О, скільки посмішок навколо,
Що хочеться ще жить і жить,
І всі ті посмішки шовкові,
Немов метеликів ловить.
Й забуть про всі небесні страхи,
Які над нами тяготять,
І слухать, як співають птахи,
І верби з полем шепотять.
20.10.2011 р.
ОТ БИ ЦІ СТЕГНА…
От би ці стегна, ці сідниці
Та десь літ в сорок у пшениці.
22.10.2011 р.
ДІВОЧА КРАСА
Я прийшов на те поле, де квіти
Дозрівають дівочих сердець,
Де цвітуть білі айстри, як діти,
І димить серед поля чебрець.
На тім полі квітки на всі смаки,
Яку хочеш, таку й вибирай,
Особливо пишаються маки
І гукають закоханих в гай.
В тому полі весна дозріває
Й набухають в дівчат грудоньки,
І вони свого часу чекають,
Поки прийдуть до них парубки.
Бо коли та краса дозріває,
То дівчата якісь не свої,
Вони, навіть, і спать не лягають,
Поки будуть співать солов’ї.
А сьогодні і я в тому полі,
Де волошки й ромашки цвітуть,
Де шепочуть веселі тополі,
Що з вітрами по полю ідуть.
Довго там я стояв і дивився,
Як над озером дощик ішов,
Й перший раз там я перехрестився,
Що свою врешті квітку знайшов.
15.11.1983 р.
ТАКОГО Б РОТИКА ЛЮБИТЬ
Такого б ротика любить,
А з нього, мов з труби коптить.
22.10 2011 р.
ВАРТО ФЕЇ СТАТЬ НАВПРОТИ
Варт пройтись дівчині в ботах,
Як вже вистроїлась рота,
Бо таку красу дівочу,
Тільки дурень не захоче.
22.10.2011 р.
МОГУТНЯ СИЛА
Мчиться Льоня з нівеліром,
А за ним Марія,
Здать садочок достроково
В них завітна мрія.
Перерили всі під’їзди,
Всі шляхи-дороги,
Що не лише можна ноги,
А звернуть і роги.
То ж бідняги так старались,
Так уже спішили,
Що з розгону у ту яму
І самі звалились.
А там наші виконроби
Стали Машу бити:
– Як могла ти всі підїзди
Взяти перерити?
– А ви мене не лякайте,-
Блиснув з Маші вогник,
Бо у мене чоловік
В КеДеБЕ – полковник.
5.11.1976 р.
КОЛІНКИ І ЛІНЬКИ
Ну й колінки в пані Лінки,
Глянеш, – вмить зникають ліньки.
22.10.2011 р.
ОЙ, ВЖЕ ЦІ ГУБКИ!
От, вже ці губки, що казать,
Як прийде ніч – не можу спать.
22.10.2011 р.
Я ТАК ХОТІВ, ЩОБ ПОСМІХНУЛАСЬ
Я так хотів, щоб посміхнулась,
Вона ж пройшла і матюхнулась.
22.10.2011 р.
РОЗДУМИ БІЛЯ ОЗЕРА
Жовтим листям липа загорілась,
Залишивши скрізь свої плоди,
Й раптом вона з зайчиком зустрілась,
Що прибіг напитися води.
Горобці цвірчали в винограді,
Що аж задивились ясени,
Й повсідались, ніби на параді,
Мов веселі вісники весни.
Я дивлюсь, як поле посіріло,
Слухаю, як шепчуть камиші,
Хто ж тоді зігріє наше тіло,
Якщо ми позбудемось душі.
Хто ж тоді долюбить нас, доніжить,
І в туман окутає, як в шарф,
Хто ж тоді погладить наше тіло,
Й поведе гуляти в Гідропарк?
12.10.1976 р.
ЯКЩО НЕМА ШЕФА
Варто тільки відійти
Шефу десь з дільниці,
Як дівчата те і роблять –
Щипають зіниці.
А зайдіть у той ви відділ,
Враз такі всі ділові,
Не підходьте, бо ще можуть,
Навіть дать по голові.
Я не стримався, завівся:
– Де,– скажіть,– начальник,
А одна звернула кукіш
Й показала – пальчик.
Я постояв, подивився:
От так трудівниці!
