"Ми вже бачили, що символічні зображення рук, лап і кілець ліпилися з глини, але не обпалювалися, тоді як глиняний ідол був обпалений. Отже, Меряни... вміли обпалювати глину, імовірно, свідомо не обпалювали деяких предметів... Та ж розбіжність в обробці глини існує і щодо посуду, знайденого в могилах: один виготовлено від руки, 48 грубо і геть неправильно, тоді як інший обпалено, навіть прикрашено візерунками" [4, с. 111].
Скоріше за все, у IX—X століттях меряни ще не вміли обпалювати глину. Маленький ідол і якісні посудини були привізними. Позаяк статуетка ідола була знайдена в одному екземплярі, притім — у розритому скарбі, а не в могильних розкопках. Що дуже характерно.
Важливо відзначити повсюдне носіння мерянами ножів різного типу. І це також зрозуміло: навколишні ліси постійно становили небезпеку для людини.
"Розкопка курганів довела, що ножі постійно носили не лише чоловіки і жінки, але навіть і діти... Ножі належать до числа таких знарядь, які слугують не тільки для домашнього вживання..." [4, с. 114].
Меряни вільно користувалися вогнем, висікаючи його із кремнієвого каменю. "Огнива були зі сталевої смужки, більш-менш товстої, із загнутими кінцями... для привішування до пояса".
У мері були розвинені такі види людської діяльності, як полювання й рибальство. Слід гадати, що саме ці два види занять у IX—XIII століттях були головними джерелами існування цього народу.
"Полювання поставляло Мерянам хутра для одягу і для торгівлі та м’ясо для їжі... Для полювання слугували ті ж знаряддя: сокири, списи і стріли, що й для війни.
Розташування мерянських поселень на березі рік і озер з раннього часу мусило звернути увагу місцевих мешканців на рибний промисел. За свідченням арабських письменників, знаємо, що... предметами торгівлі східних народів з Мерею були гарпуни й багри; крім відкриття таких гарпунів і багрів у курганах, також інші предмети довели існування рибного промислу в Мерян.
а) Гарпуни і багри..; б) Гачки..; в) Голки для плетіння сіток" [4, с. 117—118].
Ми вивчили коротко питання про мерянське житло, ознайомилися з одягом і прикрасами мері, поглянули на побут і звичаї давнього народу. Перед нами не стояло завдання вивчити все це досконало. У кого є таке бажання, той може звернутися до воістину великої праці графа О. С. Уварова "Меряни та їхній побут за курганними розкопками".
Закінчуючи розділ, хочу ще раз нагадати слова археолога:
"Подібно до багатьох язичницьких народів, Меряни мали звичай класти в могилу улюблені речі покійника... Чимало таких різнорідних речей розкривають нам тепер у всіх подробицях не лише всі частини вбрання, а й навіть всі речі домашнього побуту Мерян" [4, с. 3].
Завдяки цьому стародавньому звичаю, археологові О. С. Уварову вдалося відновити правду про проживання мері на древній "Залешанській землі" протягом VII—XVI століть. Проживає мерянський народ на своїй споконвічній землі й нині.
Лише зі злої вигадки своїх правителів меряни протягом століть міняли своє древнє ім’я, сіючи смуту серед людей. Однак це завжди був той самий давній народ: меря — моксель — московити — великороси.
З
Не варто гадати, що граф О. С. Уваров ставив перед собою завдання очистити російську історичну науку від згубного "доважку брехні". Звичайно, ні! Граф був відданим сином матері-імперії. Він служив імперії вірою і правдою, тож навіть гадки не мав що-небудь відкидати.
