Литмир - Электронная Библиотека

Annotation

Навряд чи знайдеться людина, якій не відоме ім’я Ганса Крістіана Андерсена. Данський письменник найбільше уславився як казкар. Його творами, перекладеними більш ніж 150 мовами, захоплюються і діти, і дорослі.

Снігова королева

Розділ перший

Розділ другий

Розділ третій

Розділ четвертий

Розділ п’ятий

Розділ шостий

Розділ сьомий

Кресало

Оле-Лукоє

Понеділок

Вівтотрок

Середа

Четвер

П’ятниця

Субота

Неділя

Принцеса на горошині

Хоробрий оловяний солдатик

Дюймовочка

Соловейко

Дикі лебеді

Свинопас

Пастушка і сажотрус

Дівчинка з сірниками

Нове вбрання короля

Русалонька

Летюча скриня

Ялинка

Слимак і трояндовий кущ

Гидке каченя

Пролісок

Старий будинок

Тінь

Янгол

Малий Клаус і Великий Клаус

Квіти маленької Іди

Ромашка

Талісман

Снігова королева

Снігова Королева - _1.jpg

Розділ перший

Розбите дзеркало

Снігова Королева - _2.jpg

Щоб сягнути кінця цієї історії, спершу нам слід опинитися на її початку. А починається вона зі злого троля – він був лихий і підступний, справжнє породження темних сил. Якось був у нього гарний настрій, от він узяв та й створив дзеркало, що применшувало відображення доброго й прекрасного, а натомість непомірно збільшувало злі та потворні речі й вчинки. Найчарівніші пейзажі у ньому були нудними, наче варений шпинат, а люди у дзеркалі виглядали огидними – здавалося, ніби вони стоять на голові або зовсім не мають тіла. Їхні обличчя були настільки викривлені, що ніхто не міг їх упізнати, і якщо на носі була одненька плямка, то здавалось, ніби все обличчя було покрите ластовинням. Троль вважав, що його витвір був неперевершений. Кожну добру й праведну думку дзеркало викривлювало, і троль реготав, задоволений своїм творінням. Усі, хто ходив у школу лиходія – а в нього була своя школа – розповідали про те диво й запевняли, що вперше можна побачити, якими насправді є світ і людство.

   Дзеркало возили по всьому світові, аж на землі вже не лишилося людей, котрі не знали про нього. Учні лиходія навіть хотіли злетіти на небо, щоб побачити у дзеркалі янголів, та що вище вони піднімалися, то тяжчим ставало дзеркало, аж врешті вислизнуло з їхніх рук, впало на землю й розбилось на мільйони крихітних друзок. Уламки ті були завбільшки з піщинку, й вітер розвіяв їх по цілому світу. Коли якась із цих крихітних скалок потрапляла в око, то людина починала бачити все спотвореним або ж помічала лише найгірші риси того, на що дивилася, адже навіть найменший уламок зберігав властивості, притаманні цілому дзеркалу. А декому скалки дзеркала уп’ялись у самісіньке серце, і це було жахливо, бо відтоді серце тієї людини замерзало, наче крижинка. Декотрі уламки були такі великі, що з них поробили шибки; і краще було б ніколи не дивитись крізь ці вікна на друзів. З інших фрагментів зробили окуляри, і люди, що їх надівали, не могли більше відрізнити, де правда й справедливість. А клятий троль сміявся аж до кольок у боці – він тішився, що його злий задум здійснився. Крім того, в повітрі знай літали крихітні друзки дзеркала, і зараз ви почуєте, якого лиха вони накоїли.

