Від моди відставати не годиться. У Вас усе-таки проблем менше, ніж у оповитої корупцією, як туманом, неньки – України.

І хоч Ви не такі винахідливі і безстрашні, як знамениті на всю планету львівські «засівальники» у мантіях Феміди, але навіть ви, довго не аналізуючи і не слухаючи всякі ворожі голоси, також розвернули свої голоблі до тієї цивілізованої Европи і одурілої від тотальних підозр і страху перед тероризмом Гамерики.

Не заокруглюйте очей, моя пташко! Ви, як справжня жінка біля справжнього чоловіка (а справжній чоловік – це той, що не може обходитися без авантюри, жінки, політики і футболу),повинні легко оперувати поняттями, які цікавлять чоловіка. Вашого.

Отож, згадка отут і вжепро Гамерику і цивілізовану начебто Европу – недаремна. Бо вони, такі просунуті і продвинуті, гамбургено- і чісбургеноподібні – ближчим часом перейдуть на харчування тільки напівфабрикатами.

А Ви – хопс! – і вже тут зі своїм «самоваром»: якщо деякі держави й українські політики ще роздумують, з чим їм іти в Европу, у СОТ і в НАТО, Вам нічого боятися, бо Ви туди прийдете не у бордель і не з порожніми руками. У Вас ціла колекція смачної рецептури і батальйон консервованої всякої всячини.

Це Ваш сімейний антикваріат.

Ексклюзив.

Колекція «от кутюр».

Та з таким готовим добром на Марс приймуть – не те що в Евросоюз.

Судіть самі.

Для перченого рису спочатку треба замочити на 2-3 години

2 склянки рису (крупного).

Порізати соломкою 2 кг болгарського перцю,

2 кг цибулі,

через тертку пропустити 2 кг моркви.

У казан налити 1 л олії, вкинути туди овочі, сіль до смаку.

Коли все це забулькає – висипати зверху рис.

Без помішування тушкувати 30 хв.

Потім ретельно перемішати все і ще 20 хвилин тушкувати.

Перекласти в банки. Закрити.

А коли захочеться – з'їсти.

І не дивіться на назву: цей салат швидше солодкуватий, аніж перчений. А смак має такий, що можна взяти скибку хліба… І з'їсти півлітрову банку салату, не зогледівшись, коли це трапилося, і не дочекавшись, поки довариться картопля на гарнір.

У мене є кілька таких улюблених салатів, які можна їсти просто так, з хлібом, тоді, коли всесвітня апатія відкидає не те що від кухні, а навіть від мрій про пестощі, любощі. Буває…

Але ж знаєте: любов приходить і відходить, а їсти хочеться завжди. Ось тоді я, як безстрашна розвідниця Кет до рації, проникаю в свою комору – і перебираю, перебираю.

Ага! Є!

Ось він, голубчик, – паштет Катерини.

Мої любі, це саме той випадок, коли для приготування такого салату не треба ані вагИ, ані відвАги – все на око і якнайбільше компонентів.

Дуже добре, якщо є відварені і пропущені через м'ясорубку гриби чи опеньки.

Але якщо навіть і нема, то що ж… замініть гриби дрібно посіченою капустою.

Далі.

Підсмажте багато цибулі.

Беріть солодкий (болгарський) перець, ротунду, моркву, пропускайте через м'ясорубку.

Додайте солі, чорного меленого перцю, олії, цукру, зовсім трішки оцту – і кладіть усе в казан. Тушіть 1-1,5 год.

Далі розкладіть у півлітрові чи літрові банки і стерилізуйте півтори години.

А коли будете куштувати паштет Катерини чи пригощати ним гостей, скажіть мені подумки «дякую». А я в таких випадках щоразу дякую своїй подрузі – чернівецькій поетесі Катерині Міщенко, яка багато років тому навчила мене робити цю смакоту.

Для наступного салату привіт із Америки також потрібно (обов'язково!) багато відварених і порізаних великими шматками грибів чи знову ж таки опеньків.

Перець болгарський треба порізати квадратними чи трикутними шматками і обсмажити в олії.

Окремо обсмажити цибулю напівкружальцями. Моркву відварити і порізати кружками. Тоді все змішати, додати олії, солі до смаку, меленого чорного перцю, пукру, оцту і півгодини тушити.

Стерилізувати в банках салат привіт із Америки треба 1 годину.

