— Батько звелів мені йти на землю і привести блукаючих дітей додому. Так глибоко потонули ви у морі пітьми, що вже не відаєте, де неволя, а де свобода, де Бог, а де той, хто ненавидить його, де ваш друг, а де ворог, де благо, а де злоба. Ви відпихаєте руку рятівника, котрий хоче витягти вас з ями, і щасливо пориваєтесь назустріч до лукавого шахрая, який уміє улесливо посміхатися та і обіцяти. З неба пливе від Батька ріка блага, та вам приємніше пити з брудних джерел сатанинського світу…
— Грізний і ревнивий Бог! — несміливо озвався хтось з юрби. — Хто підкаже нам, як приступити до блага, якими зусиллями сягнути його, щоб не отримати кари Господа?
— О, застрахані діти! — підняв руки до неба Єшуа. — Хто так тяжко обманює вас? Навіть ви, злі істоти земні, не одвертаєтесь від сина, коли він просить шматок хліба! Невже гадаєте, що Батько Небесний гірший від вас? Приступайте до нього з любов’ю і беріть все, що волітиме ваше серце, бо любляче серце не діятиме зла супроти ближніх своїх.
Благо тим, хто просить, хто жадає Духа, бо вони осягнуть Царство Небесне.
Благо тим, хто плаче в світі мороку, бо вони матимуть втіху, сягнувши світла.
Блаженні смиренні, бо вони успадкують зладований світ.
Благо тим, хто жадає правди, бо вони матимуть всю її повноту в Царстві Бога.
Благо милосердним, бо їх помилує Батько Небесний.
Благо миротворцям, бо вони житимуть у замиреному світі й наречуться Синами Божими.
Благо й тим, кого переслідують і женуть за правду, бо вони житимуть в Царстві Небесному.
Благо вам, коли зневажатимуть вас і гнатимуть за Новий Завіт Любові, принесений мною від Батька Небесного…
Вам казали: люби ближнього і ненавидь ворога. Якщо жадаєте блага, то не поспішайте визначити — де друг, а де ворог. Уподібніться сонцю: воно світить однаково всім — святим і грішникам. Хай у сяйві вашої любові гріються всі — ближні й вороги. Кому радісне ваше світло — той стане другом, кому неприємне — хай ховається в сутінках князя пітьми.
Запаливши світло правди, не ховайте його в таємниці, даруйте промені любові кожному, бо в світі багато лиха й болю.
Запам’ятайте, жадаючі блага: ви осягнете всю повноту його лише на небі. А щоб осягнути Царство Небесне, потрібно знати напрямок і мати силу. Оволодійте силою мудрості, знання й любові. І Брама Дому Божого відкриється. Такий Заповіт від Батька приніс я вам…
*
У міри і вийди в Невідомість! Умри!
Покинь життя химер!
І хай народиться натомість
Реальність таємничих Сфер!
Хай скаже неук: Він загинув…
А Ти — пливи у Таїну…
Там будеш Батьком ти і Сином,
Там знайдеш Доньку і Жону!
Там Храм Блакитний виростає
У сяйві ніжних перунів. Умри!
І Доля дивокрая
Утвердить божевілля снів…
Правильно говорив Іван — Син Грому, що всі книги Світу не вмістили 6 мудрості, що її приніс на землю Учитель. Можна згадувати й писати знову, знову — до нескінченності. Та для кого? Для чого? Якби писане слово вирішило проблему — то Син Найвищого залишив би такі скрижалі. Тому я не хочу повторювати або УТОЧНЮВАТИ те, що знають практично ВСІ ЛЮДИ ЗЕМЛІ. Будь-яка вість, в тому числі й моя, буде вважатися в кращому разі «апокрифічною», а в гіршому — вигадкою, містифікацією, або демонічною підробкою. Кожен оцінить моє свідчення відповідно до кольору тих скелець, які подарував йому Господар Світу Цього. Згадаю основне.
Учитель щоденно говорив нам про давній-прадавній полон, в який потрапили Діти Бога разом з Матір’ю-Землею. Щоб вони не повернулися до Рідного Краю, де мали Вічне Життя і Радість, в небі Господар Темниці поставив вартових — Сонце і Місяць. Меч Світлоносця щоранку жахає живих духів, змушує до тяжкої праці, засліплює, не дозволяє бачити інших шляхів, окрім тих, які ВИСВІТЛЕНІ. Місяць щоночі заворожує, шепче примарні казки, дарує безсоромні насолоди, що нагромаджують в душах вину і неминучість розплати. Силу Людини — Сина Бога — виснажено на борсання між маятниками «сонячного» псевдопізнання і «місячного» псевдочуття. Це той зловісний «дух життя», запущений в єство Вічносущих Зоряних Принців, який виснажив духовну потугу і змусив нас перевтілюватися. Тобто: вмирати і народжуватися безкінечно, крутячи жахливе колесо Сатанинського Дому Неволі.
