3. Наявні на Волині пропольські українські елементи до цього часу є неорганізовані й тому не становлять сили, яка могла б нині здійснити вплив на волинську дійсність.

4. Перебування решти польського населення на сільських базах і в містах залежить від негайної зовнішньої допомоги. Ця допомога має бути такою: а) надати населенню в містах і на сільських базах найнеобхідніший мінімум зброї і набоїв; б) ввести з центру країни на Волинь польські партизанські загони, особливо озброєні автоматичною зброєю. Надана допомога зброєю, набоями і бойовою силою повинна бути використана для самооборони польського населення; в) надати Волині якнайбільшу допомогу на гуманітарні цілі.

5. Визначити і узгодити згори завдання і взаємні стосунки Окружного Представництва і ПЗП зі збереженням організаційної самостійності організаційного апарату Представництва і Корпусу Безпеки, оскільки це єдиний територіальний апарат, здатний до політичного й організаційного керівництва самообороною і самодопомогою польського населення. Цей апарат повинен існувати доти, доки хоч один поляк перебуває на цій території. Діячів ПЗП належить якнайсильніше стимулювати, щоб вони зайнялись організацією переведення польських збройних загонів із центру країни.

6. Треба згори категорично заборонити підбурювання волинськими керівними діячами почуттів ненависті, жаги помсти і будь-якої акції відповіді з нашого боку стосовно українців. При наявних на даний час силах усяка діяльність такого рс ду є шкідливою і поглиблює ще більше волинську трагедію польського населення.

Самооборона і самодопомога — це все, на що повинні бути спрямовані всі зусилля, на які ми тільки здатні.

ІНФОРМАЦІЯ ПРО НАЦІОНАЛЬНОСТІ № 8 11.ХІІ-31.ХІІ.43 р.

Увага: через відсутність відповідного інформаційного матеріалу пропускаємо цього разу литовський і білоруський відділи.

І. УКРАЇНЦІ

а) Волинь.

Тактика окупанта. Німці у ставленні до українців на Волині ведуть подвійну політику. З одного боку, дивляться крізь пальці на антипольські виступи, а з другого — при кожній нагоді атакують українські збройні відділи і тероризують населення. Наприклад, у селі Молодава за 1 німця вбито «30 бандитів разом з родинами». Для цього використовували польську міліцію, а в першу чергу — радянських, евакуйованих зі сходу. Так, наприклад, у Колках німці захопили українську старшинську школу і засоби пересування, а кілька сотень ранених бійців УПА, які перебували у шпиталі, замордували. У середині листопада під час пацифікації лінії Ковель-Брест дійшло до боїв з підрозділами УПА. За німецькими даними втрати УПА становили 150 чоловік. Втрати німців — 21.3 настанням морозів збільшуються походи з метою пошуку партизанів, які зимують по селах. До цього часу ці вилазки не приносять жодних результатів. Німецькі агенти, які.перебували в УПА й організовували погроми поляків, нині вступили у ряди УНК (Українського Народного Козацтва). Оголошений недавно набір до УНК не дав значних результатів. Один з підрозділів цього формування кількістю 300 чоловік вислано за межі польської Волині — до Шепетівки.

Діяльність українських збройних підрозділів. Виявлено численні випадки співпраці української СД (таємна поліція, яка прислуговувала окупантові) з українським незалежницьким рухом. У рядах УПА в Ковельському повіті останнім часом перебуває багато дезертирів з дивізії СС «Галичина». Крім скупчення УПА у Горохівському і Ковельському повітах, її сильні підрозділи з'явилися в околицях Острога і Крем'янця. Ставлення УПА до поляків залишається ворожим. Програма відозви від 16.ХІ втілюється в життя. Так, наприклад, полякам, які проживали у Мацієві Ковельського повіту, УПА поставила ультиматум: або негайний виїзд, або смерть. Ставлення радянських партизанів до УПА залишається ворожим. Витиснена радянськими партизанами з ковельських лісів УПА має намір відступити у Сарненський повіт. У листопаді стався ще один напад на Панську Долину, який був відбитий з власними втратами.

