Прибувши в Йокогаму вранці 14 листопада у призначений час, Філеас Фоґґ розпрощався з Фіксом, що пішов у своїх справах, і подався на «Карнатик». Там, на превелику радість місіс Ауди, а, можливо і свою — з його вигляду неможливо це визначити — дізнався, що француз Паспарту справді напередодні прибув до Йокогами.

Філеас Фоґґ, який того вечора мав відпливти до Сан-Франциско, одразу ж вирушив шукати свого слугу. Його звернення до французького й англійського консулів не дали результату; марною виявилася сподіванка зустріти Паспарту на вулицях міста. Фоґґ уже був утратив надію знайти його, як раптом, підкоряючись якомусь інстинктові, а може, передчуттю, зайшов у балаган високоповажного Батулькара. Звичайно, він не міг упізнати Паспарту в його ексцентричному вбранні, але той, лежачи на спині, помітив свого пана серед глядачів на галереї. Побачивши його, він мимоволі смикнув своїм довгим носом, порушивши рівновагу всієї піраміди. Читач уже знає, що було далі.

Усе це Паспарту почув із уст місіс Ауди, котра також розповіла йому, як вони пережили переїзд із Гонконга до Йокогами в товаристві якогось пана Фікса на шхуні «Танкадера».

Почувши прізвище Фікса, Паспарту навіть бровою не ворухнув. Він уважав, що не час розповідати містерові Фоґґу про те, що відбулося між ним і детективом. Тому, описуючи свої пригоди, він звинуватив у всьому себе і просив вибачення за те, що застряг у Гонконгу, накурившись опіуму до втрати притомності.

Містер Фоґґ спокійно вислухав цю розповідь і нічого не сказав, потім він забезпечив свого слугу грошима, достатніми для того, щоб той міг придбати тут, на судні, пристойний костюм. Не минуло й години, як Паспарту, звільнившись від носа й крил, уже нічим не скидався на поклонника бога Тенгу.

Пакетбот, що курсував між Йокогамою і Сан-Франциско, належав Тихоокеанській поштовій компанії і називався «Генерал Ґрант». Це був великий колісний пароплав тоннажністю дві тисячі п’ятсот тонн; він був добре оснащений і міг розвинути велику швидкість. Величезний балансир безупинно піднімався й опускався над палубою судна; один його кінець з’єднувався зі штоком поршня, а інший — із кривошипом, що перетворював прямолінійний рух в обертальний і передавав його безпосередньо вісі коліс. «Генерал Ґрант» мав три щогли й міг нести вітрила, велика поверхня яких значно збільшувала швидкість судна. Рухаючись зі швидкістю дванадцять миль за годину, пакетбот повинен був перетнути Тихий океан за двадцять один день. Отже, Філеас Фоґґ міг розраховувати, що, прибувши в Сан-Франциско 2 грудня, він буде в Нью-Йорку одинадцятого, а в Лондоні — двадцятого, тобто на кілька годин раніше фатальної дати — 21 грудня.

На пароплаві було багато пасажирів: англійці, американці, чимало китайських кулі, що емігрували в Америку, було також кілька офіцерів індійської армії, які проводили свою відпустку, мандруючи навколо світу. Подорож океаном минула без пригод. Пакетбот на потужних колесах і з великою кількістю вітрил ішов рівно, без хитавиці. Тихий океан виправдовував свою назву. Містер Фоґґ був, як завжди, спокійний і неговіркий. Його молода супутниця відчувала, що її прихильність до цієї людини щодалі зростає і не лише із вдячності. Мовчазний, але такий великодушний, Філеас Фоґґ справив на неї значно сильніше враження, ніж вона гадала, проте її почуття, здавалося, анітрохи не впливали на загадкову натуру містера Фоґґа.

Місіс Ауда тепер була щиро зацікавлена в планах нашого джентльмена. Її тривожили всі перешкоди, що могли призвести до зриву задуманого. Вона часто розмовляла про це з Паспарту, який чудово вмів читати її серце. Добрий парубок тепер сліпо вірив у свого пана і безперестанку розсипався у похвалах великодушності, шляхетності й самовідданості містера Фоґґа. Заспокоюючи Ауду щодо результату подорожі, він переконував її, що найважчу частину шляху подолано: вони вже минули екзотичні країни — Китай і Японію — і знову вступають у межі цивілізованого світу; щоби вчасно завершити цю неймовірну мандрівку довкола світу, залишилося тільки проїхати поїздом від Сан-Франциско до Нью-Йорка і океанським пароплавом від Нью-Йорка до Лондона.

Через дев’ять днів після відбуття з Йокогами Філеас Фоґґ проїхав рівно половину земної кулі.

