немає. Не існує більше нічого і нікого, крім Вапняка і нас. Як ви льогко
можете пересвідчитися, нас тепер троє. Да-а-а, кстаті, я завжди щитав, шо
світ можна звести до трьох слів: СЕКС, БОКС і ДЖАЗ...
- Причому, - додає Терезка, - вони вільно перетікають одне в одне: секс - це, як правило, бокс... або джаз...
- ...або до трьох літер: X, У, Й, - закінчує маестро й обводить нас
переможним поглядом.
- Слухай, а чого ти так матюкаєшся? - питаю раптом.
- Це ж усім панятно. Мат як удар по міровоспріятію, взгляд в неописане, і
главне, НєвєдОмоє. А так, між іншим, це ше не відомо, хто більше з нас
матюгається...
- Та нє, хлопці, - встряє Терезка. - Мат - це прорив у самій мові, який потім
затягується іншими словами-епітетами. Ну, як ряска на болоті. Бачили? Мат як
найдоступніший спосіб черпнути мовної трансценденції. Схоже до мата - це
винаходити власні слова без конкретного значення і випробовувати його на
інших, спостерігаючи за різними трактуваннями.
- Розумієте, риб'ята, я уходжу і уходитиму по-англійськи. Я існую, поскільки
моя непотрібність запотребована. Тобто, існуючи, я претендую на авторство
цього тексту. А «Неопубл» задумувався як текст, який буде закінчено
персонажами без участі автора - позаяк оного просто не існує. Автор - тільки
персонаж. При чому, власне
«Неопубл» є ЗОВНІШНІМ текстом, твій «Архе» ж - текст суть ВНУТРІШНІЙ. Це
нелінєйная модель Об'єкта №8. АРХЕ, поскіко «Нєопубл» потенційно не може буть
опублікованим... Але годі нам тягнути пса за яйця! Ти мусиш передчувать
розв'язку, разве не? Давай, стрибай! Подумай: моя непотрібність запотребована
ким? Тільки мною! А поскільки ні ви мені, ані я сам собі нахуй ненужен, я
ухожу. А так на прощання - хочете притчу?
- Валяй.
- Кожен із нас трьох належить до одної з двох категорій человечества: одні
вважають, що життя - ето форма нєчєловєчєскої свєрхігри. Інші - шо це такий
странний сон. Це ви вже знаєте. Все життя вони у той чи інший спосіб
намагаються узнать, шо ж це в конечному щоті: сон у грі чи гра у сні? Так вон
який інтересний розклад виходить, слідкуйте медленно, всьо равно читати
бистро не умієте. Зараз нас троє: двоє Лисичок і Петушок. І шо інтересно, каждий із нас бачить одну Лисицю і одного Півня...
- Стоп-стоп... - зупиняє Терезка. - Тут шось не те. Ти кажеш, шо я бачу Лиса
і Півня, і Дереш бачить Лиса і Півня. Але ж ти НЕ МОЖЕШ бачити і Півня, і
Лиса нараз!
- Іменно шо МОЖУ! Тому що я смотрю в Дзеркало, а мене немає. Я ЄСТЬ У МЄНЯ, НО У МЄНЯ НЄТ Я
л
і маестро зник. Таке простіше побачити, ніж зрозуміти. Це нагадує певний
невловимий спогад із дитинства. Пригадайте: хіба у вас не було друга, який в
один день зник просто на ваших очах? Зник у
с в і т л і
Подумайте. Може, ви пообіцяли собі зуміти так само?
- Чекай!.. - гукає Терезка. Вигук ніяково тане в повітрі.
- Падло, - додаю обурено. - Це ж яким гадом треба бути! Заглянути у кінець
книжки! Порядні люди так не роблять! Навіть за таких обставин, ти чуєш?
256
257
Але звісно ж - ніхто, крім Терезки, цього не чує
? слухай, - подає голос вона. - Оце нас маестро заморочив!.. Але я досі
дечого не розумію. Приміром, Бубу ти для чого ввів?
- Ну, як з'ясувалося, зовсім не я, і зовсім він не Буба, але нехай. Буба - це
елементарно. Найтиповіший персонаж Театру, який уже давно слід було
захоронити. Тип людини, з яким мені набридло зустрічатися в Тексті. Читай: у
житті. Мальчік-пріставала, хтось, хто підкуповує власною чи то безпорадністю, чи то невинністю, чи наївною розгубленістю - без різниці, чим, він хоче
проникнути в тебе, знайти собі затишну місцину у твоїх думках, врешті хоче, аби ти відповідав на виклики, які доля кидає йому... І найгірше. Він змушує
тебе приймати за нього рішення. Це найжахливіше, що вигадало людство. Це
якраз те, заради чого існує соціум. Аби тебе могли знайти п'явки, не здатні
приймати рішень.
