Насправдi я був радий тому, що мати залишила нас. Я втомлювався вiд її уваги та зосередженостi на досконалостi моєї душi та нервової системи. Коли менi виповнилося вiсiм рокiв, мати дiйшла професiйного висновку, що я росту занадто iнтелiгентним, i менi бракує впевненостi та розкутостi. Цю мою проблему вона вирiшила таким чином: змусила мене жебракувати пiд найближчим до нашого будинку гастрономом. Я простояв там тиждень. Спочатку я не знав, куди подiти очi i що говорити, наприклад, Вiрi Арнольдiвнi чи Христофору Бенедиктовичу - друзям дiдуся, якi мешкали поверхом вище. В перший день мене з годину рвало пiсля цього експерименту. Потiм я абстрагувався та не вiдчував майже нiчого. "Вiлька, але що ти робиш?" - запитував батько. Мати сказала: "Дайте людинi мету, заради якої варто жити, i вона зможе вижити в будь-якiй ситуацiї".

***

"Ма, привiт, це - я". - "Доброго дня, Максе, щось сталося? Ти мiг би не зловживати цим "привiт". Коли ми вiтаємося, ми дiлимося енергетикою, я ж тобi говорила, i треба щоб ця енергетика несла виключно позитивну еманацiю. Ти тiльки вслухайся: доброго дня, я вiтаю вас, ваше здоров'я…" - "Мiг би, о'кей. Ма, менi необхiдно з тобою поговорити, зi мною щось не те". - "О'кей? З ким ти спiлкуєшся, любий? В тебе проблеми? Синку, в мене зараз зовсiм немає часу, але я можу тобi порадити iншого дуже гарного спецiалiста". - "Ма, думаю, що менi потрiбна ти як ма, а не як к. п. н." - "Д. п. н. ти хотiв сказати, любий". - "Ну, ма, це ж неважливо". - "Я не думаю, що це неважливо, синку, це три роки наполегливої працi, кiлька десяткiв нахабних нездар-аспiрантiв та рiк принижень у ВАКу. Я вже не кажу, скiльки це коштувало в матерiальному вимiрi".

"Батько одружується". - "Максе, якщо ти думав, що я про це нiчого не знаю i вирiшив повiдомити - то дякую, але я про це знаю. В тебе все?" - "Нi, насправдi я хотiв з тобою поговорити про Кляту Шу, його майбутню дружину. Тобто не про неї, а про мене з огляду на неї, про батька з огляду на неї та мене i все таке iнше". - "Яке таке? Тобi двадцять чотири роки, в тебе вища освiта, нормальне виховання та якiсне походження, як ти можеш дозволяти собi настiльки нехтувати рiдною мовою?" - "Я не нехтую, я знервований". - "Не бачу пiдстав нервуватися. Твiй батько нарештi вiдчув, що вiн - доросла людина. Для дорослих людей цiлком нормально одружуватися та брати вiдповiдальнiсть за своє життя. Олександра також, наскiльки менi вiдомо, не пiдлiток. Чого тобi нервуватися, я не розумiю. Це взагалi не мусить тебе обходити". - "Ма?" - "Слухаю тебе, синку, щось ще?" - "Та нi. Нiчого. Ти маєш рацiю. Дякую, що вислухала". "Прошу, любий. Ти ж менi не чужа людина. Мої вiтання усiм!"

Колись мати збиралася на похорон чоловiка Iрини, жiнки, що допомагала їй готувати. "Ма, а ти чого туди йдеш?" - запитав я. "Розумiєш, Iра для мене не чужа людина, - почала мати. - Вона допомагає менi психологiчно розвантажуватися, усвiдомлювати, що я дещо тямлю в кулiнарiї". Я теж був для матерi не чужою людиною. Мабуть, я допомагав їй усвiдомлювати, що вона вмiє народжувати дiтей.

v)

Так склалося, що в кожного є люди, яким необхiдно повiдомляти про певнi змiни в твоєму життi. Наприклад, про похорон. Про народження дитини. Або про весiлля. Зазвичай ти таке робиш не тому, що тебе нестерпно тягне поiнформувати людину про свiй життєвий перебiг, а тому, що ти не хочеш ображати таких людей замовчуванням подiй. В когось таких людей надзвичайно багато, в когось, може, й одна. В мене також були такi люди. Їх навiть можна було згрупувати. Родинна група: мати та батько. Офiсна група: спiвробiтники офiсу, якi працювали зi мною вiд дня народження контори. Дружня група: Марлен, московська Ганна, а також три її колишнiх чоловiка.