Снігова Королева - _3.jpg

Розділ другий

Хлопчик і дівчинка

Снігова Королева - _4.jpg

У великих містах, де так багато людей і кінних повозів, немає місця для садків, тож люди змушені вдовольнятися лише квітами, посадженими у горщики на підвіконні. В одному з цих великих міст жило двійко дітей, яким неймовірно поталанило: вони мали власний садочок. Не були вони братом і сестрою, але любили одне одного щиро і віддано, наче й справді були рідними. Їхні сім’ї жили на горищі двох будинків, що стояли так близько один до одного, що дахи будинків майже сходились, а поміж ними була ринва. Вікна будинків були зовсім невеликі; як вилізти на ринву, то можна було опинитись біля сусіднього вікна. Обидві родини вирощували овочі в дерев’яних ящиках і трояндові кущі, які тішили око. Невдовзі батьки вирішили розташувати ящики вздовж ринви, і тепер вони тягнулись від одного вікна до другого і скидались на дві квіткові луки. Духмяний горошок звисав із ящиків, а трояндові кущі випускали довгі пагони, які обплелись довкола вікна й з’єднались, немовби тріумфальна арка з листя й квітів. Ящики були дуже високі, й діти знали, що їм не можна залазити на них без дозволу, але їх частенько відпускали посидіти на маленьких стільчиках під розлогими трояндовими кущами або просто погратися.

   Узимку ця розвага була неможливою, адже вікно замерзало. Але діти могли нагріти мідну монетку на печі й прикласти її до замерзлого вікна – тоді незабаром у кризі з’являлась маленька прогалина. Крізь неї можна було визирнути назовні й помітити, що у вікні напроти теж кліпає око твого друга. Хлопчика й дівчинку звали Кай і Герда. Влітку їм достатньо було одного кроку крізь вікно, а взимку вони мусили спускатися довжелезними сходами й пробиратись крізь снігові замети.

   Якось у завірюху старенька бабуся Кая сказала:

   – Погляньте, як рояться білі бджоли.

   – А в них є королева? – запитав хлопчик, адже він знав, що справжні бджоли мають королеву.

   – Звичайно, є, – відповіла бабуся. – Вона завжди там, де найзавзятіше крутить хурделиця. З-поміж усіх сніжинок вона найбільша. А ще вона ніколи не падає на землю, лише злітає до хмар. Часто опівночі вона пролітає по вулицях міста й зазирає у вікна, й від її погляду лід замерзає на склі й утворює чарівні візерунки, що нагадують квіти й палаци.

   – О так, ми їх бачили, – сказали Кай із Гердою.

   – А Снігова Королева може увійти сюди? – запитала дівчинка.

   – Хай тільки спробує, – відказав хлопчик. – Я посаджу її на грубку, й вона розтане!

   Бабуся пригладила його волосся і заходилась далі розповідати казки.

   Якось увечері Кай заліз на стілець, що стояв біля вікна, й визирнув крізь маленьку шпаринку в крижаному візерунку. На вулиці кружляло кілька сніжинок, а одна з них, значно більша за решту, впала на край ящика для квітів. Вона почала рости й зрештою перетворилась на жінку, вбрану в шати з білої тканини, що сяяла, мов безліченна безліч сніжинок. Вона була чарівна і вродлива, але створена з холодної мерехтливої криги. Очі її зблиснули, як яскраві зорі, але в цьому блиску не було ні миру, ні спокою. Вона кивнула до вікна й махнула рукою.

   Хлопчик перелякався і зіскочив зі стільця; тієї ж миті йому здалося, ніби за вікном пролетіла велика птаха.

   За кілька днів мороз ущух, і настала весна. Сонце сяяло, на деревах з’явились молоді листочки, ластівки будували гнізда. Вікна можна було відчиняти, й діти проводили більше часу в садочку на даху, ніж у своїх кімнатах. Того літа троянди квітнули як ніколи. Дівчинка вивчила церковний гімн, у якому згадувались білі троянди. Вона думала про власні троянди, коли співала його, тож навчила слів хлопчика, й відтепер вони співали разом:

     Квітнуть троянди, щоб згодом зів’яти.

     Янголи линуть дітей привітати.

1
{"b":"204087","o":1}