– Виходить, ви також лицар, – приголомшено мовила я.

– Так, – стисло відказав Волтер.

– І за рангом – вищий за Хенкока. А як щодо Гелоугласа? – Присутні в цій кімнаті були пов’язані надто складною системою перехресних шарів вірності й васальної залежності. І я похапцем намагалася вибудувати їх у зрозумілу структуру, яку можна було б застосовувати собі на користь.

– Я вищий рангом за будь-кого у цій кімнаті, за винятком вашого чоловіка, мадам, – застеріг Рейлі. – І це стосується й вас.

– Ви не маєте наді мною влади, – відказала я. – Яку саме роль відіграєте ви, Волтере, у родинному бізнесі де Клермонів?

Глянувши поверх мене, Волтер зустрівся з Метью поглядом своїх розгніваних блакитних очей.

– Вона завжди така?

– Майже, – сухо мовив Метью. – До цього треба призвичаїтися, і це займає певний час, але мені це подобається. І тобі сподобається – з часом.

– У моєму житті вже є одна надто вимоглива жінка. І мені не потрібна іще одна, – пирхнув Волтер. – Знайте, господине Ройдон, що я керую відділком Ордену в Англії. Метью не може цього робити, зважаючи на його посаду в Конгрегації. Решта членів родини також зайняті на інших посадах та в інших справах. Або відмовилися. – Волтер кинув погляд на Гелоугласа.

– Значить, ви – один із восьми провінційних володарів і підкоряєтеся безпосередньо Філіпу, – задумливо сказала я. – Дивно, що ви не дев’ятий лицар. – Дев’ятий лицар був у Ордені таємничою фігурою, і його особа приховувалася від усіх, за винятком представників найвищого ешелону.

Рейлі вибухнув таким потоком лайки, що П’єр перелякано роззявив рота.

– Ти приховуєш від своєї дружини той факт, що є шпигуном та членом Конгрегації, зате розкриваєш перед нею найпотаємніші справи нашого братства?!

– Вона попрохала – я й розповів, – відповів Метью, недовго думаючи. – Але, гадаю, ми вже достатньо поговорили сьогодні про Орден Лазаря.

– Твоя дружина на цьому не зупиниться. Їй захочеться дізнатися більше, і вона йтиме по сліду, мов мисливський пес. – Рейлі схрестив руки на грудях і невдоволено скривився.

– Гаразд. Чудово. Якщо вам вже так хочеться знати, то дев’ятий лицар – це Генрі. Його небажання навернутися у протестантизм робить його вразливим до звинувачень у зраді тут, в Англії, а у Європі він є легкою здобиччю для кожного невдоволеного, що бажає побачити, як її величність злетить із трону. Філіп запропонував йому цю посаду, щоб захистити його від охочих скористатись його довірливою натурою.

– Генрі – бунтівник? – Я отетеріло поглянула на доброго гіганта.

– Я не бунтівник, – твердо відповів Генрі. – Але захист із боку Філіпа де Клермона вже не один раз урятував мені життя.

– Граф Нортумберлендський – чоловік сильний і впливовий, Діано, – тихо озвався Метью. – І це робить його цінним пішаком у руках нечесного й безпринципного гравця.

Гелоуглас прокашлявся.

– Може, облишимо розмову про орден і повернемося до більш нагальних справ? Конгрегація звернеться до Метью, щоб він угамував ситуацію в Бервіку. Королева ж навпаки – бажатиме, щоб він її іще сильніше роздмухав, бо допоки шотландці займатимуться відьмами, вони не матимуть часу, щоб задумати якесь безчинство в Англії. Тим часом проти дружини Метью були висунуті звинувачення у неї вдома в тому, що вона – відьма. А батько викликає його до Франції.

– Господи, – мовив Метью, потираючи своє перенісся. – Яка жахлива плутанина!

– І як ти пропонуєш її розплутати? – суворо спитав Волтер. – Гелоугласе, ти кажеш, що Філіп не зможе сюди приїхати, але я побоююсь, що Метью також не слід повертатися до Франції.

– А ніхто й не казав, що мати трьох володарів та одну дружину – це легка справа, – в’їдливо зауважив Хенкок.

– Тож якого диявола ти обираєш, Метью? – спитав його Гелоуглас.

– Якщо Філіп не отримає невдовзі монети, вкарбованої в печатку моєю рукою, то неодмінно приїде сюди шукати мене, – глухо буркнув Метью. – Це випробування на вірність. А мій батько любить випробування.

