чую серце твоє миготить.

тобi боляче?

так. через мене, мабуть,

ти не бачиш, тому тобi зле,

ти не знаєш про мене, i як мене звуть,

а я просто кохання твоє.

я проходило повз,

менi крикнули: «геть», -

я сховалось в тобi, ти пробач,

тобi боляче дихати. спробуй ледь-ледь,

я - кохання, янголе, бач?

знай, завжди я в тобi,

позабути не дам,

приголомшує мене твiй пульс,

я є виклик чортам, я є помста богам,

ти смiєшся? я також смiюсь.

я не кину тебе, ти почуєш мiй смiх,

i мiй стогiн, i пiснi, все-все.

ти спитаєш, ну що це за кара,

за грiх?

а я просто кохання твоє.

а коли ти помреш,

то знайдуть мене все ж,

i пiнцетом помiстять на шкло.

«звичайнiсiнька скабка, ти бачиш?»

«еге ж».

«нi, твоє це кохання було».

Крок другий. Я роблю з цiєї синьої серветки японського журавлика. Трохи ворушу його синiми паперовими крильцями. Мiй журавлик ледачий та замрiяний, узагалi йому не потрiбно кудись поспiшати, за ним нiхто не женеться, бо поки що про нього знаю лише я. «А журавлик несмышленый вновь качает головой: я хочу увидеть небо - голубое, голубое, я хочу увидеть небо, ты возьми меня с собой».

Крок третiй. Я вкладаю синього японського журавлика, розписаного вiршами, в конверт iз маркою, яка допоможе йому промандрувати Києвом та потрапити до зазначеного у правому кутi адресата. Крок четвертий, я ще раз пiдiймаю келиха з напоєм, вiдсалютовуючи батьковi та Мiтi, пiдморгую їм. «Добре, що все добре». Крок п'ятий я зроблю, коли нарештi вийду на вулицю та увiп'юся зсохлими губами у вечiрнє повiтря.

Enter.

Я твердо знаю, що саме так розпочнеться моя перша втеча.