Після надання на початку червня 1919 р. президенту ЗУНР Є.Петрушевичу прав Диктатора Корпус ДЖ підпорядковується "Команді Запілля Начальної Команди УГА", а потім - безпосередньо "Військовій Канцелярії Диктатора". На введену посаду референта жандармерії призначається майор І.Дичка. Тоді ж було змінено назву "Державна жандармерія" на "Народна Сторожа" через те, що попередня назва викликала у населення "Великої" України негативні спогади про царську жандармерію [590]. "Народна Сторожа" (НС) берегла загальний суспільний лад і безпеку, розшукувала небезпечних злочинців, а також боролась із шпигунством, дезертирством, допомагала УГА проводити мобілізації, реквізиції харчів для війська, охороняла військове майно, припиняла протиправні посягання щодо населення. В прифронтових смугах і під час загального відвороту співробітники НС виконували військово-поліцейські функції, а часто і закривали окремі ділянки фронту. Відомо, що ще в боях за Львів відзначилась школа пробних жандармів. На жаль, автору не вдалося відшукати документи, які містили б інформацію про конкретні здобутки Народної Сторожі у боротьбі зі шпигунством, антидержавними збройними виступами тощо. Але ставлення керівників держави до названої інституції дає підстави вважати, що і на цьому напрямку роботи результати були.
Велику допомогу у вирішенні складних організаційних питань надавали співробітники НС державним адміністраціям. Повітовими комісарами були переважно люди малокомпетентні, значна їх частина не мала правової підготовки. І, за словами сучасника, саме діяльність "Державної жандармерії уможливила справне функціонування державної машини". На жаль, повітові комісари, військові чини часто давали сторожі безпеки доручення, які виходили за межі її службових обов'язків, що викликало обурення населення і, зрозуміло, на адресу останньої [591]. Хоча і в Державній жандармерії, і в Народній сторожі також не все було ідеально. Наприклад, в підрозділі жандармерії на станції Підволочиськ працювали особи, котрі замість охорони складів військового майна "самі обкрадали магазини й крадене добро або відносили додому в часи вільні від служби, або передавали своїй рідні, що спеціально по те приїздила возами до Підволочиська" [592].
Після відвороту УГА за Збруч у липні 1919 р. з нею перейшла на "Велику" Україну і Народна сторожа, за винятком тих її підрозділів, які були витіснені ворогом з місць дислокації разом з частинами однієї з бригад до Чехословаччини або потрапили до румунського чи польського полону. З прибуттям до Кам'янця-Подільського Корпус приблизно нараховував: 25 старшин, 900 заводових і 250 пробних жандармів та 2000 міліціонерів. Останніх зразу ж передали в розпорядження Команди запілля для відправки на фронт, а із заводових жандармів сформували 8 відділів. Вони належно забезпечували загальну безпеку, виконували допоміжну військову службу в районі, виділеному для УГА. Відділ сотника Ващука здійснював охорону Диктатора ЗУНР. Слід сказати, що Народна сторожа завоювала велику довіру та щиру прихильність і місцевого населення. Все це спонукало провідників УНР організувати й у себе сторожу безпеки на зразок НС. Для цього у вересні 1919 р. підполковник Яськевич і майор Волощук з групою старшин та підстаршин відкомандировуються в розпорядження МВС УНР. "Однак, - зазначає І.Козак, - із-за тамошнього загального безладдя та... нездарности злопам'ятної петлюрівської "влади", яка поза безконечними й беззмістовими нарадами та високопарними промовами не виявила в тому напрямі ніякої діяльности...".
Після переходу УГА до більшовиків "польовий штаб" розпустив Народну сторожу, а старшин і жандармів розділив по бригадах. В окремих формуваннях ЧУГА вони залучалися до польової поліцейської служби. Частина співробітників НС влилась в армію і органи безпеки УНР. По-різному склались долі тих жандармів, які разом з окремими частинами УГА перейшли через Карпати до Чехословаччини. В полках з них формувалися підрозділи військової поліції, місцева влада використовувала їх для несення внутрішньої сторожової служби в містах та таборах військовополонених, а також для допомоги станицям чехословацької жандармерії [593].
Доцільно детальніше зупинитися на проблемі підготовки й атестування кадрів Державної жандармерії ЗУНР. З метою організації теоретичного навчання (вишколу) пробних жандармів та підготовки станичних командантів при команді ДЖ функціонував "доповняючий відділ" [594]. Уже з кінця 1918 р. у Станіславі відкривається жандармська школа для "здібних, інтелігентних та ідейних хлопців з війська, що заявили охоту стало служити при жандармерії" [595]. В "Органічних постановах для жандармерії", складених у відповідності з австрійським законом від 25 грудня 1894 р., зазначається, що пробні жандарми мають проходити п'ятимісячну теоретичну підготовку при "доповняючому відділі", а потім - стажування в станичній команді протягом часу, якого не вистачає до пробного року. Після цього при наявності потрібних фізичних, моральних та інтелектуальних якостей претенденти зараховуються на постійну службу до корпусу.
Ступінь вахмайстра 1 і 2 класу міг присвоюватись тим жандармам, що закінчили школу станичних командантів, склали іспит і після того протягом 6 місяців успішно здійснювали керівництво станичною командою. Ступінь повітового вахмайстра надавався авторитетним та відданим справі станичним командантам з належним професійним рівнем та досвідом роботи, але за умови, що вони вже не менш як півроку виконують обов'язки повітового команданта й отримали позитивну оцінку "штабового" старшини чи команданта відділу. Повітових вахмайстрів дозволялося допускати до іспиту на старшин, якщо вони мали необхідну професійну освіту, бездоганну поведінку і справлялися з посадовими обов'язками. Осіб, які успішно склали іспит, Державний секретар внутрішніх справ іменував хорунжими і надсилав в розпорядження відділових командантів для практичного введення в старшинську службу. В разі нестачі старшин і наявності вакансій їм доручали керівництво відділовими командами. Іспити на жандармських старшин і станичних командантів (як і на пробних жандармів) проводила змішана комісія, сформована з адміністраційних урядників та жандармських старшин. Армійські старшини, переведені до Корпусу Державної жандармерії, повинні були також проходити встановлену законом річну пробну службу, яка включала: тримісячний вишкіл при штабі Команданта Державної жандармерії, знайомство (кілька місяців) з практичною роботою в адміністраційному та інших відділах, шестимісячне самостійне виконання обов'язків команданта відділу. По закінченні часу проби старшини складали іспит на придатність до керівної служби в ДЖ [596].
У першій половині 1920 р. керівництво ДЖ надіслало Диктатору ЗУНР проект організації професійної підготовки жандармів, де передбачалося створення навчальних закладів різних ступенів, а саме: "Школи пробних жандармів" - для початкової підготовки кадрів жандармерії з терміном навчання 4 місяці (40 осіб); "Школи командантів станиць", яка б готувала з кращих жандармів начальників станичних і повітових команд жандармерії, термін навчання - 6 місяців; "Школи старшин", до якої для підвищення кваліфікації мали зараховуватися керівники підрозділів жандармерії тільки за особистим дозволом Диктатора ЗУНР, термін навчання - 6 місяців. Слухачі повинні були вивчати загальнокримінальне й військове законодавство, службове діловодство, судову медицину та ін. [597]. На жаль, невідомо, як зреагував на цей проект Диктатор, але є дані, що школи пробних жандармів та станичних командантів функціонували ще до цього [598].
