Реалізуючи таємні директиви цариці Анни, він провадив політику деморалізації та. денаціоналізації української старшини, злиття українців з росіянами також шляхом мішаних шлюбів. Одним з пунктів тих директив, як пише в «Історії України» Наталія Полонська-Василенко, мало бути недопускання зближення і шлюбів українців з Лівобережжя з українською правобережною шляхтою. Іншою царською таємною інструкцією доручалося Шаховському ширити серед населення чутки, що всі його біди, всі податкові тягарі й кривди людності походять, від гетьмана. Майже як нині, коли українцям втовкмачують, що всі їхні біди йдуть від опозиції. Особисто Шаховський надсилав у Петербург листи, що цариця надто «панькається»16 з українцями й пропонував зосередити всю владу в руках однієї особи, що сталося в кінці XVIII сторіччя.
1735 - Імператорським указом київському митрополиту «доручено» вилучити старопечатні книги й пильнувати, щоб церковні служби велися тільки за виправленими текстами.
1736 - Новим царським намісником України було призначено першого заступника Шаховського - генерала, князя Івана Баря-тинського, що було пов'язане з потребою брати з України живу силу та матеріальні ресурси для війни Росії' з Туреччино.
1737 - Царський уряд, за твердженням професора Г. Івакіна, скасував підлеглість Києва Гетьманщині.
1737 - Московський намісник в Україні - князь Іван Барятин-ський, - у зв'язку з «новим» статусом Києва арештував київський магістрат, забрав і відіслав до Петербурга грамоти з привілеями Києву, сподіваючись, що українці забудуть свої права, бо «ссылаться им в вольностях будет не на что». Щоб українці якомога швидше забули про свої права й вольності, правителі Росії' наказали Барятинському застосовувати, на власний розсуд, практику нагород та покарань. І хоч за час його правління в Україні він удостоївся нових високих титулів, від цариці Анни, яка його явно фаворизувала, проте окремі його дії навіть у столиці імперії викликали роздратування. І в українських, і в російських джерелах згадується про скандальний арешт архієпископа Чернігівського Іларіона Рогалевського «за вызывающее отношение к русскому капитану Кобылину». Владика не допустив його до хреста.
Єлизавета Петрівна17 (1741 — 1761)
1750 - Після скасування Канцелярії' міністерського правління малоросійських справ у м. Глухові з неї вилучені та перевезені до Росії справи таємного діловодства.
1752 - Посилена політика на зміну національного складу окупованої Росією частини України проявляється страшними наслідками. Станом на той рік із 100 тисяч вільних козацьких господарств залишилося лише 2959. Усі інші були відібрані, та передані присланим московитам. У тому році, на основі указу від 29 грудня
1751 року, на землях запорізьких козаків створено військово-поселенську територію, заселену в основному заманеними з Австрійської імперії' сербами, які розглядалися Росією як гарматне м'ясо в її авантюристсько-колонізаційній політиці. Яскравий тому приклад - Петро Абрамович Текілія (у сучасних російських енциклопедіях він значиться як велика постать, як «усмиритель Запорожской Сечи»), сербський генерал на службі в царській армії', який командував військами, що руйнували Запорізьку січ. З огляду на «особливу» місію нових поселенців українські селяни мусили покинути свої угіддя (територія сучасної Кіровоградщини).
1753 - Перший із серії указів про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії"18.
1755 - Синод Російської Церкви наказав Києво-Печерській лаврі перероблювати по-російськи «Четії-Минеї» Св. Дмитрія Ростовського (просвітитель Московщини другої половини XVII, початку XVIII століть, уродженець Київщини Данило Туптало) та Києво-Печерський «Патерик».
1755, 1766, 1775, 1786 - Заборона Петербурзького Синоду друкувати українські книжки. Упродовж другої половини XVIII ст. та першої половини XIX ст. видавнича справа в Україні була паралізована. Як наслідок, у 1847 р. в Україні була надрукована лише одна книжка, у 1848 - 3, 1849 - 2, 1850 - 1, 1851 - 2, 1856 - 5.