На вiдмiну вiд московської Ганни, я товаришувала з усiма трьома її колишнiми чоловiками. Арсен був митцем, спочатку вiн працював з видатним декоратором, а згодом вирiшив, що його талант не має бути спрямований на те, щоб вигадувати райськi кущi для концерту оголених солоденьких дiвчаток. Тому вiн почав пити та малювати для себе. Грошей в нього не було, вiн їх не прагнув, але це не заважало йому сидiти в Ганни на шиї. Потiм його спiймала в свої палкi обiйми слава, i вiн вирiшив, що для такого класного хлопця необхiдно знайти Справжню Неординарну Жiнку. Така знайшлася в особi доньки вiдомого європейського кiнорежисера. Вона приїхала до Самари вчити росiйську мову та допомагати росiйським дiтям усвiдомити своє мiсце пiд сонцем. Ганна сказала, що, в принципi, вiдразу його зрозумiла. Якби вона зустрiла якогось навiженого сина вiдомого європейського режисера, вона б теж не розгубилася.

Другий чоловiк Ганни, Олекса, був лiтературним критиком. У нього буле руде хвилясте волосся та блакитнi очi. Олекса легко здобув мою прихильнiсть тим, що щиро вважав мої очi - найрозумнiшiми з усiх очей, якi вiн бачив. Це мене вразило. Таке про мене ще нiхто не казав. Вiн навiть пробачав менi незнання iмен одiозних росiйських лiтературних дiячiв минулих столiть. За розум в моїх очах можна було й не таке пробачити. Третiй чоловiк Ганни, Антон, був вигадником. Не важливо, де i ким вiн при цьому працював, вiн постiйно щось вигадував, роботу, сценарiї, проекти, людей. Вiн вигадував жiнок, з якими зустрiчався, вiн вигадував жiнок, з якими спав, вiн вигадував самого себе. Це був нескiнченний процес, паралельний Божiй працi. Вiн не мiг iнакше. Якщо в наших стосунках з Арсеном я була прихильницею його таланту, а вiн цiнував моє ставлення до його робiт; з Олексою ми обговорювали книжки, якi читали стосами, то з Антоном менi було просто весело. Напевне, менi подобалося те, як вiн вигадав мене. Ганнi та трьом її колишнiм чоловiкам я написала листа. Тепер вони почуватимуться обiзнаними.

Я б залюбки написала листа i мамi, але в нас i з нею були не такi стосунки. Мати була жадiбна до деталей, вона прагнула знати все. Нi, навiть не так. Мати прагнула почути якомога бiльше слiв, справжнє знання не було її метою, вона хотiла слухати i робити свої припущення, мої висновки її не дуже хвилювали. З батьком все було набагато простiше. Йому не потрiбнi були слова, вiн на них не концентрувався, головним для батька завжди був мiй стан, який не вимальовувався моїми словами, можливо, батько, як i всi технарi, не дуже довiряв словам, вiн дивився менi в обличчя, дослуховувався до iнтонацiї, слова i подiї були не важливi, головне, щоб менi було добре, а такi речi бачиш по очах.

Одного разу, в тi часи, коли менi виповнилося чотирнадцять рокiв i я почала вести статеве життя (я розумiю, що деякi подумають, що це - зарано, фактично, фальстарт, сперечатися не буду - але так вже сталося), мої батьки виїхали за мiсто, а ми з моєю тодiшньою подругою запросили до мене наших молодих людей. I вони не забарилися прийти. Пам'ятаю, як я дочепурилася до того, що вирядилася в мамчин халат, який батько привiз їй з Нiмеччини. Вiн був величезним, затеплим, простьобаним, бордово-коричневого кольору, силует "пiд пасок". Напевне, я його вдягла, щоб вiдчути себе справжньою господинею хати: в халатi з нафарбованими губами! Вже звечорiло, ми почали бавитися, кожна пара в окремiй кiмнатi. I не почули, як хтось до нас завiтав. Я сидiла на своєму хлопцевi обличчям до дверей, тому побачила батька, який подивився в моє обличчя, побачив, що я не одна. Не думаю, що вiн концентрувався на тому, чим саме ми займаємося, а тiльки привiтався: "Привiт, орли!" Коли за кiлька секунд пiсля цього завiтала мама, все виглядало бiльш драматично. З її рук вислизнув кухоль, по пiдлозi покотилися лiсовi суницi, мати закрила обличчя руками та вибiгла геть.