ii)

Коли палає будинок, народ верещить: "Пожежа!", i можна сподiватися, що хоча б одна людина прибiжить допомогти; доречно волати: "Грабують!", коли нападають грабiжники - можливо, якийсь герой зглянеться на вас, щоб ствердити свiй геройський статус; ще можна вiдчайдушно верещати "рятуйте!"; а от коли близька людина вчиняє дурiсть, що робити, що промовляти? Можна, звiсно, промовити: "Старий, ти що, здурiв? Очманiв ти чи що? Що ти робиш?" Але як таке можна сказати рiдному батьковi, з яким в тебе завжди були непоганi стосунки? I не просто непоганi, а - чудовi! Втiм, якщо подумати, таке сказати можна, вiдвертiсть - запорука тривалих та довiрливих стосункiв. Але як можна виплеснути таке в його свiтле, радiсне обличчя? Ти - не народжений наволоччю, ти сказати таке не здатний. Вголос я сказав йому: "Ну, поздоровляю тебе". А сам думав: "За що? Чому?" Таке зазвичай думають тi люди, в кого раптово загинув хтось близький. За що? Чому?

А спочатку все складалося так добре. Я зустрiв батька в аеропорту на новiй машинi - нещодавно взяв у кредит "Нiсан", я був поведений на японських автомобiлях. Блискучий, срiбний. Мiй приятель Милиця сказав менi, що, згiдно i з соцiологiчними дослiдженнями, дiвчата чомусь вважають найбiльш сексуальними чоловiками власникiв саме блискучих металевих авто. Тому ми з ним i вибрали саме цей колiр. Не те, що ми з Милицею в таке вiримо, але - про всяк випадок. Як цим дослiдникам вдається робити подiбнi висновки? Я сам займаюся аналiтикою, але на таке не здатний, навiть уявити собi не можу, яким чином вони про таке дiзнаються.

Батько приїхав i з США, де жив близько восьми рокiв. Приїхав вiн не назавжди, а в гостi, щоб за традицiєю разом зi мною вiдсвяткувати Новий рiк. Я дуже йому радiв i чекав на його приїзд. Окрiм нового автомобiля, який я з гордiстю йому продемонстрував, в моєму життi були ще деякi новi речi, з якими менi кортiло його познайомити. На заднє сидiння машини я накидав купу нових книжок, я таке завжди робив: можна було б залишити їх удома, але батько звик як дитина вовтузитися з цими книжками на задньому сидiннi та щасливо посмiхатися. Я це бачив, коли повертав обличчя до нього. Вiн шурхотiв сторiнками, iнодi гриз нiготь, i я почувався так само щасливим. "Клас!" - казав вiн. А менi здавалося, що в цю мить ми помiнялися з ним мiсцями, i це мене тiшило.

Батько займався в США зв'язком. Вiн i тут цим займався, тiльки там за це набагато краще платять; батько сам собi вигадав прiзвисько "Радистка Кет". Вiн любив вигадувати прiзвиська, мене, наприклад, вiн звав Мiстером Iксом. Батько виглядав чудово, вiн нiколи не нарощував собi черево, був стрункий, займався спортом та надавав перевагу здоровiй їжi, але нiколи з цього приводу не занудствував, i не без задоволення смакував разом зi мною та Милицею пивом та львiвськими ковбасками.

Для мене це була улюблена традицiя нашого спiлкування. Я, вiн, Милиця, львiвськi ковбаски, пиво та спортивний канал! Мабуть, я мав би насторожитися вiдразу пiсля того, як вiн, задоволений, всiвся поруч зi мною. "А книжки?" - трохи розгублено промовив я. "Хочу трохи побути з тобою" - cказав вiн, притиснувши мене.

Звiсно, що я зрадiв, хоча спочатку засмутився, що не побачу дитяче батькове вовтузiння з книжками. Почав розповiдати йому iсторiю придбання мого авто, в листах я вже пообiцяв розповiсти йому про це детальнiше. Але вiдчув, що вiн слухає мене не так уважно, як завжди. А коли я замовк i запитав, то як справи в нього, вiн замiсть оповiдi про своє вашингтонське життя-буття, почав розповiдати iсторiю про те, як вiн запiзнився на лiтак, про це вiн менi встиг похапцем повiдомити по телефону, щоб я не нервувався. А зараз розповiдав в деталях. Вся ця iсторiя була зав'язана на помаранчевих шаликах, було доволi цiкаво, вiн розповiв менi, що забалакався з дiвчиною про революцiю, про те, як вони з'ясували, що прогавили свою лiтакову чергу, про те, як батько схопив їхнi паспорти та намагався вирiшити питання або з вiзами, або з квитками, i це йому вдалося. Їй конче необхiдно було саме сьогоднi бути в Києвi, i батько це забезпечив, витратив свої грошi, нерви. Я пишався ним. Навiть видав на честь батька iндiйський войовничiй клич. Мiй батько - супергерой! Я про це знав давно, з тих самих часiв, коли вiн викликав мене пiдлiтком до Америки, i ми мандрували на старому фургонi Диким Заходом, i потрапляли в складнi ситуацiї, особливо в ковбойських пабах, але батько завжди все вирiшував та рятував нашi дупи, мабуть, саме тодi ми i перетворилися у по-справжньому близьких людей. Можливо, саме тодi, в п'ятнадцять рокiв, я вiдчув, що таке - родина, що насправдi стоїть за цим словом.