Наприкінці 50-х - початку 60-х років XIX ст. у зв'язку з полегшенням загального режиму в Росії' послабшали й цензурні репресії щодо української книжки. Тому кількість друкованих українських книжок зростає. В 1857 р. вона склала 12 книжок, 1860 р.
- 24 книги, 1861 р. - 33 книги, 1862 р. - 41 книгу.
Однак Валуєвський циркуляр (більш детально дивися нижче)
1863 р. кардинально погіршив стан видавничої справи. І все повернулося в старе русло. Випуск українських книжок знов різко пішов на спад. У 1863 р. ще було випущено 16 книг, у 1864 р. - 11 книг, 1865 р. - 6 книг, 1866 р. - не випущено жодної книги, 1867 р. - 3 книги, 1868 р. - 3 книги, 1869 р. - 1 книгу, 1870 р. - 5 книг19.
1759 - Синод Російської церкви видав розпорядження про вилучення зі шкіл українських букварів.
Династія нових, самозваних Романових
Катерина II (1762 — 1796) — (деспотка, зруйнувала європейський порядок)
1762—1763 - Нова правителька Російської імперії - цариця Катерина II почала правління від кроків на подальшу зміну етнічного складу України. Було видано два маніфести про іноземну колонізацію України: вербувалися серби, болгари, молдавани, німці з Прусії, з Австрії та переселенці з інших країн. Іноземцям надавали по 65 десятин землі на. душу, звільняли від податків. Українці зобов'язані були безкоштовно виділяти підводи для перевезення своїх майбутніх поміщиків20.
1763 - Указ Катерини II про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській Академії'.
1764 - Інструкція Катерини II одному з найбільш довірених чиновників, генерал-прокурору Сенату - князю Олександру Вяземському - про русифікацію всіх підкорених імперією, в якій вона з неприхованим цинізмом писала: «Мала Росія, Ліфляндія й Фінляндія суть провінції. Ці провінції', як і Смоленську, слід найлегшими способами привести до того, щоб вони обрусіли.». Слова ці цитує Володимир Білінський у «Країні Моксель». Інші дослідники наводять інші слова з цієї інструкції': «Коли ж у Ма-
лоросії не буде гетьмана, то треба домогтися, щоб час і назва ■ :k
гетьманів зникли ...».
1764 - Скасування Катериною II українського гетьманства, а з ним і ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади українськомовних чиновників.
1765 - Ліквідація Катериною II козацького устрою на Слобожанщині та козацьких шкіл.
1766 - Синод видав суворий наказ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які в московській друкарні друкуються та апробовані Синодом.
1769 - Наказ Синоду, за яким українські книжки по церквах були замінені московськими.
1769 - Синод заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою й наказав відібрати в людей ті букварі, які вже були на руках.
1770 - Ліквідація залишків автономії' Української церкви. Синодом російської церкви було заборонено використовувати титул «Митрополит Київський, Галицький і Малой Россії», а тільки -«Митрополит Київський і Галицький». Окремі з Єпархій на території' України переводяться в пряме підпорядкування Синодові російської церкви. Таким чином в Україні з'являється Російська церква в прямому розумінні слова, яка стає партнером влади в денаціоналізації' корінного населення українського краю.
1775 - Руйнування за прямим наказом Катерини ІІ Запорізької січі 60-ти тисячною армією під командуванням вже згадуваного генерал-поручика Петра Текелії. Документи архіву Запорозької Січі, знайдені в скрині під престолом січової церкви», опинились у Московському відділенні загального архіву Головного штабу. У яких саме архівних установах вони зберігаються по нинішній час немає повної ясності.
1775 - Закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях, яке стало наслідком зруйнування Запорізької Січі.
