Захопившись своїми експериментами, Знайко, Фуксія і Рибка не помітили, як із-за пагорба з'явився місячний коротулька і, розмахуючи якимось папірцем у руці, швидко наближався до них. Він збіг з пагорба, попав у зону невагомості, несподівано для себе підлетів угору й несамовито заверещав з переляку.

Знайко, Фуксія і Рибка оглянулись на зойк і побачили коротульку, який безпорадно борсався в повітрі.

— Старайтеся не робити зайвих рухів! — гукнув йому Знайко. — Зараз ми вам допоможемо!

Коротулька тим часом летів за інерцією в напрямку ракети, що стояла на галявині. Коротульки, зайняті спорудженням будинку, побачили його.

— Я зараз вимкну невагомість, а ви обережненько підтримайте його, щоб не вдарився об землю! — закричав Знайко здалеку.

І Знайко вимкнув прилад невагомості. Місячний коротулька одразу полетів униз, прямо на руки Тюбика та Пілюльки, які вже підбігли до нього. Побачивши, що місячний коротулька ледве дихає, Пілюлька обережно посадив його на землю, притуливши спиною до стовпчика, на якому висів барометр, і тицьнув під ніс флакон з нашатирним спиртом. Нюхнувши нашатирного спирту, коротулька скривився. Обличчя його трохи пожвавішало. Він уже хотів був щось сказати, але відчув, що язик не слухається його, і мовчки подав Пілюльці акцію Товариства гігантських рослин, яку тримав у руці. Коротульки миттю оточили його й почали розглядати акцію, на якій були намальовані величезні огірки, кавуни і колоски гігантської земної пшениці. Пілюлька перевернув акцію на другий бік, і всі побачили зображення космічного корабля і Незнайка в скафандрі.

— Братики, та це ж наш Незнайко! — вигукнув Тюбик.

— Стривайте, тут щось написано, — мовив Пілюлька й заходився читати, що було надруковано на зворотному боці акції.

Тим часом місячний коротулька зовсім оговтався. Він розповів космонавтам, що його звуть Колоском і живе він у селі Неїлівці недалеко звідси, а тоді попросив, щоб йому дали напитися водички, і сказав:

— Колись я прочитав у газеті, що з далекої чужої планети до нас прилетів космічний корабель з насінням гігантських рослин. У статті було сказано, що кожному, хто купить акцію, дадуть цього насіння. Село наше бідне, а все-таки ми нашкребли потрібну суму й купили акцію. Багато бідняків купували тоді акції у складчину. Проте багатіям не сподобалось, що бідняки скоро зможуть вирощувати гігантські рослини і, покінчивши із своїми злиднями, перестануть гнути спину на багатих. У газетах почали писати, що ніяких гігантських рослин на світі нема, й космічного корабля ніякого нема, все це придумали пройдисвіти, щоб обібрати довірливих бідняків. Усі кинулись продавати свої акції. Але деякі бідняки вірять і досі, що гігантське насіння є, і не втрачають надії його одержати.

Ніхто з коротульок не розумів, що то за акції і як їх можна купувати чи продавати. А Знайко, який знав дуже багато, одразу все зрозумів. Тому він сказав:

— Бідняки правильно роблять, що не втрачають надії. Ми й справді привезли насіння.

Колосок засяяв від радості.

— Побачивши в повітрі ракету, — мовив він, — я одразу подумав, що це космічний корабель летить до нас з насінням.

Знайко велів коротулькам приготувати для Колоска різного насіння, а сам почав розпитувати, чи не чув той чогось про Незнайка та Пончика.

— Як же, як же! — вигукнув Колосок. — Про Незнайка я багато чув. Спершу казали, що він відважний герой, який прилетів з космосу. Його навіть по телебаченню показували. І в кіно. Казали, ніби він привіз нам насіння гігантських рослин. Казали, ніби він дуже хороший і йому хочеться, щоб усі ми добре жили. Потім почали казати, ніби він зовсім не герой, і не хороший, і нізвідки не прилетів, ніби він просто шахрай, який вигадав усю цю історію з насінням, щоб обдурити бідняків і прибрати до рук їхні гроші. В газетах писали, що його треба спіймати, добряче відлупцювати й посадити в холодну.

— То й що ж, спіймали його? — спитав Знайко.

