То всі б жили у нас, як боси,
І був би мир, і благодать.
1.1.1977 р.
НЕМА РОБОТИ У КРИМУ
– Чоловікам нема роботи у Криму?
– Кому ви кажете, кому?
29.6.2013 р.
ОЙ, ТИ ВОЛЯ
Жаль, життя таке коротке,
Ніби міні у дівчат,
Й поки знімеш з неї міні,
То пора уже й кінчать.
Люди-люди, схаменіться!
І куди це ми йдемо?
Бо куди не подивіться –
Скрізь одне і те – кіно.
Ой, ти воля моя, воля,
Де не підеш, там – гора,
Поки дівчину вговориш,
То й додому йти пора.
9.8.1981 р.
НЕ ЖАЛІЙ
Не жалій, чого не вернеш,
І ніколи ти не ний,
Й бережи свої ти нерви,
Поки, друже, молодий.
8.8.1981 р.
У ТИХИЙ ВЕЧІР
Я прийшов у вечір тихий,
Як вкладалось Сонце спать,
Щоб мерщій тебе побачить
І себе всім показать.
Я прийшов як сутеніло,
Бо раніше я не міг,
Бо вже надто нетерпілось
До твоїх торкнутись ніг.
11.12.1981 р.
ПРИТИХЛИ ВСІ
Притихли всі овації і сурми
Й, нарешті, вибрали вождя.
Чому ж тепер мовчать всі дурні? –
І не кричать уже ура!
28.6.2012 р.
ВЕРБИЧКИ
О, як би там я, де вербички
Поприсідали до трави,
Хотів би взять твої косички,
Що обвисають з голови.
І до грудей твоїх припастись,
Немов малесеньке дитя,
І в них хоч ніченьку попастись,
Щоб вгамувати почуття.
О, як люблю я ті красоти,
Що хтось їй в блузу накидав,
І їх, немов медові соти,
Я б цілу ніченьку лизав.
26.5.1978 р.
КОХАНОМУ
Ввійди в мою ти душу,
Мій Янгол, я – твоя,
Й погладь мою Марусю,
Хоч кінчиком життя.
О, як тебе я хочу!
О, як тебе я жду,
Тільки гукни, коханий,
Й до тебе я прийду.
26.5.1978 р.
«ПРАЦЕЛЮБИ»
Кричать частенько «працелюби»:
– Ми «труд» – цигарки дуже любим,
Але й такі є працелюби,
Що ніч не злазили б із Люби,
І їй всю б ніч смоктали губи.
24.3.1978 р.
КОМПЛІМЕНТИ
Поки будемо жінкам
Кидать компліменти,
Вони будуть дарувати
Чарівні моменти.
2.7.2012 р.
КОЛИ ВОНА ПОСМІХАЛАСЬ
Коли вона до мене посміхнулась –
Весь день співав романси і пісні,
І поглядом, мов стрілами амура,
Вона сколола душу всю мені.
І скільки б зір не бачив, і сузір’їв
Вона ж одна – як Сонце, і як Крим,
І лиш до неї все моє довір’я,
І стільки ненаписаних ще рим?
І вся душа в оркестр перетворилась,
А в розум мій ввірвалася весна,
Коли вона на мене подивилась
Й мені сказала: – Я – твоя.
23.11.1988 р.
ЛЮБЛЮ Я СІЛЬВУ І РОНСАРА
Чомусь завжди, хоч ти убий!
Люблю я Сільву і Ронсара,
Люблю Есеніна вірші,
Яких в мені їх, мов отара.
Люблю жіночу я красу
Й не можу тут нічого вдіять,
Коли по вулиці іду,
І раптом вглежу довгі вії.
І кожен день, як стріну їх,
Я перед ними просто млію,
І хочу кожну з них торкнуть,
Немов свою найбільшу мрію.
9.3.1983 р.
ЙОГО ПОЛІТИКА
Як в державі суперечка,
Тут же – цукор є і гречка,
А як вибори пройдуть –
То усі на всіх плюють.
– Головне – дійти до трона,–
З дуба каркнула ворона,–
А тоді, як вам сказати,
Можна вже й на всіх плювати.
25.8.2012 р.
