Литмир - Электронная Библиотека

Приречені на щастя. - img196.jpg

ФАНТАСТИЧНИЙ РОМАН ПРО АДАМА І ЄВУ ТА ПРО ЇХНЮ ЛЮБОВ

"Довготривалі подорожі часто ставали причиною багатьох пригод, які нерідко виходили за межі ймовірності."

                                                                                                                                           Із стародавньої хроніки

АСТРОНОМІЧНА ДОВІДКА

Альфа Центавра - наша найближча сусідка в космічному просторі за межами Сонячної системи й одна з найяскравіших зірок Південної півкулі - насправді є системою, що складається із трьох зірок. Дві великі зірки А і Б обертаються одна навколо другої за 80 років при середній відстані між ними близько 23 астрономічних одиниць; третій член системи - зірка С, що знаходиться від нас за 10 000 астрономічних одиниць, обертається навколо пари АВ за період близько мільйона літ. Кожна із зірок А і Б могла б мати придатні для життя планети, зірка С - Проксима - не могла б”.

С. Доул, “Планети для людей”

ПРОЛОГ
І. ПОПУТНОГО СОНЯЧНОГО ВІТРУ

Космічний корабель завершував свій перший виток навколо Землі.

- Пора, - сказав Командир. - Земля дає добро. Над Камчаткою відкрили шлюз. Усе було готове до задуманого і на рідній планеті не раз та не двічі “програно” в термобарокамері за повною циклограмою.

Всі інструкції вивчені, всі дії застережені. Але хто міг з певністю сказати, що чекає людину там, за надійними стінами космічного фрегата? І Командир корабля подумав, що в сто крат легше було б йому самому ступити в ту безодню, аніж давати команди товаришеві.

А вголос промовив спокійно і начеб аж якось буденно:

- Ну, в добру путь!..

Космонавт звівся з крісла і, повторивши про себе побажання Командира, кивнув йому і плавно рушив у шлюз.

Перед стартом, біля підніжжя ракети, готової знятися у височінь, Головний напучував його:

- Ти там особливо не мудруй. Тільки вийди і зайди. - Помовчавши, додав, усміхаючись: - Попутного тобі сонячного вітру!

Ці слова пригадалися Космонавтові, коли він переходив у шлюз. Перш ніж зробити вирішальний крок, на кілька секунд затримався. Мигцем оглянув себе в скафандрі (все було гаразд: на грудях висіла фотокамера, а на правому боці, біля стегна, - маніпулятор), хитнувся вперед - і до половини висунувся у відкритий простір.

Перед ним був Космос.

Перше, що кинулося у вічі, - Сонце. (Він подумки назвав його з великої літери). За інструкцією Космонавт мав повністю закрити світлофільтр. Але така була незборима цікавість глянути в Космос, на Сонце без захисного світлофільтра, що він лише наполовину прикрив лице. І коли зиркнув, то в ту ж мить зажмурився, бо здалося, що в лице вдарила дуга електрозварювання. Довелося спішно закрити світлофільтр, і лише тоді зміг дивитися. У Космосі, не відгороджене товщею атмосфери, Сонце було зовсім не схоже на те, яке він звик бачити з землі. Тут, на далекій орбіті, перед ним висів рівний диск, без проміння й ореолу, але сліпив неймовірно. Навіть у позолоченім фільтрі 96-процентної щільності яскравість була такою, як у Ялті в літній полудень.

Сонце - сліпучо-осяйне, а небо... чорне. І зоряне. Зорі були вгорі і внизу.

“Дивно, - подумалось Космонавтові, - сонячний день, а небо чорне. І зорі. Не збагнеш: чи зараз сонячна ніч, чи зоряний день?”

Він зробив ще один плавний, обережний рух, став на обріз люка, і... йому захопило подих.

Під ним було Чорне море. Як на долоні!

З ілюмінатора корабля він уже бачив його, але то з ілюмінатора, а звідси, з обрізу люка, над відкритою прірвою, зовсім інші почуття сколихнули його душу, і Космонавт вперше відчув себе крилатим.

І Кавказ був під ним.