Якщо чесно, то цей салат років з десять у мене побутував під назвою проковтнеш пальці. Але ексклюзивна господиня, яка поділилася зі мною секретом смаку цього салату, – моя подруга Оля Гаджева – вже років дванадцять живе в Лос-Анджелесі. Ото я й увіковічила свою тугу за нею назвою страви.

Це краще, ніж спочатку пам'ять про людину увічнюють пам'ятником, а згодом його скидають із п'єдесталу.

Смаковий п'єдестал – він вічний… бо передається… кулінарними книгами.

А як Ви, милі мої посестри, ставитеся до цифр у кулінарії? Я – позитивно.

Навіть маю рецепт цифровий – це ж не цифровий диктофон: ним навіть рідного чоловіка не підслухаєш.

6 на 6 називається.

Скажу Вам, що рецепт такий простий, що навіть з похмілля згадаєш:

6 штук болгарського перцю, 6 баклажанів, б цибулин і 6 помідорів треба почетвертувати і тушити в такому маринаді: 100 г олії, З ложки меду, 1 ложка солі, З ложки оцту.

Опісля скласти в банки, півгодини простерилізувати – і знову ж таки подумки подякувати тому, хто це придумав.

Ну що? Підходить до завершення наша консервативна чи консерваційна епопея.

Яка різниця, як вона називається? Ми ж не напередодні виборів до британського парламенту. Ми на нашій, ще трохи своїй землі українській. А на українській землі суть різних назв (особливо політичних) майже завжди одна. Як у партій з різними назвами.

Проте, stop! Онде ще ходить гарбуз по городу, питається свого роду. І кабачок питається. А ми його в маринад – і хай знає своє місце. Туди йому дорога,кажуть у Розтоках.

Консервація кабачкова ідилія тихо і невідворотно Вам скаже, що надходить осінь. І хмариться над нами просинь. І чоловік їсти просить.

Між іншим, кабачкова ідилія – страва з дещо підступним підтекстом. Пригадуєте страву половина шостої? І демонстраційний банан для контрасту?

Але ж не завжди під руками в час жіночої лютості буває банан. А ось кабачок з кабачкової ідиліїякнайкраще замінить у разі потреби отой ненависний банан, який у Африці куштують хіба що жирафи, а не туземці.

Отже, уздовж четвертуйте жовті кабачки і зелені цукіні (для кольорового контрасту), стоячивикладайте в літрові банки, двічі пропарюйте окропом, а тоді заливайте окропом-маринадом:

на 1 л води

додайте 2 ложки цукру,

2 ложки солі,

80-100 г оцту.

Не стерилізуючи, закручуйте кришками, добре вгортайте.

На дві доби.

І чекайте нагоди!

Та краще, щоб у Вас не було нагоди влаштовувати кулінарний акт жіночої помсти. Просто смакуйте ту кабачкову ідилію в своїй сімейній ідилії і дякуйте Богові, що є з ким і з чим. Отак!

… Ви думаєте, отой прісний уже, але «з бородою» анекдот про гуцула Митра, що живе одинаком на якомусь хуторі, і вранці через горб кричить іншому Митрові: «Куме, Ви чули, москалі в космос полетіли?!» – «Що, всі?!» – відповідає Митро з ійшого горба», то Ви думаєте, він висмоктаний з пальця? Ні, він відбиває природний гумор людей, звичних до всього.

Жаль, що обжитих хуторів тепер залишилося мало, то й нікому скоро буде кричати почерез горби.

Але перш ніж Ви зануритеся у пахощі специфічних гуцульських страв, прошу Вас: скуштуйте чару гуцульської мови, гумору й дотепності.

В «Гуцульських бувалицях» я нічого не вигадувала. Я просто слухала, ЯК і про ЩО говорять ці биті життям і досвідом люди.

Гуцули ставляться до життя з гумором за будь-яких обставин: «Навіть вОйни минають, не те, що бід А».Випадають сніги, замітає дороги, світу білого не видко. Нема світла. Ведмеді заїдають худобу. І навкруги – єдина жива істота: кінь.

А вони жартують і сміються – і шляк їх не трафляє.

Послухайте: «Радіо ще мовчить, а моя жінка вже говорить!»

І не судіть мене надто строго за моє чуйне(від слова «чути»),як сказали б у Розтоках, вухо:я просто люблю усіх цих людей, як свою велику фамілію.