Створення госпрозрахункового механізму охорони природи вимагає не лише забезпечення матеріальної зацікавленості та відповідальності, а й обліку, контролю, самоокупності й рентабельності витрат на охорону навколишнього середовища, розширення і підвищення ефективності природоохоронної діяльності. Ціна за своїми функціями не може вирішити весь цей комплекс завдань. Стимулювання раціонального природокористування цінами може зацікавити лише в поліпшенні використання одного якогось ресурсу. Ціноутворення повинно взаємодіяти з іншими економічними важелями управління — господарським розрахунком, фінансуванням, економічним стимулюванням. Водночас комплексний підхід не означає стимулювання природоохоронної діяльності за допомогою якогось одного універсального показника, форми. Потрібна система різних форм, що залежать від характеру виробництва, ресурсів галузі, підприємств, елементів природного середовища, в якому функціонує підприємство.
4.4. АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРИРОДООХОРОННИХ ЗАХОДІВ
Проведення природоохоронних заходів у сільському господарстві, як і в інших галузях народного господарства, зокрема в промисловості, вимагає значних капітальних вкладень (одноразові витрати) та експлуатаційних (поточних) витрат. Зараз потреба в капітальних вкладеннях значною мірою перевищує можливості державного бюджету і витрачати їх слід таким чином, щоб одержати максимально можливу віддачу, дати найбільший економічний ефект. Тому й виникла необхідність у визначенні економічної ефективності природоохоронних заходів.
Ефективність природоохоронної діяльності зменшується через недостатню узгодженість госпрозрахункових показників із загальною системою управління виробництвом. Наприклад, для меліораторів довший час головним критерієм був обсяг виконаних робіт, що орієнтувало водогосподарське будівництво на капіталомістку діяльність — освоєння нових земель, угідь низької якості, використання дорогих матеріалів. При цьому інтереси колгоспів чи радгоспів, а також сама мета меліоративного будівництва — максимальне збільшення родючості землі, часто ігнорувались взагалі. Орієнтація на «вал» призвела до різкого подорожчання меліорації на шкоду простим, але ефективним заходам. Такі види робіт, як планування, корчування пнів, прибирання каміння тощо дають змогу підвищити урожайність в 1,5—2 рази і вимагають витрат в 15—20 разів менших, ніж введення нового гектара зрошуваних чи осушуваних земель [24, с. 54]. Виходило, що чим гірше для суспільства, тим краще для підприємства. Тому зараз робота підприємств Мінводгоспу оцінюється не за обсягом виконаних робіт, а за виконанням договорів на проведення конкретних меліоративних заходів.
На різних рівнях господарювання (в масштабі суспільства, галузі, підприємства) виникає необхідність вироблення різних показників ефективності виробництва і охорони природного середовища. Специфіка природоохоронної діяльності полягає в тому, що її ефективність може бути розрахована лише на рівні народного господарства. Це означає, що і відповідний показник повинен бути ефективним не лише з точки зору підприємства або галузі, а насамперед з точки зору народного господарства.
Недоврахування цієї вимоги спричиняє загострення екологічної ситуації. Екологічні ж інтереси підприємств через їх відносне відособлення можуть бути певною мірою відмежовані від інтересів суспільства. Тому відносини між суспільством і кожним трудовим колективом з приводу охорони природи повинні будуватися за принципом: те, що вигідно суспільству, повинно бути вигідно підприємству. Тоді підприємство буде поставлено в економічні умови, які змушуватимуть ефективно використовувати природні, матеріальні і трудові .ресурси з метою найкращого задоволення суспільних потреб. Орієнтація сучасного підприємства на природоохоронну діяльність зовсім не означає, що з часом будуть забуті економічні показники, але суттєва різниця полягає в тому, що вони не будуть самоціллю.
Для усунення «вузьких» місць господарського механізму (в тому числі вирішення екологічної проблеми) впроваджувалась ціла система додаткових заходів, нові показники, методи і принципи стимулювання та оцінки ефективності раціонального природокористування. Так, починаючи з 1974 p. в колишньому СРСР діяла система державної статистичної звітності в охороні природи і раціональному використанні природних ресурсів, яка включає близько 15 тис. показників, систематизованих за видами природних ресурсів (корисні копалини, земля, ліс, вода, повітря) і стосовно створеного людиною штучного середовища (міські поселення тощо) [24, с. 55]. Однак велика кількість показників значно ускладнює управління, порушує господарсько-оперативну самостійність трудових колективів сільськогосподарських підприємств. Господарський механізм позбавляється мобільності, можливості швидко реагувати на зміни у виробництві.
Завдання полягає в тому, щоб створити гнучкий, мобільний господарський механізм, здатний максимально використати всі ресурси, в тому числі й природні. Активна природоохоронна діяльність вимагає екологізації показників основного виробництва, а не винайдення нових. Це допоможе рахуватися з екологічними витратами і підпорядкувати діяльність трудових колективів принципам дбайливого ставлення до природи, основне виробництво і природоохоронну діяльність зв'язати в один господарський механізм. Природоохоронну діяльність у сільському господарстві дуже важко повністю відокремити від функціональних процесів у самій галузі, тому методологічно правильним є визначення економіко-екологічної ефективності функціонування сільського господарства, окремих його галузей, капітальних вкладень у різні напрями їх інтенсифікації, науково-технічного прогресу в кілька етапів:
1) встановлення і кількісна оцінка екологічних наслідків, втрати природних ресурсів, можлива шкода навколишньому середовищу, зумовлена тим чи іяшим видом господарської діяльності, напрямом використання природних ресурсів, видом техніки чи технології;
2) визначення сукупних витрат на функціонування галузі, реалізацію програми чи заходу, включаючи капіталовкладення екологічного призначення і витрати на експлуатацію природоохоронних споруд;
3) виходячи з діючих цін і прийнятих економічних оцінок, розрахунок сумарного ефекту у грошовому виразі і порівняння його з сукупними витратами суспільства із врахуванням економічної (грошової) оцінки безпосередніх втрат природних ресурсів і шкоди, що завдається навколишньому середовищу. При цьому економічна оцінка втрат і шкоди може розглядатися або як потенціальний резерв збільшення сумарного ефекту, або як складова сукупності витрат при порівнянні різних варіантів заходів за показниками приведених витрат і абсолютної ефективності [5» с. 80—89].
До природоохоронних заходів належать усі види господарської діяльності, спрямовані на зниження і ліквідацію негативного антропогенного впливу на навколишнє природне середовище, збереження, поліпшення і раціональне використання природно-ресурсного потенціалу країни, серед них — будівництво та експлуатація очисних та знезаражувальних споруд і устаткування, розвиток маловідход-них і безвідходних технологічних процесів і виробництв, розміщення підприємств і систем транспортних потоків з урахуванням екологічних вимог, рекультивація земель, заходи щодо боротьби з ерозією грунту, охорони та відтворення флори і фауни, охорони надр і раціонального використання мінеральних ресурсів та інші.
Природоохоронні заходи повинні забезпечувати: а)дотримання нормативних вимог до якості навколишнього середовища, що відповідає інтересам охорони здоров'я людей і охорони навколишнього природного середовища з урахуванням перспективних змін, зумовлених розвитком виробництва і демографічними зрушеннями; б)одержання максимального народногосподарського економічного ефекту від поліпшення стану навколишнього середовища, збереження і більш раціонального використання природних ресурсів.
Ефективність природоохоронних заходів на різних рівнях оцінюється з допомогою показників або результатів — екологічних, соціальних та економічних.
