М а в к а
Який? Невже се "Той, що греблі рве"?
От я не сподівалася від нього!
Л і с о в и к
Ні, людський хлопець, дядька Лева небіж,
Лукаш на ймення.
М а в к а
Я його не знаю.
Л і с о в и к
Бо він уперше тута. Він здалека,
не з сих лісів, а з тих борів соснових,
де наша баба любить зимувати;
осиротів він з матір'ю-вдовою,
то дядько Лев прийняв обох до себе...
М а в к а
Хотіла б я побачити його.
Л і с о в и к
Та нащо він тобі?
М а в к а
Він, певне, гарний!
Л і с о в и к
Не задивляйся ти на хлопців людських.
Се лісовим дівчатам небезпечно...
М а в к а
Який-бо ти, дідусю, став суворий!
Се ти мене отак держати будеш,
як Водяник Русалку?
Л і с о в и к
Ні, дитинко,
я не держу тебе. То Водяник
в драговині цупкій привик одвіку
усе живе засмоктувати. Я
звик волю шанувати. Грайся з вітром,
жартуй із Перелесником, як хочеш,
всю силу лісову і водяну,
гірську й повітряну приваб до себе,
але минай людські стежки, дитино,
бо там не ходить воля, - там жура
тягар свій носить. Обминай їх, доню:
раз тільки ступиш - і пропала воля!
М а в к а
(сміється)
Ну, як-таки щоб воля - та пропала?
Се так колись і вітер пропаде!
Лісовик хоче щось відмовити, але виходить Лукаш із сопілкою.
Лісовик і Мавка ховаються.
Лукаш хоче надрізати ножем березу, щоб сточити сік, Мавка кидається і хапає його за руку.
М а в к а
Не руш! не руш! не ріж! не убивай!
Л у к а ш
Та що ти, дівчино? Чи я розбійник?
Я тільки хтів собі вточити соку
з берези.
М а в к а
Не точи! Се кров її.
Не пий же крові з сестроньки моєї!
Л у к а ш
Березу ти сестрою називаєш?
Хто ж ти така?
М а в к а
Я - Мавка лісова.
Л у к а ш
(не так здивовано, як уважно придивляється до неї)
А, от ти хто! Я від старих людей
про мавок чув не раз, але ще зроду
не бачив сам.
М а в к а
А бачити хотів?
Л у к а ш
Чому ж би ні?.. Що ж, ти зовсім така,
як дівчина... ба ні, хутчій як панна,
бо й руки білі, і сама тоненька,
і якось так убрана не по-наськи...
А чом же в тебе очі не зелені?
(Придивляється).
Та ні, тепер зелені... а були,
як небо, сині... О! тепер вже сиві,
як тая хмара... ні, здається, чорні
чи, може, карі... ти таки дивна!
М а в к а
(усміхаючись)
Чи гарна ж я тобі?
Л у к а ш
(соромлячись)
Хіба я знаю?
М а в к а
(сміючись)
А хто ж те знає?
Л у к а ш
(зовсім засоромлений)
Ет, таке питаєш!..
М а в к а
(щиро дивуючись)
Чому ж сього не можна запитати?
Он бачиш, там питає дика рожа:
"Чи я хороша?"
А ясень їй киває в верховітті:
"Найкраща в світі!"
Л у к а ш
А я й не знав, що в них така розмова.
Я думав - дерево німе, та й годі.
М а в к а
Німого в лісі в нас нема нічого.
Л у к а ш
Чи то ти все отак сидиш у лісі?
М а в к а
Я зроду не виходила ще з нього.
Л у к а ш
А ти давно живеш на світі?
М а в к а
Справді,
ніколи я не думала про те...
(Задумується).
Мені здається, що жила я завжди...
Л у к а ш
І все така була, як от тепер?
М а в к а
Здається, все така...
Л у к а ш
А хто ж твій рід?
чи ти його зовсім не маєш?
М а в к а
Маю.
Є Лісовик, я зву його "дідусю",
а він мене - "дитинко" або "доню".