Однак необхідно пам’ятати: ще з петровських часів у Росії існували дві взаємовиключні теорії походження Московської держави. Перша, так звана норманська (варязька) теорія, і друга— слов’янська. Я не буду в нашій книзі глибоко вникати в це питання. Можна написати не один том про те, як безкомпромісно "схрещували шпаги" російські історики. І одні, й другі в значній частині своїх міркувань спиралися на брехню та вигадки. Перші стверджували, що так звану "російську державність" принесли й поширили на Київ і Москву варяги. Вони, мовляв, очолили державу і створили правлячий клас. Оскільки сторонніх норманів було багато, згодом, осівши в Московії, дружинники-нормани створили еліту держави — боярство, яке перетворилося на російське дворянство. Другі, слов’янофіли, подібну теорію начисто відкидали. Вони стверджували, що саме слов’яни, вчинивши "перетік" у Московію "трьома шляхами", повністю витіснили з тих земель фінські племена й створили Московську державу. Ця історична гризня була тривалою і тяглася з XVIII до початку XX століття. Лише "пани-більшовики", прийшовши до влади, поставили в цій суперечці остаточну крапку. Вони підтримали слов’янофільську теорію та почали її "подальше вдосконалення", запустивши міф про "три братні народи". Хоча ця, уже нова, "теорія", ніяк не заважала "російському братові" протягом XX століття переполовинити двох інших "молодших братів" — українців і білорусів.
Утім, це тема іншої розмови.
Отже, повернімося до російського археолога О. С. Уварова. Ми пам’ятаємо, що граф мав тюркське коріння. Зрозуміло, що слов’янофільська "теорія" ніяк не могла імпонувати графові. Та й навчаючись у Німеччині й Італії, О. С. Уваров, природно, не міг мати виключно слов’янофільські уявлення про історію своєї країни. Вивчивши праці археолога, можна сміливо стверджувати, що О. С. Уваров дотримувався так званої "змішаної теорії". Це коли і "варяги живі", і "слов’яни цілі". Ось як це подано в археолога:
"З початком літописання починається тісний зв’язок Мері зі слов’янськими племенами, і співучасть її в закликанні Варягів". І ще: "прикордонне змішання різних народностей було першим ступенем до якнайшвидшого й найближчого ослов’янення всього Мерянського народу..." [4, с. 17].
Дотримуючись "змішаної теорії", граф не вважав за потрібне запускати у свої археологічні дослідження "доважок брехні" про "слов’янське минуле Мерянської землі". У цьому не було резону. Бо, як розумів О. С. Уваров, державність як Новгорода, так і мерянської землі насадили "Варяго-Руси". До речі, "теорія про Варяго-Русів" — це виключно катерининська думка, яку вона виклала у своїй праці: "Міркування про проект історії Росії XVIII століття”, написаній власноруч, котра збереглася в чорновому оригіналі".
Міркування датовані 1785 роком. Не будемо цитувати Катерину II, цю родоначальницю великої містифікації російської історії. Подамо лише думку, запозичену графом О. С. Уваровим у Катерини II:
"На початку X століття Новгородці підкорили своєму впливу фінські племена, які мешкали від них на схід, з’єднали в одне спільне громадське життя, залучивши і їх до закликання Варяго-Русів, і, нарешті, всі разом підпали під панування північних (норманських. — В. Б.) прибульців" [4, с. 50].
Тобто О. С. Уваров, дотримуючись подібної точки зору на історію Московії, не мав потреби вносити "доважок брехні" у свої дослідження. Через це його праця має для історії першорядне значення. В його вихідному матеріалі не подається звичайного російського "доважку брехні". Хоча окремі висновки та посилання, зроблені графом, все-таки начинені цим злом.
Розкопавши та дослідивши останки тисяч могил, О. С. Уваров ніде не знайшов ознак слов’ян. І навіть до останків "норманів" можна віднести одиничні поховання.
У мерянських могилах IX—XII століть не було виявлено жодних ознак іншого етносу. Вони всі цілком тотожні. Тому археолог змушений був визнати цю всуціль мерянську ідентичність і поставити перед собою здивоване запитання про "норманів". Послухаймо О. С. Уварова: "Ми бачили, при вивченні обрядів поховання та при описі характерних ознак мерянського одягу, що всі кургани мають той же загальний характер і що всі вони лише в мінімальних деталях відрізняються один від одного. Суцільна одноманітність, що доходить типової незмінюваності у всіх подробицях, не може існувати за такої численної кількості курганів, хоча й одного народу, але поширеного на великому просторі. Скрізь помітні розходження, що пояснюються різним майновим станом похованих, але загальний характер могил і характерний стиль виявлених предметів постійно залишаються ті ж самі; тому постає запитання: де ховали Норманів або інших іноземців, котрі так часто заходили до Мерян?" [4, с. 61].
