— Півтори години тому я мав ділову зустріч із містером Коулом. Коли мене провели до нього, він якраз скінчив читати Елтонового листа і тому відразу ж передав його мені.

— Ага! Оце так… мабуть, ще ніколи не було такої цікавої для всіх новини. Шановний добродію, ви такі щедрі. Моя матінка бажає вам усіляких гараздів, вона безмежно вдячна вам і каже, що ви просто приголомшили її своєю добротою.

— Нашу гартфілдську свинину, — відповів містер Вудхаус, — ми вважаємо набагато кращою за будь-яку іншу, бо вона дійсно є такою, тому нам із Еммою було надзвичайно приємно…

— Любий добродію, як каже моя мати, наші друзі занадто до нас ласкаві. Якщо колись і були люди, що жили заможно, не будучи багатими, то це, безперечно, ми. Нам дійсно «випало жити серед добрих людей». Значить, містере Найтлі, ви на власні очі бачили листа, отож…

— Це був короткий лист, просто повідомлення — але, звичайно ж, повідомлення бадьоре й радісне, — при цьому він хитро поглянув на Емму. — Містер Елтон написав, що має щастя сповістити… не пам'ятаю точно, як саме йшлося в листі, та це, власне, і не так важливо. Коротше кажучи, повідомлення зводилося до того, що він збирається одружитися з такою собі міс Гокінс. Зі стилю самого листа я здогадався, що написаний він був одразу після того, як цю справу було вирішено.

— Значить, містер Елтон збирається одружитися! — сказала Емма, тільки-но до неї повернувся дар мови. — Побажаймо йому щастя.

— Рано ще йому одружуватися, — зауважив містер Вудхаус. — Краще б він не поспішав. Як на мене, то йому й одному непогано. Ми завжди радо зустрічали його у Гартфілді.

— Міс Вудхаус, це означає, що у нас буде нова сусідка! — радісно вигукнула міс Бейтс, — моя матінка така задоволена! Каже, їй спокою не давала думка, що бідолашний старий священицький будинок не має господині. Це таки дійсно неабияка новина. Джейн, незабаром ти побачиш містера Елтона! Ти ж так хотіла його побачити!

Щось не видно було, щоб Джейн тільки й думала про те, як би оце хутчіш побачити містера Елтона.

— Так, я ще ніколи його не бачила, — мовила Джейн, відповідаючи на таке спонукання. — Він… він високий на зріст?

— Та хто ж це знає напевне?! — вигукнула Емма. — Мій батько скаже так, містер Найтлі — ні, а міс Бейтс і я — що його зріст — це якраз ота золота середина. Якби вам, міс Ферфакс, довелося прожити тут трохи довше, то ви б дізналися, що в Гайбері містер Елтон вважається зразком досконалості душі й тіла.

— Точно, міс Вудхаус, дізналася б. Він — пречудовий молодий чоловік. Але люба Джейн, якщо ти пам'ятаєш, учора я казала тобі, що його зріст такий самий, як і в містера Перрі. Напевне, міс Гокінс — дівчина прегарна у всіх відношеннях. А містер Елтон завжди надзвичайно уважний та люб'язний до моєї матінки — садовить її в церкві на місце, відведене для поважних осіб, аби вона могла краще чути, бо ви ж знаєте: моя матуся трохи недочуває, але зовсім небагато, просто вона не відразу все схоплює. Ось Джейн каже, що полковник Кемпбелл теж трохи недочуває. Він чомусь вирішив, що йому допоможе купання, а саме теплі ванни, хоча, за словами Джейн, це йому надовго не допомогло. Знаєте, полковник Кемпбелл — це наш добрий ангел. А містер Діксон — ну просто чарівний молодий чоловік, людина така ж достойна, як і містер Кемпбелл. Це таке щастя, коли добрі люди сходяться разом — а вони неодмінно сходяться! Тепер із нами будуть містер Елтон і міс Гокінс, а ще ми маємо подружжя Коулів — це дуже добрі люди, і сімейство Перрі — гадаю, що немає подружжя щасливішого і кращого за містера і місіс Перрі. А й справді, шановний добродію, — звертаючись до містера Вудхауса, — мало де є таке славне товариство, як у нас у Гайбері. Я завжди кажу, що нам надзвичайно поталанило з сусідами. Сер, ніщо так не подобається моїй матері, як свинина — підсмажена свиняча полядвичка…

— Про те, ким і якою є ота міс Гокінс, — утрутилася Емма, — і про тривалість їхнього знайомства поки що нічого не відомо. Мені чомусь здається, що вони знали одне одного недовго, бо містера Елтона не було лише чотири тижні.