Космонавтові зненацька, наче душа заспівала, пригадалися рядки поета, які вчив колись ще в школі:

Кавказ подо мною. Один в вышине

Стою над снегами у края стремнины;

Орел, с отдаленной поднявшись вершины

Парит неподвижно со мной наравне.

Отселе я вижу потоков рожденье

И первое грозных обвалов движенье.

Коли продзвеніли в душі ці рядки, Космонавт поглянув на свій корабель, і той йому видався справді незвичайним птахом.

А ліворуч було видно Балкани, Італію, праворуч, на обрії, - голубіла Балтика. Як намальована. І подумалося, що такої незвичайної краси ще не бачила жодна людина.

Але Космонавт схаменувся - не до замилування, треба було працювати. Він зняв кришку з кінокамери, що мала його знімати, глибоко зітхнув, м’яко відштовхнувся од корабельного порога і поплив, розкинувши руки й ноги.

У Космосі!

Над Землею!

І хоч поплив лише на довжину фала, а здавалося, що пливе над усім білим світом, над минулим Землі, над її сьогоденням та майбутнім.

Пливе над материками й морями і раптом чує в навушниках урочистий голос Командира:

- Я - “Алмаз”! Людина вийшла в космічний просстір! Знаходиться у вільному плаванні! Я - “Алмаз”! Людина вийшла...

В ту історичну мить вільного плавання над безоднею Космонавт ніяк не міг збагнути: хто ж то вийшов у космос, про що схвильовано передає Командир?

А під ним був Крим. На дні безмежної порожнечі. Обриси півострова були такими чіткими, що Космонавт упізнав Цемеську бухту.

Роздивляючись Крим, він згадав про ті побоювання, які чув перед польотом: а раптом психіка людини не зможе впоратись із відчуттям безодні, що розверзнеться перед нею? Раптом виникне страх перед прірвою? Раптом...

Космонавт посміхнувся - які страхи? Радість, збудження, захват охопили його над тією безоднею.

І бачить Космонавт, як Землею весна йде - з півдня на північ. Звідси, із недосяжної висі, видно, як біле поступається місцем чорному, зеленому. Весна йде? Красна йде! І здалося Космонавтові, що це не просто та весна, про яку в словниках зазначається: “пора року між зимою і літом”. Ні, то йде Весна Людства, того Людства, яке щойно зробило перший крок у Космос, перший у мільйоннолітній ході, від далекої зорі зародження життя у пітьмі віків до зірок у небі.

Він плив над Землею, а під ним на північ поспішала весна.

Над Уралом Космонавт зненацька почав перевертатися на перекрученому фалі: то в один бік, то в другий. Але остраху чи побоювання не відчував, була радість і був захват, що Землею - прадавньою і вічно юною голубою планетою - іде Весна Людства!

Розкрутивши фал, він поплив до корабля.

І корабель вразив Космонавта не менше, аніж Земля і зорі: срібний, величний, з вусами антен, із сонячними блискітками - справжній зоряний фрегат! Від повноти щастя і захвату захотілося навіть випробувати корабель на стійкість. І він хитнув його - раз і вдруге. Виявилося, що корабель можна легко розкачати поштовхами!..

Космонавт засміявся у скафандрі й знову поплив від корабля.

І була тиша. Абсолютна, ні з чим не зрівняна тиша, якої немає на Землі.

Він відчув у тій тиші биття власного серця і шум дихання. Відчув ніби збоку. І здалося, що то дихає Всесвіт.

І був день як день - звичайний, березневий, нічим не примітний. І там, далеко внизу, на голубій планеті, ніхто у ті хвилини і гадки не мав, що в Космосі, над Землею, пливе людина. Перша і вперше за всю мільярднолітню історію планети людства.

Ще двічі Космонавт відходив од корабля і повертався до нього, до срібного зоряного фрегата з вусами антен. У шлюз він заплив головою вперед (хоча за інструкцією мав зайти ногами, але те, що виходило на Землі, під час тренувань у барокамері, не вийшло в Космосі, бо скафандр після вільного польоту став “не той”), там розвернувся і вже ногами - в корабель, прямо в крісло.

1
{"b":"168002","o":1}