ХТО ТАКА ПОВІЯ?
– Хто така повія? – в татка син питає.
– Підростеш, мій синку, сам тоді узнаєш.
А якщо відверто, це така красуня,
До якої хлопці чередою сунуть.
Одним словом, жінка зможе і зачахнуть,
Якщо своєчасно дівку ту не трахнуть.
А якщо ти хочеш про їх більше знати,
То тобі про це все хай розкаже мати.
А якщо простіше, – слухай мене, Ваня, –
То це жінка – колективного користування.
Й тут уже, мій синку, нічого добавить,
Хто їй платить гроші, того вона й хвалить.
10.2.2008 р.
НЕЗАЙМАНА КРАСА
Ну, де б, скажіть, я міг побачить
Таку незайману красу,
Якби у полі не зустрів я
Твою неписану косу.
5.7.2012 р.
ЯКИЙ МАГНІТ
Дивлюсь на блиск твоїх колін,
Як на банани – бедуїн.
Який азарт, який магніт,
О, де мої сімнадцять літ?
5.7.2012 р.
ЯКЩО ГАРНА ЖІНКА
Як побачу гарну жінку –
Забуваю й про печінку,
Бо як гляну на стегенця,
Достають ті аж до серця.
5.7.2012 р.
ЛИСИЦЯ І КРІЛЬ
До Лисиці Кріль прибіг,
Зовсім валячись із ніг,
І до неї: – Ой, Лисичко,
Що робить? І тут же ліг.
– Гай, що нам завжди належав,
Наказав Михайло знести.
Вирубать до деревинки,
Щоб ніде, а ні травинки.
Тут Лисичка посміхнулась
І до Кролика звернулась:
– Дурень ти, та й ще ростеш,
І куди, скажи, ти гнеш?
Та тепер же ти у полі
Будеш, ніби на долоні,
І не треба буде Вовку
Вже тебе шукати довго.
Тож радій, живи як треба,
Це ж все робиться для тебе –
Так хвалила те Лисиця,
Що не зчулася, як Киця
Принесла наказ з столиці:
– Відрубать хвоста Лисиці.
Лишки, мов архітектурні,
Не під стать такій культурній.
Тут мораль, хоч ти й Лисиця,
Але надто не носися!
Бо й на хитрих,– мовив Гром,–
Теж знайдеться «хрін з вінтом».
6.1.1977 р.
КЛАПТИК НЕБА
Мене похвали вже не гріють,
І ними тішить вже не смій,
Бо буть не хочу чародієм
Серед бандитів і повій.
Скільки, скажіть, людині треба?
Окраєць хліба й чуть тепла,
І клаптик голубого неба,
Яким би тішилась душа.
25.9.1979 р.
О, ЧАЄЧКО МОЯ!
О, чаєчко моя, не плач і не кигикай,
Тебе люблю ще більше, як любив,
І кожен раз твої шукаю віки,
Немов якесь найбільше диво з див.
Любов земна! Хто породив цю силу,
Чого в ній більше, доброти чи зла?
З чого вона, й чому така ляклива,
І створена – для горя, чи добра?
Роздумувать не стану я багато,
Скажу одне: любов людська то – гра.
Та, щоб у світі не було кохання,
То не було б на світі і добра.
25.4.1983 р.
ДИВЛЮСЬ НА ЛІС
Дивлюсь на ліс, що висне над горою,
І весело на річку задививсь,
А я стою й любуюся тобою,
Як це було у юності колись.
Летять віки на крилах сірих хмарок,
Які весь час купаються в Дніпрі,
І розкидають всюду свої чари,
Щоб веселились вічно молоді.
А, як проснуться всі тополі,
І Сонце в листях заблищить,
Я міг тебе зустріти в полі,
І все життя тебе любить.
І щоб у дощ, і заметілі,
Й коли тремтітиме земля,,
Я міг з тобою буть при ділі,
Й тебе хотілося щодня.
11.5.1983 р.
ОЧІ, З ЯКИХ КОХАННЯ ПИВ
Коли тебе побачив я в хустинці,
В твоїх очах я погляд загубив,
А ти була, як фея на картинці,
За що тебе я так завжди любив.
