На футбольне поле, під об’єктиви телекамер, тим часом винесли й поставили звичайний віденський стілець. Нарешті з дальнього проходу стадіону, повільно, в оточенні помічників вийшов безголовий кат. Він був дебелий, вбраний у чорний комбінезон та білу футболку без розрізу для шиї. В одній руці екзекутор ніс великий футляр у формі сокири, а іншою тримав за руку дівчину в довгій темній сукні. І вже здалеку ми вгадали, що ця дівчина не наша.

Почувся раптом тривожний барабанний дріб. Ми з Мулою заозирались і помітили вгорі, за останнім рядом лавок, вервечку піонерів-барабанщиків, які невідомо коли прийшли та оточили стадіон.

Екзекутор підвів дівчину під світло телевізійних ламп. Помічник у напівмасці вийняв її руку з руки ката й обережно прихилив дівчину до стільця. Вона, ставши навколішки, поклала свою голівку на дерев’яне сидіння. Ми з Мулою побачили, що дівчина Боса.

Помічник відкинув з тонкої дівочої шиї попелясте розпущене волосся, а інший дістав із футляра й двома руками підніс катові важку сокиру. Той узяв її легко, ніби невагому, зняв з леза запобіжний чохол. Барабанний дріб стих. Якийсь дядько в навушниках, з довгою вудкою в руках, звісив над катом і дівчиною волохатий мікрофон.

На великому стадіонному екрані раптом з’явилося обличчя Великого Боса, який пив пиво й хрумтів чіпсами:

— Не люблю етіх публічних казнєй с кучєй зєвак… вонью… давкай… — заговорив він через стадіонні гучномовці, роблячи паузи для того, щоб стихла луна. — Но ета казнь всьо равно публічная… патаму што трансліруєтся па тєлєвізару і в інтернєтє. Єйо могут відєть всє… Вот так, как я: удобна сідя в крєслє… Раньшє ето била нєвазможна… но сєчас дємакратія, каторая дайот мноґа прєімущєств… — з динаміків полинули гучні оплески. Бос зробив рукою заперечний жест, і оплески припинились. — Послє рєклами ми увідім, как за жізнь етай нальотчіци і варовкі будут сражаться пракурор і адвакат. Адвакат будєт защіщать єйо, а пракурор — нет… то єсть, он будєт єйо абвінять… Всьо. Реклама!.. — на екрані замість Боса з’явився великий апетитний апельсин і під запальну музику стрибав, ніби м’яч…

На біговій доріжці тим часом виникли двоє мужчин у синьому й жовтому спортивних костюмах. Мужчини підбігли до Боса, вклонилися йому, а затим потисли один одному руки.

— Ей, свідєтєлі, піва с арєшкамі будем пакупать? — пролунав поруч голос. Ми озирнулись. За нами на лавці сидів той самий торговець пивом, який щойно прислуговував Босу з Перелюбом.

— Вибач, але ми не маємо грошей, — сказали ми.

— Як?! — здивувався він, перейшовши на українську. — А фраки?.. Міняю два кухлі пива на два фраки!

— Ні, — сказав Мула, — це буде нечесно. Один кухоль на один фрак.

— Гаразд, — знизав плечима торговець, уважніше придивляючись до нас.

— Оп! — сказав я, і уявив торговця у фраку. Фрак негайно з’явився, вмістивши під собою навіть наплічник-діжку з пивом.

— А-а-а… е-е-е… — сказав торговець, розглядаючи свої нові фрачні рукави. — Навчіть мене, як то робити.

— Я… я не знаю, як то виходить, — розгубився тепер я.

— То продайте цей ваш дар, — наполягав торговець пивом.

— Це вміння, мабуть, не можна продати, — всміхнувся Мула.

— Усе можна купити, тому все можна продати, — доводив своє торговець. — Ваша ціна?..

— Оно дивись! — смикнув мене Мула, і я негайно забув про торговця, бо чоловіки в спортивних костюмах влаштували бійку. Той, що був у синьому, тримав жовтого за груди й гамселив його вільною рукою по пиці. Так тривало кілька хвилин. Нарешті втомившись, жовтий мужчина впустив синього, який впав, але негайно скочив на ноги й зарядив жовтого ногою. Той скоцюрбився й покотився по траві. Бос та Перелюб підбадьорювали бійців вигуками й оплесками.

Врешті-решт, жовтий завалив синього на землю й сидів на ньому верхи доти, поки синій не захарчав жалібно. Тоді Бос із Перелюбом показали переможцеві кулаки з відстовбурченими догори великими пальцями. Боєць у жовтому костюмі відпустив синього, і обидва мужчини встали й виструнчились. Проте, хоч билися вони запекло, на їхніх обличчях ми з товаришем не помітили ані крові, ані яких-небудь інших видимих ушкоджень.

