх апостольських подвигах, піддаючись небезпеці з боку язичників, переслідуваний наклепом і заздрістю” [9, с. 93—94].

"Язичники не раз збиралися пограбувати й спалити монастир Авраамія, але він енергійно йшов своїм апостольським шляхом... Він ревно проповідував Християнство... Святий Авраамій, як і святий Леонтій, намагався насамперед діяти на язичницьких юнаків. Він учив дітей грамоті й хрестив їх. Багато хто з учнів Авраамія постригся в ченці в його монастир..." [9, с. 93].

Саме з мерянина Авраамія починає зароджуватися християнство серед племені меря. Сторонні єпископи лише кинули християнську іскру в мерянське середовище, а саму християнську релігію поширили серед фінського етносу не сторонні слов'яни, а саме мерянське населення. Довгою та завзятою працею. Вочевидь, до XII століття серед фінських племен відбувалося розшарування суспільства на бідних і багатих, на сильних і слабких. І звичайно, християнська релігія в першу чергу підбирала слабких духом і бідних, які шукали в новій релігії захисту і порятунку.

Як розповідає збірник "Житія святих Ростовської землі", теля вбивства єпископа Леонтія кілька років представників церкви не було. Другим владикою, який з’явився в середовищі мерян, був єпископ Ісайя, що також став святим Російської православної церкви. "Він знайшов у Ростові людей "новохрещених" (єпископом Леонтієм. — В. Б.) і ретельно взявся за свій апостольський подвиг, "напоюючи нетвердих у вірі, як новонасаджений виноград, своїм ученням", — мовить його житіє" [9, с. 92].

Найімовірніше, знаменитий мерянин Авраамій Ростовський став тим "новохрещеним", якого серед деяких інших "знайшов" новий єпископ, і був першим учнем єпископа. Саме від Ісайї Авраамій перейняв церковний досвід і релігійні обряди.

Разом вони заклали в лісі монастир, куди заманювали мерянських дітей. Після смерті Ісайї (очевидно, він теж був убитий) у 90-му році на чолі християнського життн мерянсь кої землі залишився архімандрит Авраамій. До речі, зверніть увагу: єпископ Ісайя не міг висвятити Авраамія в сан вище архімандрита. Тому не одержав Авраамій Ростовський єпископського сану. А далі, як уже мовилося, довгих "тридцять років проводить Авраамій у своїх апостольських подвигах".

Що цікаво: ні російська історія, ні "Житія святих Ростовської землі" не знають більше єпископів, які б відвідали ростовсько-суздальську землю з 1090 до 1150 року. Жодного — за довгих 60 років! Більше півстоліття! Лише за Юрія Довгорукого в країні Моксель з’явився єпископ.

Церква, утративши з двома першими єпископами людей, на довгі роки припинила свою місію із залучення фінських племен у християнство. Як видно, результати діяльності єпископів Леонтія та Ісайї не виправдали витрат церкви. ні матеріальних, пі моральних. Необхідно розуміти: кожного єпископа, який вирушав У мерянську землю, супроводжувало кілька рядових священиків і обслуга. Всі вони, скоріше за все, розділили долю єпископів.

Подумайте, шановні читачі: якби Ростовсько-Суздальска земля наприкінці XI століття була частиною єдиної Київської держави з єдиною Київською митрополією, — залишили б держава і митрополія частину своєї землі та частину свого народу на довгі 60 років без управління і релігійного піклування? Цілковитий абсурд! Позаяк Київська держава на той час була в зеніті сили і слави.

Подібні абсурди супроводжують московську історію повсюдно. "Доважки брехні" завжди вели до абсурду і облуди.

"Безпосереднього спадкоємця святого Ісайі в Ростові, окремого єпископа цієї землі після нього ми не бачимо... Юрій Довгорукий... У його час Християнство... утверджується в Ростовсько-Суздальській області. Сучасним йому єпископом цієї області є Нестор" [9, с. 94].

Таку справжню картину мерянської землі, піддавши комплексному аналізу безсумнівні факти і події протягом

XI століття, спостерігає незалежний експерт.

Пропоную зафіксувати факти, які засвідчили відсутність у мерянській землі князівської влади, починаючи зі знаменитого 988 року до не менш знаменитого 1137 року. Отже:

988 рік. — Під ту пору, згідно із "загальноросійським літописним зводом", у Ростов і Муром нібито направилися князі Борис і Гліб. Як довів професор О. О. Шахматов, це твердження — звичайний вимисел російської історії, "вставка"-фальсифікація наступних часів. Давній київський літописець Нестор стверджував інше: Борис одержав престол від батька Володимира Великого у Володимирі-Волинському, а Гліб залишився при батькові, як малолітній. Вигадка про Бориса і Гліба — фальшивка російської історії в частині, яка стосується князювання в мерянській і муромській землях.