…розплющивши очі, озирнувся навколо — нібито усе як завжди (закралася думка — а чи було щось взагалі, чи це все так, перевтома…). Вода вже ставала прохолоднішою, ще раз хлюпнув собі в обличчя води та рішуче підвівся.
Як-не-будь обтершись — з дитинства не любив насухо витиратись, як був, голий, встав до дзеркала обличчям. Втомлено (але втома ця була не такою як раніше, вона була якоюсь спокійною, наче прозорішою якоюсь, чи що) провожу долонею по обличчю, масуючи лоба, брови…щось змінилось. Час?… Думки?…Або я змінився?!
…Сам не знаю, чи став я новою людиною, скоріш — думки у мене стали новими, більш прозорими.
Потираючи щоки та підборіддя, в’яло мусую думку про гоління, придивляюсь до свого відображення у дзеркалі, зауважую, що моя неголеність не така вже й велика. А…до біса, пізніше. Не хочу зараз брати до рук навіть безпечного свого жілєтта …темні кола під очима…..очі….це ж очі мого гостя!!! Блін…або у нього мої очі. Не дивлячись, що було ще все-таки жарко, мене трохи охолодили своїми крижаними лапками ті мурахи, які побігли мені по спині. Та десь над сідницями ті мурахи перевзули свої ті крижані мешти, змінивши їх на розпечені. Та це тривало недовго.
Врешті-решт на душі вже було легко та спокійно, тому мурахи пішли своєю дорогою, а я не став їм заважати. Замотавшись у свій улюблений, але наразі єдиний великий банний рушник, вийшов з ванної. Захотілось чаю, просто чаю, смачного, з присмаком ягід, ну та ще може покурити. Зайшовши до кухні, ввімкнув чайника. Сипнувши до кружки духмяної заварки (блін, щось дійсно останнім часом сильно присів на цей фруктовий чай), вирішив трохи змінити музичний репертуар.
Привівши ноут до життя порухом пальця по тачпаді, я звернув увагу на жовті прямокутнички аськових повідомлень (…я і забув, що налаштована аська в мене на автоматичне завантаження разом з віндовсом та чомусь її не вимкнув). Як же мене задовбали ці спамові листи-ну типу: прівет, узнал мєня? нажмі ссилку і будєт тєбє счастьє…ну в такому все дусі…Клацнув, щоб відкрити цю, вже очікувану мною херню, здригнувся, і тупо дивився на монітор, ці слова жалили, проникали через очі та впиналися просто у серце:
— ТИ ДЕ? НУ КУДИ ТИ ПРОПАВ???:(
Від кого це, я вже не розібрав — очі затуманились, літери розпливлись, кап, кап, кап…
2010 осінь.