Та таким, як ці, не жалко
І вліпить по пиці.
27.11.1976 р.
ГРУДИ ПОЛУМ’ЯМ ГОРЯТЬ
Груди в тебе так горять,
Що боюсь аж в руки взять.
22.10.2011 р.
ЗОЛОТЕ МЕРЕЖИВО
Золоте мереживо
Осінь натягла,
На ліси, на стежечки,
На поля лягла.
Пов’язала стрічечки
На стрункі тополі,
Й ті горять, як свічечки
Вогниками в полі.
І стоять пишаються
Всі садки шовкові,
Мов сільські дівчата
В золотій обнові.
Я дивлюсь на золото,
Що аж очі коле,
Ой, до чого ж хочеться
І мені в те поле –
Де стоїть пишається
Явір із вербою,
І гукає голосно
В гай мене з тобою.
5.9.1988 р.
Я – САМ СОБІ ДЕРЖАВА
Я сам собі – і брат, і сват,
І сам собі – держава,
Бо знаю, що ніхто не дасть,
Ні хліба, а ні сала.
А листя падають, летять,
Де кожний вірш, як поле битви,
Так, що ж і ще оті хотять? –
Які нас голять і без бритви.
Ти тільки, друже, в суть ту вникни!
13.11.2011 р.
ЩОБ ДО ГРУДЕЙ ТВОЇХ ПРИПАСТИСЬ
Як би хотів до вас припастись,
І в вашій пазусі «попастись».
22.10.2011 р.
НАША БІДА
Наша біда у тім, що ми державні,
І що свого нічого в нас нема,
Хіба що муки сьогоденні й давні,
Які й понині мучать нас сповна.
Наша біда, і в тому наше горе,
Що трутнів більше в нас, як бджіл,
І всі вони над нами, ніби оси,
Ніби вовки, бо кожний з нас, як віл.
Наша біда, що всі ми несміливі,
І день від дня зникає – совість, честь,
Що, навіть, захистить себе не вмієм,
І що панує над суспільством жесть.
Наша біда, що всі ми, як примати,
І що ліси, та квіточки в гаю,
Наш вождь зумів до рук своїх прибрати,
І нас усіх тримати на… мовчу.
Наша біда в довірі, і в покорі,
І в тім, що нас привчили плазувать,
Тому ото ми всі такі і хворі,
Що боїмось за себе постоять.
Наша біда, що думать перестали,
І кожен з нас готовий раком стать,
Тільки б за те – аби їх не чіпали,
Ну, а на все, й на всіх їх всім начхать.
19.4.1988 р.
СХАМЕНІТЬСЯ, ЛЮДИ!
Тобі ніщо в державі не належить,
Бо гори ті, поля – вже не твої,
Тому їх можна вже як хочте гадить,
Або спалить в якому хоч вогні.
І чий то ти? Звідкіль такий припхався?
З яких країв приплентавсь ти в мій край?
Що, ніби гнида в наші душі вп’явся,
І тільки ждеш, що все тобі давай.
Пора вже встать і вирівнятись, люди,
І банді тій сказать – МОГУТНЄ НІ!
Нехай у себе те, що хочуть роблять,
Але не в нас, не на моїй землі.
20.4.1988 р.
ЯКБИ Я УМІЛА ЛІТАТИ
Якби я літать уміла,
І могла щоб птахом стать,
То тебе б я перестріла,
І стала б вічно цілувать.
Перестріла б тебе, мій коханий,
Як русалка в ставку юнака,
І до ранку б тебе лоскотала,
Як матуся свого малюка.
Цілувала б твої милі очі,
Як цілують берізок вітри,
Щоб від мене ніколи, ніколи
Ти не зміг ні до кого піти.
Цілувала б, як вітер тополю,
Й віддалася б таким почуттям,
Коли всі забувають про волю,
Коли вас зустрічає «Сангам».
Цілувала б твої милі очі,
Твої губки, як дощик пальто,
Бо такого від тебе я хочу,
Чого в світі не відав ніхто.
13.4.1988 р.
СИДИ І НЕ БІЙСЯ
Коли сиджу в своїй квартирі,
То страх ще в мене може буть,
А от, коли я там, де грати,