Наше тіло пронизане ворожими незримими щупальцями ЧУЖОГО ЄСТВА. Ті щупальця висмоктують нашу силу, талант, прагнення, знання, змушують формувати царства, об’єднання, релігії, філософії, походи, темниці, традиції, звичаї, культури й стратегічні цілі буттєвості — для чужої еволюції. Ми — раби, які навіть не відають, що вони творять і для чого, для кого.
— Ви навіть уявити не можете, яка прекрасна Людина — Син Бога, коли вона позбавлена місячного слизняка, цього злобного упиря Духу, — натхненно говорив Учитель.
— І ми зможемо звільнитися від нього? — запитав я.
— Для цього я й прийшов від Батька, — твердо відповів Учитель.
— А коли це буде?
— Це може статися вже нині, кожної хвилі, якщо ваша потуга відповідатиме Потузі Бога. Проте не втішайтеся легкими спробами, все те обіцяють брехливі учителі й пророки. Повернутися до Едему, до Царства Небесного можна лише об’єднаною силою цілого народу, а ще краще — всієї Ойкумени, всього Світу. Я приніс людям Подарунок від Батька — Себе. Люди повинні згадати своє Синівство і сповнитися його таємною можливістю перетворення. Уподібнитися Богові можна лише тоді, коли маєш Його Сім’я в єстві. Хто прийде до мене — той отримає це Зерно Вічного Життя…
— То дай синам Ізраїлю таке зерно, — вигукнув Симон, мій побратим.
— І ми скинемо ярмо римлян, — підхопив Юда з Каріота. — А коли сам Бог виступить на нашім боці, тоді станеться те, що обіцяли пророки: юдеї будуть первосвящениками і водіями народів.
Учитель сумно похитав головою.
— Бачте, навіть ви — мої учні, — прагнете не всесильності духу, а можливостей насилля над іншими, не блага для всіх, а влади над народами, не здруженості Ойкумени, а відчуття своєї вищості. Лише той, хто нічого не прагне — ввійде в Синівство Бога, бо він матиме все. Я вже стільки казав про теє, але у вас відсутній слух. Ви дивитеся і не бачите. Далекий шлях, друзі мої, до благословенного дня Свободи. Чи вистачить вам терпіння?
Тієї ночі Учитель, взявши мене, Симона та Івана, повів нас на гору Табор. У небі купчилися грозові хмари, на обрії миготіло. Не встигли ми запитати, для чого вийшли сюди, як Учитель огорнувся сліпучим сяйвом. Симон закричав від страху, я впав, вражений несподіваним перетворенням. А коли розплющив очі, мені здалося, що біля Єшуа видніються ще дві постаті, оточені мерехтливими колами прозорого полум’я. Вони про щось розмовляли, жестикулювали, але вуха мої заклало, і я нічого не чув.
А коли ми прийшли до тями, біля Учителя вже нікого не було.
— Жаль, — несміливо мовив Симон, — що Мойсей та Ілля так хутко пішли. Ми б зробили для всіх шатра і було б гарно…
— Я показав вам, якою стане Людина в Рідному Світі, — лагідно сказав Учитель. — Запам’ятайте, але мовчіть про те, що бачили…
…Люди плавом пливли до Учителя, приносили йому свої надії та жалі, прохання і вимоги. Та все це, на жаль, зводилося до несуттєвого, до зовнішнього: верни здоров’я, нагодуй, стань царем, вижени римських завойовників, зроби нас багатими, щасливими, застав інші народи страхатися нас, покажи нам чудо — і чим величніше, тим краще! Тоді ми повіримо тобі, визнаємо тебе Месією і закричимо «Осанна!»
— Мені не треба вашого визнання, — повторював усім Учитель. — Перш ніж ваш світ виник, я маю найвище визнання у Батька Небесного! Я хочу вашого визволення, а не вашого визнання. Мене послано ради вас, а не ради мене…
— Чим доведеш свої твердження? — допитувалися фарисеї та книжники-учителі. — Кожен може базікати. Ти людина, а робиш із себе Сина Божого. Біснуваті теж кричать про те, що вони Месії, ангели та небесні жителі…