Як тільки ти звільняєшся від роздратування, викликаного П'явкою, ти
звільняєшся і від самої п'явки. Тому їх треба позбуватися. Виписувати і
викидати.
- Параноїк.
- Сама така
? а маестро? Як тобі могло видаватися, буцім хтось може мати над ним владу?!
- О, маестро - це персонаж кількох речень. Його опис вузенький, мов тая
ниточка: в'язанка речень та інтонацій. Але бач який казус! Я створив його з
розрахунком, що цей затемнений персонаж має достатньо сили здивувати навіть
мене, власного ж Автора. А він узяв і справді здивував. Заявив, що це я є не
більше ніж текстом. Синтетичною послідовністю кирилиці... пхи! І це ж я, Я!
- Бо ти купився! Купився на розділення. Розділення, Дерешку, - це просто
спосіб з'ясовувати між собою, хто знає більше слів: я - на «а», чи ти на «я»
258
Зі значить, залишилося зовсім трохи - вирішити, хто з нас існує, а хто є
уявою.
- Так. Але я б не волів заглядати в кінець книжки відразу, як це зробив
маестро.
- Не суди його. Цей вчинок - не більше, ніж результат нелінійності...
- Так, але я люблю, коли читають сторінка за сторінкою. І я люблю, коли це
триває. Тому я волів би наразі клеїти дурня, діставати насолоду від моменту.
Давай-но ще потеревенимо.
- Про Безконечність?
- Про Неї
? безконечність вдивляється в Саму Себе. Дзеркало без спостерігача.
- Це вже було. Коли ти сам без п'яти секунд безконечність, це буденно.
- Гаразд, гаразд. Тоді помізкуй над іншим. Дивися: спочатку в цілому-
цілісінькому Всесвіті існує тільки одна категорія - незалежно, як її
визначати - як логічну, естетичну, математичну - категорія ТАКЕ. І зненацька
у Всесвіті ТАКОГО виявляється ІНШЕ. Чи будуть ІНШЕ і ТАКЕ сприйматися нами як
протилежні?
- Ага! Я вже розумію, куди ти хилиш. Тобто, ми відчуваємо, що вони повинні
бути протилежними... а так не є. Сам зрозумій: протилежність - дитя
лінійності...
- ...а ми з тобою такі нелінійні, шо я просто хуїю!
- Хуїй, песику, хуїй. Це дуже нелінійно з твого боку. Ти безперестанку
мастурбуєш у вербалізі. Ти й дома займався цим так часто?
- Ну та. Як і ти.
- Так-от, Дереш: ПРИСУТНІСТЬ ОДНОГО - це ВІДСУТНІСТЬ ІНШОГО. Коротше кажучи, треба вирішити надґлобальну для нас проблему - чи є присутність і відсутність
станами протилежного. І чи існує така річ, як протилежність. Адже все
зводиться до самолюбувань двох
259
естетик. Протилежність - суть порівняння. Елементи
ТАКОГО не зустрічаються в ІНШОМУ,
чорне - біле • чорне - біле • чорне - біле •
і навпаки. Просто я до чого веду. У всякому запитанні
вже є відповідь. Бо знак питання - це просто нелінійна
форма знаку оклику. Придивись уважніше
- Ти впевнена? Чи, може, навпаки?.. Зараз Усесвіт завмирає у протиборстві
ТАКОГО та ІНШОГО. Тебе й мене. Те, що умовно можна назвати жінкою і
чоловіком.
- Відмінності між ними настільки глибокі тому, що лежать зовсім поруч. А ми
вже казали - чим ближче розташовані асоціації, тим вони відмінніші.
- Тому що оголення від інтерпретацій - це вивільнення абсурду. Можливо, того
абсурду одночасної присутності-відсутності, з яким і досі не може змиритися
Господь.
- Або може, що навіть кумедніше. Адже я переконана, що можу існувати, і в
принципі існую, ТІЛЬКИ Я. Ну, і навпаки. І своїм упертим існуванням в одній
площині ми повторюємо діалог вічності з самою собою.
- Я би сказав монолог.
- Так. Чому б це не могло виглядати й таким чином? Діалог жінки і чоловіка.
- Чорного і білого.
- Інь і ян.
- «Чорного» і «білого».
- Одинички і нулика. -8іоо
-?і!
- Зайчика і білочки.
- Це в тебе, зайчику, білочка, а в мене ? і!