– Твій батько в тобі не сумнівається. І це непорозуміння проясниться, щойно ви зустрінетеся, – сказав Генрі. Коли Метью йому не відповів, Генрі продовжив, не даючи запанувати тиші. – Ти постійно кажеш мені, що я мушу мати власний план дій, інакше ризикую бути втягненим у хитрі плани інших людей. Скажи нам, що робити, і ми про це потурбуємося.

Та Метью знову не відповів, мовчки перебираючи варіанти і відкидаючи їх один за одним. У когось іншого пішло б кілька днів, щоб проаналізувати можливі ходи і контрходи, але Метью впорався з цим за кілька хвилин. На його обличчі було мало ознак внутрішньої боротьби, але посіпування м’язів на плечах та задумливе погладжування рукою волосся свідчили про інше.

– Я поїду, – сказав нарешті він. – Діана залишиться тут із Гелоугласом та Хенкоком. Волтеру доведеться вигадати якесь пояснення для королеви, щоб вона нічого не запідозрила. А я тим часом займуся Конгрегацією.

– Діані не можна залишатися у Вудстоці, – твердо заявив йому Гелоуглас. – Тільки не зараз, коли Кіт підбурює селян, поширюючи плітки і сіючи сумніви. За твоєї відсутності ані королева, ані Конгрегація не матиме ніякої зацікавленості в тому, щоб уберегти твою дружину від магістрату.

– Ми можемо поїхати до Лондона, Метью, – енергійно запропонувала я. – Поїхати разом. Це ж велике місто. Там буде надто багато відьом, тому мене ніхто не помітить – відьом, які не бояться сили, яку я маю. А ще там буде достатньо посланців, аби повідомити твого батька у Франції, що ти – цілий і неушкоджений. Тобі не треба буде їхати. «Тобі не доведеться знову бачитися з батьком», – подумки додала я.

– Лондон! – пирхнув Хенкок. – Та ви там і три дні не протягнете, мадам. Ми з Гелоугласом натомість відвеземо вас до Уельсу. Ми поїдемо до Абергавені.

– Ні, – заперечила я, не відриваючи погляду від кривавої крапельки на шиї у Метью. – Якщо Метью поїде до Франції, то я поїду разом із ним.

– Нічого подібного. Я не збираюся тягнути тебе через країну, де вирує війна.

– Із приходом зими війна дещо вщухла, – зазначив Волтер. – Може, і дійсно було б найкраще відвезти Діану до Сеп-Тура. Мало тих сміливців, які забажають зв’язуватися з тобою, Метью. І немає жодного, хто насмілився б сердити твого батька.

– Маєш зробити вибір, – сказала я зі злістю в голосі, не бажаючи бути розмінною монетою в бажанні друзів та родичів Метью виштовхати його до Франції.

– Так. І я обираю тебе, – сказав Метью, торкнувшись мого рота своїм великим пальцем. Моє серце завмерло. Він збирався вирушити до Сеп-Тура.

– Не роби цього, – благально мовила я. Не наважилася сказати більше, щоб приховати той факт, що в нашому часі Філіп був уже мертвий і що для Метью буде мукою побачити його знову.

– Філіп сказав мені, що пара – це на все життя, це доля. Якщо я знайшов тебе, то нічого вже не вдієш, треба приймати таке рішення долі. Допоки я житиму, кожної миті свого життя я прийматиму рішення на твою користь – понад своїм батьком, понад власними інтересами і навіть понад інтересами усієї родини де Клермонів. – Заглушуючи мої протести, Метью притиснувся своїми вустами до моїх. І цей поцілунок став найпереконливішим аргументом на його користь.

– Що ж, тоді справу вирішено, – тихо мовив Гелоуглас.

Метью кивнув, не зводячи з мене очей.

– Так. Ми з Діаною вирушимо додому. Разом.

– Але ж треба виконати певну підготовчу роботу, – сказав Волтер. – Залиш це нам. Твоя дружина має зморений вигляд, а подорож на вас чекає виснажлива. Вам обом слід перепочити.

Коли чоловіки пішли до вітальні, ніхто з нас і не рипнувся до ліжка.

– Наше перебування в 1590 році розгортається так, як я й сподівався, – визнав Метью. – Просто і прямо.

– Як же воно може розгортатися просто й прямо, коли існує Конгрегація, суди у Бервіку, служба розвідки королеви Єлизавети – і все це вимагає твоєї уваги?

– Те, що я член Конгрегації і шпигун, тільки допомагає, а не заважає, – відповів Метью, визирнувши у вікно. – Я сподівався, що ми повернемося до Старої Хижки, скористаємося послугами вдовиці Бітон, знайдемо в Оксфорді манускрипт і за кілька тижнів повернемося додому.