Наблизившись до машини, Марадона посмикав дверцята, які виявилися незамкненими, тоді відчинив капот і від’єднав одну клему від акумулятора. «Копійка» ображено писнула й якось зразу осіла. Марадона заспокійливо поплескав її по боці й захряснув капот. Зробивши свою чорну справу, він іще раз озирнувся на хату й побіг тим самим шляхом назад.

Повернувся він уже на мотоциклі, але не став під’їжджати до хвіртки, а зупинився в кінці вулиці і здалеку вдоволено спостерігав, як троє людей — двоє чоловіків і одна жінка — бігають довкола машини, яка не хоче заводитись. Марадона дочекався, доки вони здогадаються підняти капот і зазирнути всередину, і полегшено зітхнув. Робочий день його починався навдивовижу вдало. Тьху-тьху-тьху, і надалі все йтиме в тому ж темпі… Трійця вже розсілась у машині й готова була вирушати.

Мало хто б повірив, що у Марадони, такого недолугого на вигляд, може бути такий чудесний мотоцикл — сучасний, тихий і слухняний. Тільки-но «копійка», пихкаючи та кашляючи, від’їхала від хати, мотоцикл коротко диркнув й одразу ж загудів неголосно й рівно, наче хотів вибачитися за оте несподіване «дир-р-р».

Не знати коли на вершникові опинився чорний шолом, трохи припалий пилом, як і сам мотоцикл, який мало вирізнявся серед інших транспортних засобів на вузьких і здебільшого занедбаних вулицях містечка Рябокінь, і тільки чуйне вухо й гостре око зі звуку мотору і з виду окремих деталей мотоцикла могли спостерегти, що за чудо-машина петляє поміж горбів і ям ґрунтівки, задля годиться присипаної гравієм.

«Копійка», яка підскакувала на кожній нерівності дороги та скреготала, не помічала «хвоста». Зрештою, і помітити його було важко: Марадона незбагенним чином ще жодного разу не впустив потрібну машину з очей, але сам на очі не потрапляв і примудрявся весь час триматися в тіні. Виїхавши на ширшу вулицю, що вела вже за місто, він хвацько крутився між машинами, але дивна річ: жодного разу не порушив правила дорожнього руху.

Хвилин десять їзди Марадона радів приємній пригоді, яка впала йому на голову неждано-негадано завдяки чуйному ставленню начальства, але в якийсь момент райдужний його настрій вивітрився. Марадона зосередився. Він відчував незрозумілу тривогу, але ще не збагнув, звідки походить оте щемке передчуття небезпеки в серці, яке ніколи його не зраджувало. Ще один поворот — і невідь-звідки на дорогу просто перед його носом вигулькнув масивний джип, ледь не підрізавши мотоцикл і не перекинувши, а тоді на всі колеса полетів наздоганяти «копійку». Ні, сумнівів тут не могло бути: джип націлився на ту ж машину, що й сам Марадона.

Вправний мотоцикліст, у якому прокинувся азарт мисливця, кілька хвилин задоволено спостерігав, яких зусиль коштує джипу не відстати на вузькій дорозі від «копійки», і з хвилини на хвилину очікував, що трійця в переслідуваній машині таки запримітить оте здорове страховисько з затемненими вікнами. Але минула хвилина, друга, і вдалині навіть уже можна було вгледіти лісок, а «копійка» виявляла злочинне недбальство до власної безпеки: ніхто з трійці не озирнувся назад, і навіть водій, якщо й зиркав у люстерко заднього огляду, нічого дивного там не помічав. Марадона натиснув на газ і наблизився впритул до джипа, щоб краще роздивитися номер.

Закарбувавши номер у пам’яті, Марадона стишив біг мотоцикла й кілька разів кинув рвучкий погляд на будинки обабіч вулиці — і зрештою запримітив те, що його цікавило. Зупинивши мотоцикл, він одним рухом скинув шолом і пожбурив його на сидіння, і шолом, який мав одразу ж злетіти з сидіння й котитися крутою вуличкою до самого низу, дивовижним чином зачепився за ручку керма й застиг.

Марадона ж у цей час перебіг на другий бік вулиці й уже тиснув на кнопки синього телефону-автомата. У щілині стирчала картка, а у віконечку висвітлювався загрозливий напис, що грошей стане хіба на одну хвилину місцевих розмов.