Справді, «Генерал Ґрант» 23 листопада перетнув сто вісімдесятий меридіан, той самий, на якому в Південній півкулі розміщені антиподи Лондона. Правда, з вісімдесятьох днів, що були в його розпорядженні, містер Фоґґ витратив п’ятдесят два, і в нього в запасі лишалося всього двадцять вісім днів. Проте слід зауважити, що наш мандрівник перебував на середині шляху лише у відношенні «різниці меридіанів», а насправді він уже подолав понад дві третини всієї відстані. Справді, скільки вимушених зиґзаґів довелося йому проробити між Лондоном і Аденом, Аденом і Бомбеєм, Калькуттою і Сінгапуром, Сінгапуром і Йокогамою! Якщо рухатися навколо земної кулі по п’ятдесятій паралелі, на якій стоїть Лондон, то весь шлях дорівнював би приблизно дванадцять тисяч миль, тоді як Філеасові Фоґґу, змушеному зважати на примхи засобів пересування, належало проїхати близько двадцяти шести тисяч миль, з яких на цей день, 23 листопада, залишилося близько сімнадцяти з половиною тисяч. Тепер перед ним простягався прямий шлях і не було Фікса, що би міг стати на заваді.

Того дня, 23 листопада, Паспарту почувався неймовірно щасливим. Читач, напевно, пам’ятає, що цей упертюх доконечно побажав зберегти на своєму знаменитому фамільному годиннику лондонський час, вважаючи неправильним час усіх інших країн, де він побував. І от 23 листопада, хоча він жодного разу не переводив стрілок свого годинника ні вперед, ні назад, він показав однаковий час із судновим годинником.

Неважко здогадатися, як тішився Паспарту! Йому дуже хотілося знати, що сказав би про це Фікс, якби був тут.

«Цей шахрай наплів мені нісенітниць про меридіани, про сонце й місяць! — правив Паспарту. — Та ба! Послухаєш цих людей, так одразу зіпсуєш свого годинника! Я завжди був певен, що рано чи пізно сонцю доведеться звірятися за моїм годинником!..»

Паспарту й гадки не мав, що, якби циферблат його годинника був розділений на двадцять чотири години, як на італійському баштовому годиннику, він не мав би жодних підстав тріумфувати: у той час як судновий хронометр показував дев’яту ранку, стрілки його годинника показували б дев’яту вечора, тобто двадцять першу годину попівночі попереднього дня, і різниця в часі була б саме така, яка існує між Лондоном і сто вісімдесятим меридіаном.

Та коли б Фікс і міг пояснити це суто фізичне явище, то, безсумнівно, Паспарту все одно не зрозумів би і, головне, не сприйняв його. У всякому разі, якби детектив тієї миті з’явився на палубі, то ображений на нього Паспарту, напевно, заговорив би з ним на зовсім іншу тему й у зовсім інший спосіб!

А втім, де ж перебував у цей час Фікс?.. Саме на облавку «Генерала Ґранта» він і був.

Справді, по приїзді в Йокогаму поліцейський інспектор залишив містера Фоґґа, сподіваючись знову знайти його вдень, і негайно подався до англійського консула. Там він, нарешті, одержав ордер на арешт, що слідував за ним від самого Бомбея і був виданий ще сорок днів тому: цей ордер відправили з Гонконга тим самим «Карнатиком», яким Фікс повинен був їхати. Можна собі уявити детективову досаду! Адже ордер тепер уже не потрібен! Фоґґ перебував поза територією англійських володінь! Відтепер для арешту злочинця необхідна була постанова про видачу його.

«Що ж! — сказав собі Фікс, трохи охолонувши від гніву. — Коли мій ордер не годиться тут, він буде корисний в Англії.

Цей шахрай вважає, що він збив із пантелику поліцію й, очевидно, збирається повернутися на батьківщину. А я поїду за ним. Гроші… дай Боже, щоб хоч щось від них лишилося! На всі ці переїзди, премії, судові процеси, штрафи, купівлю слона та інші дорожні витрати наш молодчик уже викинув понад п’ять тисяч фунтів. Але зрештою банк доволі багатий!..»

Прийнявши таке рішення, Фікс негайно подався на пароплав «Генерал Ґрант». Він був на палубі, коли туди піднялися містер Фоґґ і місіс Ауда. На свій превеликий подив, Фікс побачив і Паспарту в одязі провісника бога Тенгу. Інспектор притьмом зачаївся в каюті, аби уникнути пояснень, що могли б усе зіпсувати; розраховуючи на велику кількість пасажирів, детектив сподівався не потрапити на очі своєму ворогові, та зрештою лоб до лоба зіткнувся з ним на носі корабля.