Ніхто нічого не знав достеменно, отож Емма, трохи поміркувавши, продовжила:

— Ви відмовчуєтеся, міс Ферфакс, але сподіваюся, що вас ця новина неодмінно зацікавить. Останнім часом ви дізналися про це дуже багато, до того ж, напевне, були безпосередньою учасницею подій, пов'язаних із заміжжям міс Кемпбелл, тому ми не простимо вам вашої байдужості щодо містера Елтона і міс Гокінс.

— От коли я зустріну містера Елтона, — відповіла Джейн, — то тоді, мабуть, у мене з'явиться зацікавленість — мені треба його побачити, інакше інтересу не буде. Стосовно ж міс Кемпбелл, то з часу її заміжжя минуло вже кілька місяців, тому мої враження дещо згладилися.

— Ви правильно зазначили, міс Вудхаус, він відсутній лише чотири тижні — якраз учора виповнилося чотири, — сказала міс Бейтс. — Значить, така собі міс Гокінс… А мені чомусь завжди здавалося, що це буде якась місцева дівчина. Я зовсім не збираюся твердити, що… але міс Коул якось шепнула мені на вухо… та я зразу ж відказала: «Ну що ви, містер Елтон — гідна всіляких похвал молода людина, хоча… Коротше кажучи, я не дуже тямлю в таких здогадках і не претендую на це. Я бачу лише те, що бачу. Та все ж таки, ніхто б не здивувався, якби містер Елтон запропонував руку і серце… міс Вудхаус така люб'язна, що дозволяє мені так багато теревенити! Вона ж бо знає, що я роблю це незлобиво. Як там міс Сміт? Здається, вона вже зовсім одужала. Що чути останнім часом про місіс Найтлі? У неї такі славні дитинчата!» Знаєш, Джейн, я завжди уявляла собі, що містер Діксон схожий на містера Джона Найтлі. Я маю на увазі чисто зовні — високий, з таким же виразом обличчя і не дуже балакучий.

— Зовсім ні, моя люба тітонько, ніякої схожості між ними немає взагалі.

— Ось як? Дивно… А хоча і дійсно — дуже важко скласти про когось правильне уявлення заздалегідь. Просто виникає якесь перше враження, котре потім визначає всі подальші. Так ти стверджуєш, що містер Діксон, по правді кажучи, далеко не красень?

— Та який там красень! Зовсім ні: скоріше навпаки. Я ж вам казала, що він непоказний.

— Люба моя, ти говорила, наче міс Кемпбелл і гадки не допускала, що він непоказний і що ти сама…

— А що я? Моє судження нічого не варте. Якщо я когось поважаю, то мені ця людина завжди видається привабливою. Але коли я назвала містера Діксона непоказним, то цим я висловила, як мені здається, загальну думку.

— Ну що ж, моя люба Джейн, мабуть, нам уже час іти, і хутенько, бо погода псується, бабуся хвилюватиметься. Ви такі ласкаві, міс Вудхаус, але нам дійсно вже пора йти. Новина і справді дуже приємна. На зворотному шляху я заскочу до місіс Коул — хвилини на три, не більше, — а ти, Джейн, краще б відразу ж ішла додому, бо, не доведи Господи, потрапиш під зливу! На нашу думку, після приїзду до Гайбері вона вже значно поправилася. Дякую, ми дійсно так вважаємо. До місіс Годдард я, мабуть, не піду, бо точно знаю, що їй подобається лише варена свинина: от коли ми приготуємо окіст, то тоді — інша справа. До побачення, мій шановний добродію. О, містер Найтлі теж іде з нами! Це так доречно! Сподіваюся, коли Джейн втомиться, ви люб'язно подасте їй руку. Значить, містер Елтон і міс Гокінс… Що ж, усім до побачення.

Емма залишилася на самоті з батьком; він забирав половину її уваги, ремствуючи з приводу того, що молоді люди так поспішають одружитися, до того ж із незнайомими дівицями; іншу ж половину уваги вона приділяла власним думкам про останню новину. Для неї самої ця звістка була дуже цікавою і дуже бажаною, бо доводила, що містер Елтон довго не побивався; але вона переживала за Гаррієт: дівчина, безперечно, засмутиться, і все, на що Емма могла сподіватися, — це першою розповісти їй цю новину, аби уберегти її від того, щоб це несподівано не зробив хтось інший. Гаррієт уже якраз мала підійти. Хоч би їй не зустрілася міс Бейтс! Почав накрапати дощ, і Еммі довелося змиритися з припущенням, що негода затримає Гаррієт у місіс Годдард і що новина звалиться на неї зненацька.