— Це я, — захекано сказав Марадона у трубку. — Слухай, дивна справа: за ним ще один «хвіст». Темний джип, номер… записуй… — Марадона на мить заплющив очі, викликаючи з пам’яті потрібний набір букв і цифр. — їдуть по Степана Бандери, вже майже на виїзді з міста. Бий мене вража сила, якщо зрештою вони не опиняться на тому старому тартаку… Ага…

Тут телефон-автомат сердито писнув і розірвав розмову, й у віконечку висвітився напис, який звучав приблизно як «бувай здоровий, приходь іншим разом із грішми». Не відомо навіщо Марадона витягнув зі щілини використану картку й запхнув собі до задньої кишені штанів. Перетинаючи вулицю, він подумки вже заводив мотоцикл, і той, наче вмів читати думки господаря, виструнчився й завівся від одного дотику.

Марадона добряче газонув, і мотоцикл рвонув уперед, бризнувши з-під коліс дрібним шутером. Якби хтось завдав собі труду спостерегти його збоку, то не міг би не зітхнути з заздрості, бо прекрасний мотоцикл вітром летів над шляхом, в повороти входив так, ніби для них і народився, а перешкоди обминав чітко, наче вони самі поступалися йому дорогою. Три хвилини — і він надолужив згаяний час, і попереду вже виднівся масивний зад джипа. «Копійки» ще видно не було, та Марадона не мав сумнівів, що з цього приводу нема потреби тривожитися: «копійка» з’явиться у відведений їй час.

Тим часом кавалькада заглибилась у ліс. Поодинокі машини, що ще траплялися на дорозі, тепер здебільшого рухались у зворотному напрямі, поспішаючи з лісу назад, у Рябокінь. Ще зовсім трошки, і дорога цілком знелюдніла, а кавалькада, що її вела брудно-біла «копійка» з гостроносим натхненним хлопчиною за кермом, зупинилась на роздоріжжі, кілька секунд поміркувала й повернула праворуч. Марадона вдоволено посміхнувся: чуття не підвело його. І переслідувані, і переслідувачі прямували до занедбаного тартаку.

Джип трохи відстав і мав вигляд дещо розгублений. Ловкий мотоцикл майстерно ховався від нього за деревами й задоволене муркотів.

Недоїжджаючи до тартаку, «копійка» зупинилась, мотор змовк. Трійця обережно вилізла з салону й попрошкувала за гостроносим хлопчиною углиб лісу й досить скоро вперлась у паркан. Хлопчина показав на грубу гілляку, чиєю допомогою він, вочевидь, уже мав нагоду якось скористатись, і трійця перелізла у двір, і навіть маленька рудокоса жінка моторно перестрибнула через паркан, не давши змоги чоловікам підтримати її й виявити свої чоловічі переваги.

У той час, коли трійця перелазила через півзогнилі колоди й наближалася до старенької будівлі контори, а за нею назирці рухалося двійко рум’яних коротко стрижених парубків, вдягнених у чорні пальта й важкі черевики. Марадона, який, попри свій вайлуватий вигляд, абсолютно безшумно й непомітно опинявся щоразу в найкращому для спостереження місці, побачив, як бічні двері контори відчинились і звідти вийшов горбун у сірому плащі. Марадона застиг на місці, боячись видати себе хрустом гілки абощо.

Горбун бачив, як до контори наближалися троє, які понад усе старалися бути непомітними, але виявляли в тому замало вправності. Бачив горбун також, що за трійцею навшпиньках рухалися двійко переслідувачів, й у горбуна на лиці намалювалося щось на кшталт задоволення, змішаного з іронією.

Дочекавшись, поки трійця по черзі зазирне у вікно, а тоді обережно відхилить двері контори, щоб вервечкою зайти досередини, горбун потер руки і помалу почовгав геть.

Розділ XII

ПАСТКА

Другу ніч поспіль одним-один ночував у готелі Юрась Булочка.

Зрадниця Ліна, лишень ступила на поріг Орестової хати, якось миттєво зжилася з нею і вже не хотіла виїжджати. Ніжно притискаючи до серця жовтооке кошеня, вона щось лагідно вуркотіла, а що кошеня теж муркотіло на весь свій котячий голос, хатою розливалася колисанка, від якої навіть здоровезний ньюфаундленд Хованець кілька разів позіхнув, примостив собі голову на лапи й задрімав.

Орест запарював чай і метушився по хаті, а в Юрасиковому серці закипало почуття невтолимої образи на долю: він бачив, як Ліна скоса спостерігає за Орестом і як збентежено вона пестить кошеня, начеб хоче щось приховати сама від себе. Юрась повільно зняв з гачка куртку, так само повільно вдягнув, тихо й чітко попрощався, в душі очікуючи, що Ліна не дозволить йому піти, але старша колега тільки неуважно кивнула. Орест же навіть не помітив його зникнення.