— Де там! — махнув Колосок рукою. — Він кудись утік. Останнім часом про нього нічого й не чути. Може, багатії все-таки запроторили його за грати. Адже їм невигідно, щоб він гуляв на волі і всім розповідав про гігантське насіння. Нещодавно в газеті писали, що про це гігантське насіння не тільки говорити, але навіть думати є злочином, бо в нас ніби й без усякого насіння добре живеться. А хто думає про насіння, той, виходить, невдоволений, і його за це треба посадити в холодну.

— А де у вас ця холодна? — спитав Знайко.

— Та хіба в нас одна холодна? Їх багато. В кожному місті є.

У цей час коротульки принесли великий рюкзак, повний усякого насіння. Знайко пояснив Колоскові, як сіяти земне насіння, і як доглядати сходи. Нарешті Колосок почепив рюкзак за плечі й налаштувався йти додому.

— Скажіть коротулькам з інших сіл, хай теж приходять до нас по насіння, — сказав на прощання Знайко.

Колосок пішов, радісно наспівуючи. Пілюлька мовив:

— Тепер місячні коротульки приходитимуть до нас по насіння, а ми будемо розпитувати їх про Незнайка та Пончика. Може, зрештою, пощастить дізнатися, де їх шукати.

— Може, Незнайко та Пончик і самі прийдуть, — сказав Знайко. — Як тільки вони дізнаються, що прилетіла ракета, а звістка про це швидко пошириться, то зрозуміють, що це ми прилетіли на виручку.

— Вони зможуть прийти тільки в тому разі, коли перебувають на волі, — сказала Рибка. — А що, коли ці осоружні багачі і справді кудись запроторили їх?

— У такому разі доведеться їм потерпіти, поки ми будемо розшукувати їх, — відповів Знайко.

Несподівано збоку почулися постріли. Коротульки обернулись і побачили Колоска, який щодуху біг до них. У ту ж мить із-за пагорба вискочило п'ятеро поліцейських. Швидко спустившись униз, вони стали, мов по команді, і приклали рушниці, готуючись вистрілити. Знайко побачив це й, ні секунди не гаючись, увімкнув прилад невагомості. Пролунав залп. Не підозріваючи, що вони можуть опинитись у стані невагомості, поліцейські вистрілили, і реактивна сила, яка виникла при цьому, понесла їх назад. Вони помчали в повітрі з такою страшною швидкістю, що за одну секунду перетворилися на ледве помітні крапочки й зникли за горизонтом.

— Надалі знатимете, як стріляти в коротульок! — сердито пробурчав Знайко.

Побачивши, що Колосок знову безпорадно перекидається в повітрі, Знайко поспішив вимкнути невагомість. Колосок одразу опустився вниз і, отямившись від переляку, почав на всі заставки лаяти поліцейських, обзиваючи їх головорізами, піратами, бандитами, очманілими паразитами й тварюками.

— Не встиг я дійти по дорозі до лісу, як поліцейські вискочили з-за кущів, — розповідав він. — Добре, що я своєчасно запримітив їх і кинувся тікати, а то бути б мені в каталажці!

— А хто вони такі ці поліцейські? — спитала Рибка.

— Бандити! — роздратовано мовив Колосок. — Чесне слово, бандити! Обов'язок поліцейських — захищати населення від грабіжників, а насправді вони захищають тільки багачів. А багачі ж і є справжнісінькі грабіжники. Тільки грабують вони нас, прикриваючись законами, які самі придумують. А яка, скажіть, різниця, по закону мене грабують чи не по закону? Та мені байдуже!

— Тут у вас якось чудернацько! — озвався Гвинтик. — Чого ж ви слухаєтесь поліцейських і цих… як ви їх називаєте… багачів?

— Спробуй не послухайся, коли в їхніх руках усе: і земля, і фабрики, й гроші, а до того ж і зброя! — Колосок зажурився. — Тепер ось прийду додому, — сказав він, — а поліцейські схоплять мене й посадять у холодну. І насіння відберуть. Це ясно! Багачі не допустять, щоб хтось саджав гігантські рослини. Не судилося, видно, нам вибратись із злиднів!

— Нічого, — сказав Знайко. — Ми дамо вам прилад невагомості. Нехай спробують тоді сунутись зі своєю зброєю! Бачили, як полетіли ці п'ятеро поліцейських?

Гвинтик і Шпунтик зараз же змайстрували для Колоска прилад невагомості й стали показувати, як орудувати ним.

— Це що ж? — здивувався Колосок. — Я, значить, повинен буду весь час теліпатися в стані невагомості?