- Ну, діти, тепер можете їсти, бо ми одержали знамениту перемогу над звірами.

- Ні,- говорять Короленята,- не будемо їсти, поки Ведмідь не прийде сюди й не попрохає пробачення.

Що було робити? Полетів Королик до Ведмедевої ями, сів на гілляці над його головою й говорить:

- Ну, Бурмило, а будеш воювати з Короликом, га?

А Ведмедя, що в війську йшов із самого заду, під час переполоху добре-таки Кабани, Сарни та Олені ратицями попід ребра потолочили, так що він лежав та тільки охав.

- Іди, дай мені спокій,- буркнув він.- І десятому закажу, щоби з тобою не зачіпався.

- Ні, друже, цього не досить,- мовив Королик.- Ти повинен піти до мого дупла й попросити пробачення у моїх дітей, бо інакше тобі ще гірше лихо буде.

Мусив Ведмідь іти й просити в Короленят пробачення. Аж тоді Короленята задовольнилися й почали знов їсти та пити.