Українці між собою. Між окремими політичними угрупованнями останнім часом поглибились розходження, особливо на тлі ставлення до УПА. Криваві порахунки набирають масового характеру. В кінці листопада у Ковелі був застрелений на вулиці своїми земляками Матюк, колишній полковник Петлюри, останнім часом голова «Просвіти» у Ковелі. Ставлення українських селян до УПА є все більше неприхильним, бо справа незалежності України є для них, як правило, взагалі байдужа, а діяльність УПА накликає репресії на сільське населення. УПА все більше займається грабунками запасів харчування і одягу на селі, катуючи і знищуючи тих, хто чинить опір. Переслідуються всі форми співробітництва з німцями, збирання контингентів тощо.

Таємний часопис «Інформатор», про який останнім часом повідомляла «Національна інформація», розповсюджується УПА. Просоюзницьке число цього часопису суперечить попереднім висловлюванням, що є одним з численних доказів, які підтверджують відсутність чіткої політичної лінії у провідників УПА. Селянські маси очікують наближення більшовиків з тривогою і глибоким несприйняттям системи радянської влади.

б) Східна Малопольща.

Тактика окупанта. Шляхом впливу через У ЦК і репресій німці намагаються ослабити ОУН. УЦК поширює тезу, що малопольські бандерівці прислуговують також радянським. Німецькі репресії, викликані діяльністю націоналістичних боївок, зачепили перш за все українську інтелігенцію, не оминули навіть людей з УЦК і Військової управи дивізії СС. До середини грудня вони охопили Станіславський, Надвірнянський, Долинський, Бережанський, Підгаєцький, Кам'янський, Бродівський і Зборівський повіти. В окремих повітах (передусім підгірських, де особливо винищувались партизани) арештовано кількасот осіб, там також проведено публічні страти, в інших по кілька десятків. В останній тиждень листопада розстріляно приблизно 200 осіб. У Станіславському окрузі зміцнено гарнізони жандармерії і поліції. Через часті випадки дезертирства з рядів [написано незрозуміло] української поліції до навколишніх банд німці видали розпорядження, яке погрожує дезертирам смертною карою. Українська поліція зазнає все гострішого контролю, ставляться до неї з великою недовірою, проте у листопаді проведено до неї новий набір. Пацифікацію Східної Малопольщі повинна доповнити підготовлена вже технічно (друк пропагандистських матеріалів) антирадянська акція, поєднана із загальною вже мобілізацією українців до німецького війська. Кількість українських дивізій повинна бути збільшена до трьох.

Дивізія СС «Галичина». У повітових містах відбулись урочисті проводи нових контингентів добровольців з дивізії «Галичина», які від'їжджають на вишкіл до Рейху. Урочистості, як правило, організовував УЦК. Губернатор Вехтер влаштував прийом для 12 добровольців, які повернулися з вишколу як військові репортери. «Репортери» після спеціального інструктажу керівника пропаганди вирушили на фронт. Під головуванням полковника Бізанця і директора Палія, як референта у справах опіки над добровольцями, у Львові створено Головну жіночу комісію співпраці з військовою владою. Призначенням цієї комісії була опіка над родинами добровольців. Різні українські інституції, як театри, світлиці і т.ін., влаштували святкові подарунки для солдатів дивізії СС «Галичина». В кінці листопада у дивізійних таборах вишколу, нині розкиданих переважно по Піренеях, здійснено урочисте складання присяги рекрутів з участю губернатора Вехтера. Вишкіл дивізії в таборі Пусткове під Дембіцею завершується, і тепер пропаганда готує їх до відбуття на фронт в кінці зими. Харчування незадовільне, вишкіл вичерпує фізично.

Мордування поляків відбувається постійно, але не має характеру діяльності, керованої згори. У Бережанському повіті в другій половині листопада зафіксовано понад 25 нападів українських банд на польське населення. Після попереднього спалення господарств схоплених поляків відводили у найближчий ліс і по-звірськи вбивали. Трапляються випадки нападів на поляків, які виходять з костелів. Деякі жертви гинуть без сліду. У Чортківському повіті за цей же час зафіксовано 21 випадок вбивства і захоплення поляків. У першу чергу жертвами стає польське духовенство і представники інтелігенції. У багатьох місцевостях українці розкидали листівки з закликом до поляків покинути свої домівки під загрозою смертної кари. Якщо у період від 20.Х до 15.ХІ загальна кількість смертельних жертв становила 70, то під впливом репресій протягом усього листопада було тільки 35. Загальна кількість від червня до грудня — приблизно 400.