Далі спортсмени кидали в тонку дерев'яну рейку ножі та грали на траві в карти. За всім слідкував телеоператор з камерою. Тепер двічі вигравав мужчина в синьому костюмі.

— Так кто жє із вас пракурор, а кто адвакат? — спитав із стадіонних динаміків Бос, коли змагання припинилося.

— Ми єщо нє рєшілі, — вклонившись, відповідали спортсмени.

— Ну, тагда апрєдєляйтєсь скарєй і начньом суд, — вальяжно махнув рукою Бос. Мужчини підкинули монетку, і синій став адвокатом, а жовтий — прокурором.

— Давай пиво! — невідривно спостерігаючи за дійством на стадіоні, простягнув назад руку Мула. Але ні обіцяного пива, ні торговця у фраку позаду не було.

Над стадіоном пролунали фанфари — це піонери відклали барабани й узяли до рук сурми. І відразу, ніби розтривожений їх звуком, з невеликої хмарки на футбольне поле закрапав дощик.

Спортсмени заспішили, і жовтий прокурор, підбігши до ката, закричав у мікрофон, показуючи на схилену до стільця дівчину:

— Ана вінавата!.. Ана ачістіла сбєрєгатеєльниє касси!.. Ана аґрабіла казіно!.. Украла сєрєбряниє ложкі і убіла Прадавца латарейних білєтав!.. — помічник у напівмасці смикнув безголового ката за руку, і той заніс над схиленою головою дівчини страхітливу сокиру.

— Ана нє вінавата! — заволав у свою чергу синій спортсмен-адвокат. — Как адна худенькая девушка магла аграбіть столька касс?.. Как ета нєжнає хрупкає сазданіє маґло савєршіть нальоти на казіно, каториє ахраняют магучіе парні?.. Разве ета вазможна, спрашіваю я вас?.. Разве такое может бить, а?..

— Ета, чьорт вазьмі, убєдітєльна! — заявив усьому порожньому стадіону, гойдаючись у кріслі, Великий Бос. — Не магла ана адна столька натваріть… Но ведь ей не памагалі?.. Правда, Перелюб?..

— Ні, не допомагали, — погодився новоспечений полковник і захлинувся пивом. Виникла хвилинна затримка: Перелюб випав із крісла-гойдалки і навкарачки відкашлювася, а Бос плескав його по спині.

Нарешті, коли Перелюб, знов сидячи в кріслі, безперешкодно дихав, Бос мовив у мікрофон:

— Стала бить, ана не маґла аграбіть сбєркасси і казіно, патаму шта ета нєрєальна… — синій адвокат зрадів і вигукнув, стиснувши кулаки: «Є-єс!» Керований помічниками кат забрав сокиру з-понад дівчини.

— Но вєдь астаются єщо ложєчкі і Прадавєц латарейних білєтав! — єхидно зауважив намоклий під дощем прокурор. — Еті прєступлєнія ана впалнє магла савєршіть.

— Ложєчкі атмєняются, — мовив зі свого місця Великий Бос. — Ані вчєра нашлісь… їх утащіла наґлая птіца, што жівьот в майом саду.

Обвинувачення розвалювалося, мов пісочний будинок.

— Да-да! — підхопив адвокат. — Я же ґаваріл — ана нє вінавата!.. — помічники ката вже пакували сокиру до футляра.

— Но нє забивайте: єсть єщо Прадавєц, — вставив своє прокурор. — Тачнєє, он би бил, єслі би ана его нє убіла… І ана сама прізналась ва всьом.

— Так-так, — поспішив додати Перелюб і розгорнув перед телекамерою аркуш паперу: — Ось її власноручне зізнання. Тут докладно описано, як саме і заради чого вона його вбила… — кат знову отримав сокиру і заносив її над дівочою шиєю.

— Ви толька вдумайтесь! — потрясав рукою прокурор. — Ана убіла чєлавєка із-за нєскалькіх паршівих бумажек… даже нє дєнєґ!.. Латарейних білєтав!!.. Какой нєчєлавєчєскій цінізм і жєстокасть скриваются в етам, как правільна сказал адвакат, нєжнам і, на пєрвий взгляд, хрупкам тєлє!..

— Він має рацію, — закивав на екрані Перелюб, — це жахливий злочин.

— Да, — погодився Бос, тримаючи в руці порожній кухоль, — ета прєступлєніє можєт іскупіть толька адєкватнає наказаніє… — він повернув голову до Перелюба: — Ти нє відєл, куда падєвалась хадячая півная бочка?..

Знову почувся моторошний барабанний дріб. Дощ припустив сильніше. Кат, над яким тримали парасольку, замахнувся сокирою.

— Зачекайте!!.. Стоп!!.. Це я!!!.. — почули ми раптом надривний крик. Футбольним полем бігла гладка людина в сірому плащі й бейсболці: — Це я. Продавець!!.. Продавець квитків!!.. Лотерейних!!..