"Слухай, я стiльки розповiдаю, а я ж можу тобi її показати, вона - фантастична дiвчина, чесно. Зараз-зараз, я її засняв, коли ми летiли". Батько захоплювався фотографуванням. - "Поглянь! Як тобi?" На мене дивилася шатенка в помаранчевому светрi, волосся її було забрано. Низькуватий лоб, темнi очi; дивно, але синцi пiд очима їй пасують. Втаємничують її. Смаглява; темнi, але не нафарбованi губи. Скiльки їй рокiв, збагнути було важко. Симпатична. Я так i сказав: "В принципi, симпатична. Вона що, з Балкан?" - "Нi, мiсцева, але в неї є якась циганська кров". "Правда, гарненька. Познайомиш?" - Сам не знаю, чого я таке бовкнув. Напевне, тодi вона менi сподобалася, чи просто треба було щось сказати. "Аякже!" - батько випромiнював задоволення.

"Знаєш, з нею менi було дуже просто. Спочатку я почав їй розповiдати усiлякi iсторiї зi свого життя, деякi вигадував, деякi були правдивими, щоб розважити її i щоб вона припинила плакати. Я бачив, як вона може плакати. I я подумав, що якщо зараз знову буде iстерика, я цього не зможу винести, ти ж знаєш, як на мене дiють дiвочi сльози. А потiм я усвiдомив, що менi самому хочеться все їй розповiдати. Ти тiльки подумай! Вона набагато менше патякала, нiж я. Дотепна, уважна. До речi, сказала, що обов'язково поверне менi грошi. Хоча я почуваюся винним у тому, що ми прогавили лiтак. Це я забив їй голову своїми питаннями. Можливо, ми повечеряємо завтра, вона сказала, що винна менi вечерю. А я сказав, що завинив їй обiд, бо те, чим нас годували в лiтаку, хоча й коштувало 500 євро, було схоже на пайок для бiженцiв, але не на обiд". Я сказав тодi, що це класно i незвичайно - зустрiти людину, якiй хочеться розповiсти дещо про своє життя. Навiщо я це сказав? Я ж не знав, що вiн незабаром пригадає менi цi мої слова, i чути таке менi буде огидно. Як я мiг таке сказати? Короткозорий бовдур.

"Слухай, я запросив Шу в гостi. Ти не хвилюйся, нiчого не готуй-купуй, всього цього не треба, я просто хочу, щоб ви познайомилися. Ми самi все принесемо, вже обговорили меню, це буде сюрприз, але тобi сподобається!" - "Що-що? Що за Шу?" - зашушокався я, наче старий в кашлю, або бугай в очеретi. Батько зазвичай спiлкувався з людьми рiзних нацiональностей, але взяти i притягти додому на вечерю незнайомого китайця? Ще й каже, щоб я нiчого не готував, та я не микитрю нiчого в китайськiй кухнi, курчат вони солодких люблять та солонi тiстечка, чи то не вони? Батько стрекотiв наче з кулемета. "Ну - Шу, а не що! Я ж тобi розповiдав про неї. Не гальмуй! Все тобi треба пояснювати, Мiстере. Я маю на увазi Олександру, зву її Шу, це вiд Шурки. Слухай, якщо в тебе є час, можеш дiстати червонi маки?" - "Цукерки?" - нарештi зреагував я. "Нi, квiти - вона дуже любить. А я ж не знаю, чи можна в Києвi таке знайти, а менi б хотiлося, у Вашингтонi я б запросто, а тут…" Квiти, Шу, о, Боже мiй. Та вiн так нiколи не розмовляє! Шу, Олександра. Ну, авжеж, я її пам'ятаю, як я можу забути її? Серед осiб жiночої статi бiльше за цю Шу емоцiй в батька викликали тiльки улюблена акторка Жульєт Бiнош та Юлiя Тимошенко. I що це значить "познайомитися"? В якому це сенсi? Як i з ким? В якiй якостi? Невже вiн тодi сприйняв мої слова буквально? Чорт мене забирай, чому я не сказав йому тодi, що в мене вже є дiвчина, якщо вiн має на увазi саме таке знайомство? А тепер через моє замовчування реальностi складається iдiотська ситуацiя. "Батьку, слухай, може повечеряємо не вдома, а вийдемо десь в кав'ярню? I взагалi, може виникнути незручна ситуацiя, я тобi цього не сказав, але в мене є… Що ти кажеш?" Вiн говорив про те, що нiколи не думав, що йому буде так легко i радiсно знайомити мене з жiнкою, яку вiн кохає… А потiм почав верзти серiальнi дурницi про те, що взагалi нiколи не думав, що таке на схилi рокiв може з ним трапитися, що взагалi таке буває, що вiн вiдчуває спорiдненiсть душ, що йому надзвичайно цiкаво навiть спостерiгати за тим, як вона рухається, що вона говорить, як прибирає волосся. "Ти розумiєш, вона ж виглядає такою юною, я подумав, що ви - однолiтки, навiть хотiв, щоб ви зiйшлися, бо вона - чудова i ти в мене - орел, аж потiм з'ясувалося, що їй за тридцять. Тридцять три роки. Вона сказала, що я хочу зробити з неї педофiлку, ми так смiялися. I їй подобаються чоловiки, якi хоча б трохи старшi за неї, а я ж старший! Та це - чудо, малий!"